Як Василіса
премудрою стала
Їде Добриня по Землі, людей від ворогів захищає. В руках його щит Вогненний, стріли йому не страшні, на поясі — меч, небувалим куванням викуваний, не простим вогнем загартований. Ціле військо один Добриня перемогти може. Як вийде супроти загону ворожого — страх на того нападає, хто зі злом на села й міста йти задумав. Підійме Добриня щит Вогненний — стріли в нього не летять, оголить меч сяючий — і нема сили супроти нього рівної. Кінь під ним Богатирський без поводів вершника слухає, думку кожну розуміє, кожним кроком силу Землі-Матері відчуває.
Їде Добриня густими лісами, чистими полями — всьому серце його радіє: і звіру лісовому, і пташці вільній, і травам густим… А як заїде туди, де люди живуть, — зажуриться…
Приїхав Добриня до села, куди його захисником кликали. Стоять будинки міцні та багаті. Стоять огорожі високі, кілками наїжачились. За огорожами собаки на ланцюгах сидять: гавкають-виють, до хрипоти гавкають, так надриваються, що на людей, які лаються, схожими стали… Не виходять люди Богатиря стрічати, хлібом-сіллю пригощати, на ночівлю з дороги дальньої не кличуть, лиш руками вказують туди, де військо вражеє стоїть…
Зажурився Добриня: як захищати тебе, Земле-Матінко, коли так Богатиря діти твої зустрічають, навіть водиці джерельної не піднесуть… Та годі, не звикати!..
І поїхав в поле чисте ночувати, до битви готуватися.
Раптом звідкілясь миршава дівчинка Добрині назустріч виходить. Сама маленька, тільце худеньке, не видно, в чому душа тримається, сорочечка старенька, в латочках вся, дві косичски, як хвостики мишачі, стирчать, носик гостренький у весняночках. Тільки оченятка у дівчинки добрі: золоті іскорки в них горять, коли б усміхнулась дівчинка — засяяли б.
Вклонилася вона Добрині земним поклоном, простягла водички джерельної в кухлику, а ще — ягід суничних у долоньці.
Прийняв Добриня підношення, подякував сердечно за ягідки духмяні, за водицю чисту, за добро та ласку.
— Як же звати-величати тебе, зіронько? — запитує.
— Василіса-сирітка, — задоволена похвалою, дівчинка відповіла.
— Що ж тебе до дому свого ніхто не взяв?
— Брали мене в робітниці, та не впоралась я, — знизавши худенькими плечиками, Василіса відповідала.
Відломив Добриня Василісі хлібчика, пояснив властивості його чарівні, та й каже:
— Ступай з села цього, Василісонько. Тут битва буде. Йди туди, де вранці сонечко сходить, там людей добрих зустрінеш.
... Вранці виїхав Добриня в чисте полечко, бачить уже рать іноземну, а на серці тяжко… Чим же кращі від ворогів ті люди, що в достатку самі живуть, а сиротині притулку не дали…
Їде Добриня воїнству назустріч…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Ось і стріли вражі летять…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Вже й кров з ран Добрині на сиру землю тече…
Їде Добриня, а щит Вогненний не підіймає…
Їде Добриня, а меч свій не оголяє…
Злякалися вороги, кинулися геть від воїна того, якого смерть не бере…
… А Добриня на землю впав, кров’ю тіло стікає, та смерть його не бере…
Провалився він у забуття, бачить перед собою Сонце Ясне Величе, чує голос Отця-Бога лагідний, що говорить всередині серця великого:
— Ти чого, Добрине, службу Мою полишить задумав? Навіщо ти щит опустив Вогненний, що Я гартовував, меч залишив, що Я тобі вручав? Якби всюди на Землі порядок був, якби люди всі жили в любові та ласці, хіба послав би Я тебе вершить службу Богатирську? Вертайся, виконуй Справу свою: сила тобі для того й дана Мною та розуміння!
Слова строгі говорив, але Любов’ю та Ніжністю обійняв Бог-Отець Добриню.
Відкрив Добриня очі, а над ним Василіса стоїть, рани його водою живою омиває. Поряд кінь стоїть Богатирський.
Загоїлисия рани на тілі Добрининім, ніби й не було зовсім.
А Василіса й говорить йому:
— Візьми мене, Добрине, з собою, а то як тебе без нагляду залишати?!
Посадив Добриня Василісу поперед себе на коня та й поїхав.
Поїхали вони через село, де Василіса жила. Люди наче й раді, та не дякують Добрині за захист. Тільки хлопчики на вулицю вибігли та й кричать:
— Дай нам сили своєї, Богатирю! Дай! Дай! Дай!
Вирішив Добриня з хлопчиками погратись. Зліз з коня, Василісі повід дав потримати. Зняв із себе поясок узорчатий вишитий та й каже:
— Давайте в “дай-дай” грати! От у мене поясок чарівний, в ньому сила велика. Хто його надіне — в сто разів сильнішим стане! Давайте поясок перетягувати: хто перетягне, тому й дістанеться поясок з усією його силою.
— Хитрий ти дуже: нам тебе не перетягнуть, обманюєш нас, — хлопчики йому у відповідь.
— Та я одним мізинчиком тягтиму…
— Гаразд! — погодилися хлопчики.
Усі перепробували, та мізинця Добрининого ніхто не пересилив.
Тоді Добриня й каже:
— А ви всі разом тягніть!
Вчепились хлопчики всі разом, а Добриня поясок з мізинця спустив — і перемога за дітьми залишилася. А вони битися почали: кому тепер пояском володіти, найсильнішим бути.
Добриня їм і каже:
— Так у вас нічого й не буде! Ви ж поясок усі разом здобули — і сила у вас буде тільки тоді, коли ви разом дружно справу робитимете. Піде один батьку допомагати дрова рубати — ви разом усі попрацюєте — враз робота зробиться. Піде другий з вас батьку помагати дах лагодити — ви йому всі у підмозі станете. Так у вас і зросте сила спільна! А віку Богатирського досягнете — у кожного стане така сила, як у всіх разом.
Подякували Добрині хлопчики, а Добриня їм головну заповідь став казати:
— Кличуть мене Добринею — і в поясі сім сила добра! Та якщо її на зле діло спрямувати, назавжди сила зникне та й не повернеться більше…
Задумались діти, як їм далі жити… І стали добру, праці й дружбі потроху вчитися, силу Богатирську набувати.
… А Добриня з Василісою далі поїхали.
Вдень Василісу поперед себе посадить, оповіді їй розповідає, все навколо показує; вночі Василіса позаду під плащем сховається, рученятками зачепиться — та й спить. Коли ворог на підході, Добриня Василісу на дерево високе посадить, а сам битву веде.
Варто Добрині меч спрямувати — від страху дрижать й геть біжать ті, хто недобре на думці має: чи грабіж, чи вбивство, чи загарбництво. Ворожу злобу — на того, хто злиться, щит відбиває. А меч Чистотою великою сяє, кров’ю не омитий. Є велика сила в нім: сила Любові, котра переважає силу смерті. Сила та — від Отця-Бога отримана.
Та все ж незручно Добрині з Василісою службу Богатирську вершити. Шукав він дім, де б виросла Василіса премудрою та прекрасною.
Чи довго, чи ні, їздили, бачать — дім стоїть добрий та міцний, поле доглянуте, земля плодоносить, яблуні від яблучок до землі гілля нагнули. Жили в домі тім троє братів: Микула, Ярослав та Іванко, а також сестра їхня Мар’я-Майстриня.
Виходить назустріч гостям Мар’я-Майстриня. Собою — красуня: статна, рум’яна, волосся — густе, русе, руки — сильні та ніжні, очі — немов усе небо відзеркалили в ясну днину! Вклонилася Добрині Мар’я-Майстриня, в світлицю кличе — рада Богатиря вітати, себе-красуню показати…
— Де ж ти, диво-Богатире, супутницю знайшов таку непоказну? — запитує.
А Василіса недарма з Добринею їздила, навчилася слово непривітне без образи зустрічати.
Добриня руку Василісі на плече поклав, усміхнулись вони, поклонилися господині в землю, до світлиці зайшли.
Став Добриня господарям подарунки дарувати.
Перший подарунок Мар’ї-Майстрині простягнув.
— Це — люстерко чарівне, в ньому душа людська в усій своїй красі відображається. Чи візьмеш, Мар’єчко?
Радо взяла красуня люстерко, глянула, щоб помилуватися собою... — та й зашарілася вся від сорому… Аж сльозинки на очі набігли…
— Чи залишиш собі подарунок? — Добриня питає, та на Мар’єчку поглядає.
— Залишу… Спасибі тобі, Добриненько! А особлива дяка тобі, Василісонько, ти пробач мені, нерозумній і пихатій, за слово неласкаве! Залишайся в домі нашім жити, я тобі сестрою буду доброю! А люстерко чарівне нам обом у нагоді стане: ти в нього теж дивитись інколи будеш — і краща за мене виростеш! А я навчу тебе і хліб пекти, і полотно ткати, і узори шовкові майстерно вишивати.
Усміхнувся Добриня: гарний перший дарунок вийшов! Дістає і братам Мар’їним дарунки:
— Це — плуг хлібородний та сокира майстерна, і сопілочка, що серця пробуджує та веселить. Вибирайте, кому що до душі припало.
Вибрав Микула, старший брат, плуг, дякує Добрині:
— До серця мені твій дарунок, Добрине, буду хліб ростити, людей годувати, та й плуг тупим не стане!
Вибрав Ярослав, середній брат, сокиру майстерну, дякує Добрині:
— До серця мені твій дарунок, Добрине, буду будинки добрі та гарні будувати — людям на процвітання!
Вибрав Іванко, молодший брат, сопілочку, що серця пробуджує та веселить, подякував Добрині. Підніс сопілочку до губ — заграв… І полилась музика дивовижна — ніби водичка весняна пробігла, ніби листочки зелені розпустилися, ніби квіти пахучі зацвіли… Якщо люди, працюючи, почують ту музику — робота радістю стане! Якщо в свято сопілочка заспіває — щастя подарує! Якщо сварка почнеться — заговорить сопілочка — і забудуть люди, про що сперечалися, та й як це взагалі злитися можна?!
Василісонька зраділа грі Іванка, танцювати почала, іскорки золоті в оченятах яскравим світлом загорілися.
— Спасибі тобі, Добрине, за головний подарунок, за сестричку найменшеньку, — Мар’я та брати її говорять.
Тут Добриня прощатися став:
— Ну ось, тепер слухай мій наказ, Василісонько! Якщо зумієш його дотриматися — не тільки прекрасною, але й премудрою станеш! Доручаю тобі дивитися, щоб не затупився плуг хлібородний, щоб не лежала без діла сокира майстерна, щоб не замовкла сопілочка, що серця пробуджує та веселить! А якщо забудеться хто, то ви з Мар’єчкою одразу ж люстерко йому несіть чарівне, щоб душа своє зображення побачила й посоромилась!
Говорить Василіса:
— Дозвольте, браття мої милі та сестрице лагідна, до околиці Добриню провести.
— Проведи — та хутко додому повертайся! — відповідають.
Узяв Добриня Василісу за руку, і пішли неспішно, а Василіса розпитувати почала:
— Скажи, Добрине, як люстерко те чарівним стало?
— Якщо готова людина побачити зображення душі своєї без прикрас — будь-яке люстерко чарівним стає!
— Скажи, Добрине, а як плуг чарівним став?
— Зустрів плуг руки добрі та серце гаряче — і силою чарівною наповнився для добрих справ.
— І сокира — так само? І сопілочка — пісню прекрасної Іванкової душі заспівала?
— Так. Розумниця ти, Василісонько, що таємницю чарів справжніх зрозуміла! Ти тепер підростай та з братами і Мар’єчкою людям допомагай! Дарунки їм даруйте чарівнї, душі від сну будіть!
Обійняв Добриня Василісу. Побігла вона додому радісна. Подивився їй Добриня услід з-під руки Богатирської, побачив, що виросте Василіса премудрою і прекрасною, багатьом людям зуміє допомогти!
… А Добриня далі їде.
Їде Добриня по Землі, людей від ворогів захищає. В руках його — щит Вогненний, стріли йому не страшні, на поясі — меч, небаченої краси, не простим вогнем загартований. Ціле військо один Добриня перемогти може. Як вийде супроти загону ворожого — страх на того нападає, хто зі злом на села та міста йти задумав. Підійме Добриня щит Вогненний — стріли в нього не летять, оголить меч сяючий — і нема сили супроти нього рівної. Кінь під ним Богатирський без повідка вершника слухає, думку кожну розуміє, кожним кроком силу Землі-Матері відчуває.
