Як Добриня ідолище переміг

Їде Добриня по Землі, рать малу збирає. Сміливих та сильних духом у рать ту Богатирську набирає. І про те, як діло Богатирське на Землі вершити, наставляє. Говорить їм Добриня заповіді Богатирські:

Заповідь перша — Добро на Землі творити; і не для себе — для людей жити; і не як сам хочеш — а як Бог велить.

Заповідь друга — Силу зростити велику Богатирську; і не гнівом та наскоком з ворогом битись — а Любов’ю та Спокоєм Силу тую направляти, щоб гору над неприятелем тримати.

Заповідь третя — Мудрість мати, щоб праведно — де добро, де зло — розсудити: щоб невинного не згубити, щоби винного не озлобити, а змінити-зцілити, щоб Добру сили додати, щоб у світло Любові людей всіх спрямувати.

… Їде Добриня, дивиться в далечінь: де воно — теє діло, що сьогодні зробить судилося?

Бачить: ідолище стоїть, порожнє всередині. А люди навколо живуть, ідолищу поклоняються, несуть йому дари багатії, щоб ідолище їх… од ворогів захистило, дощ пролило, хворих зцілило, врожай дарувало… У страху перед ідолищем люди прогинаються, до милості його звертаються…

А ідолище ночами очима блискає вогненними, голосом гримить страшенним, кару неминучу всім нескореним обіцяє…

Живе при ідолищі людинка, дари для ідолища приймає, правила від імені ідолища диктує, підкорення собі вимагає…

Дарами тими ідолищу людинка та користується. І владу над людьми має велику…

Здивувався Добриня, зажурився, що не до Отця-Бога живого люди звертаються, а до ідолища порожнього.

Став людей запитувати: чому вони ідолищу поклоняються?

Люди йому відповідають:

— І батьки наші так жили, і діди, і діток ми вчимо ідолища боятися і завжди в усьому слухатися. Той Бог, про Якого ти говориш, не видимий нам і невідомий, а ідолище — ось воно, і неслухняних покарає! Ми й слухати тебе боїмося, йди звідсіль, щоб біду не накликати!

Тільки декілька сміливців кажуть Добрині:

— Покажи нам, що ідолище пусте всередині, — тоді й повіримо тобі!

Зібрав Добриня сміливців біля себе, і пішли вони до ідолища.

А назустріч їм та людинка: страшенною карою загрожує тому, хто близько до ідолища підійде, смерть обіцяє неминучу й муки вічні після смерті передрікає, прокляттями сипле страшними!...

Усміхнувся Добриня, підняв свій щит тихесенько — відбилася злоба чоловічка — і на нього ж упала. Побіг він геть, ледь живий від переляку…

Показав Добриня сміливцям, що всередині ідолища… порожнеча, приходив лишень чоловічок той вечорами, запалював усередині вогонь і горіли очі ідолища, виблискували страшно, читав він голосно написи на стінах, що його предками вирізані, — і гула порожнеча всередині ідолища голосом нелюдським...

Тоді запитували його сміливці:

— Показав ти нам порожнечу ідолища, покажи тепер і Отця-Бога твого!

Відповідає їм Добриня:

— Бог-Отець — всьому Батько і Творець. Він — усюди!

Подивіться на дерева прекрасні, трави зелені, мох пухнастий, квіти духмяні, на пагорби далекі, на небо синє, на сонце променисте! Хай же наповниться душа вдячністю за красу таку, Отцем сотворену!

Він існує усюди — і нема Йому меж і перешкод! Він — і там, де гори дальні! Він — і там, де море синє! Він — і там, де ліси високі! Він — і тут, де ви! Він — і тут, де я! В серці людськім, любов’ю до Батька-Отця і Творця сповненому, — двері в світ Бога-Отця відчиняються! Там — і видимий Він як Світло Ясне, що сіяє яскравіше від сонця! Там — і чути Його може кожен! Бо ж Він — кожному — Отець люблячий!

— Як же навчитись нам Бога-Отця чути?

— Передусім треба навчитись тишу слухати — серцем слухати, любов’ю сповненим. Можна слухати, як верховіття дерев листям шелестять… Можна слухати, як на полі дальнім коники тріщать-верещать… Можна слухати спів пташок у небі синім над землею… Можна слухати Землю-Матінку, розчиняючись в її ніжний спокій… Можна почути, як Земля наша Матінка, пісні колискові наспівує… Вона ж бо, Земля наша Мати, всіх уміє приголубити, обійняти, колихати, силу свою давати… М’яко всіх колише ніжне Світло Землі, життя всі готове наповнити силою Любові… Тоді, якщо слухати в тиші серця відкритого, великого, — стануть Божі слова ясно чутні. Тільки запитаєш — і одразу відповідь дізнаєшся, і обійме Любов’ю Божественне Світло!... Так Отець наповнює Любов’ю Своєю синів і дочок, які пізнали Його.

Здивувало це сміливих, вразило! Прочинились дверцята до сердець їхніх. Побачили вони Світло, що сяяло яскравіше від сонця, відчули Отця-Бога Любов!

Розказали вони іншим людям про те. І стали люди Добриню просити, щоб позбавив він їх від ідолища.

Витяг Добриня меч сяючий, зрубав ідолище, як дерево гниле, помахом одним — і побачили вони порожнечу всередині… І зник страх перед ідолищем у людей.

Став Добриня всім про Отця-Бога розповідати, став учити любов’ю сердечною наповнятися, щоб змогли Батька-Творця бачити й чути, заповідей Любові й Добра дотримуватись, щасливо на нашій Землі прекрасній жити.

А сміливих тих Добриня ще більше навчав. Навчав, як інших людей любити-захищати, навчав, як Божі заповіти у всій повноті виконувати, навчав, як силу Добра збирати, як Богатирями справжніми стати. Так і стало на Землі Богатирів більше.

… А Добриня далі їде.

Їде Добриня по Землі, рать малу збирає, сміливих та сильних духом у ту рать Богатирську набирає. Про те, як діло Богатирське на Землі вершити, наставляє.