Як Вольга силу Богатирськую шукав

Їде Добриня по Землі, усміхається. Все навколо милує зір Добрині. Пташки йому пісні співають, звірі лісові поряд біжать, квіти аромат свій хочуть подарувати, кущі ягідками стиглими хочуть пригостити.

На Добрині — сорочка біла, а не обладунки воїнські, кучері русі вітер вільний пестить, меч силу велику в піхвах сховав, щит Богатирський до сідла примощений. Радісно у Богатиря на серці, коли довкола — мир та спокій!

Їде Добриня та бачить: хлопчики й дівчатка у війну граються, битви одне з одним ведуть…

Під’їхав до них Добриня, запитує:

— Невже немає у вас гри іншої?

— Нудно гратись у те, як будинки будувати та хліби пекти!

— Та невже ж весело грати у те, як голови рубати?

Задумались дітки, чи гра ця хороша…

Задумався і Добриня, думою невеселою засмутився: “Поки батьки мечі кують та гострять, поки народи один на одного війною йдуть — не відучити й дітей від гри у те, як вбити спритніше!...”

… Їде Добриня далі. Їде — та й бачить: хлопчик-підліток на конику скаче, мечем травам і квітам голівки рубає.

Добриня його запитує:

— За що ти квіточки та трави караєш? У чому ти їх звинувачуєш?

Задумався хлопчина… Відповідає:

— Хочу я сильним і спритним стати, від ворогів кордони землі рідної захищати! Хочу, як Добриня, Богатирем великим бути!

А сам — Добриню не впізнав, за простого подорожнього прийняв.

Став його Добриня запитувати:

— Як же тебе, майбутній Богатирю, звати?

— Вольгою мене звуть. Змалечку я зростав, силою наділений та розумінням. Матінці та батечку я сказав, що доля моя — не за плугом ходити, а Богатирем бути! От іду я до Добрині-Богатиря навчатися.

— Ну, якщо розумінням ти наділений, то подумай: де кордони землі твоєї рідної, який ти захищати маєш? Чи там, де біля хати твоєї тин? Чи там, де села твого околиця? Чи там, де князя вашого рука-владика дістає? Чи там, де князь сусідський владу має?

Від сусіда до сусіда — де рукою подати, де версти скакати. Та, куди б ти не поїхав, кругом Земля дітям своїм — як рідна мати! І нема на Землі нашій ліній, що кордони позначають. Люди ж бо самі ті лінії малюють!

Один сусід від сусіда свого тин городить. Інший же сусід до сусіда свого доріжку ладнає. Та в кожному домі — люди живуть, діточок ростять. І на всіх нас — одна Земля-Мати!

Хочеш навчитись її дітей захищати та оберігати?

— Хочу! — Вольга відповідає.

— Тоді дивися! — Добриня каже і на долоні голівку квіточки, зрубану Вольгою, показує. — Якби не зрубав ти її, дозріло б у квіточки насіння, зійшло б наступного року, квітами прикрасилася б наша Земля!...

Повинився Вольга перед квітами та травами, пробачення попросив…

— Чи можеш ти квіточці життя її, даремно загублене, повернути? — І від тепла Добриніного на руці його — голівка квіткова раптом коробочкою з насінням стала. Насіння дозріло і на долоню Добриніну висипалося. Добриня його посіяв, щоб зійшли квіти у наступному році.

Вольга Добриню запитує:

— А як же ми хліб жнемо, молотимо та печемо: ми у колосків і зерен — теж життя беремо?

— Зерно кожне, яке у хліб перетвориться, в людині силою життя зійде, силу свою людині віддасть, а не даремно помре! І дякує людина і Землі-Матінці, і Отцю-Богу за хліб насущний. І силу, котра в ній зійшла, на діла добрі може людина направити.

Хочеш, хлібом тебе пригощу, за столом бесіду нашу продовжимо?

Погодився Вольга. Сіли вони з Добринею обідати. Вольга все більше вражений відповідями Добрині і запитання нові ставить:

— Як же силу Богатирську здобути — і нікого при цьому не згубити?

— Треба поперед сили — доброту та любов до братів і сестер наших менших у собі зростити: і до квітів та дерев, що ростуть, і до пташок, які пісні співають, і до звіряток, які на землі живуть! — Добриня Вользі відповідає.

Простяг Добриня руку з хлібними крихтами, прилетіли пташки на руку Добрині, сіли довірливо, їсти почали. Підбігли звірі лісові пухнасті, пригощатися та ластитися стали.

Тоді й Вольга руку з крихтами простяг. І до нього пташки підлітати стали, на долоньку сідали, хлібчиком пригощалися.

Сидить на долоньці у Вольги пташка — пісню як подяку за гостинці співає. І стало на серці у Вольги так тепло, ніби сонечко ясне всередині зійшло!

Погладив Вольга білочку по хутру рудому, пухнастому. Потім зайчика, який до ноги довірливо притулився, по вушках погладив. Сам Вольга здивувався ласці тій, яка в ньому пробудилася! Ніби поріднився він із звірятком кожним, з пташкою кожною! Ніби кожна істота йому — сестра і брат!

І зрозумів Вольга, з ким він трапезу розділив: що не простий подорожній з ним бесіду веде, що це — сам Добриня-Богатир!

— Як же ти службу Богатирську несеш, якщо жалієш усіх, мурашку та комашку не образиш? — Вольга запитує.

— Можна сильним і сміливим стати — але за неправе діло життя своє віддати.

Та для того й Богатирю мудрість потрібна, щоб зло від добра відрізняти, доброму в усьому помагати, зло всюди присікати!

— Поїхали зі мною, Вольго! Покажу тобі, як ратників своїх навчаю про все ратувати-піклуватися! Покажу, як силу ростити добрую! Навчу, як поради в Бога питати, як добру та життю праведному на Землі-Матінці — захисником стати! Прийме тоді й тебе Бог до Богатирської Раті!

Поїхали вони далі. Добриня веде мову про силу Добра велику, яка може душі від пороків визволяти, на діла добрі направляти.

Їдуть Добриня і Вольга, а назустріч їм старець вийшов і промовляє:

— Ви не їдьте дорогою цією, добрії молодці! Небезпечно стало на дорогах наших: владарюють там десять братів-розбійників із сотнею своїх побратимів. Нема від них ні проходу, ні проїзду — ні торговому чоловіку, ні звичайному подорожньому, ні богатирю вдалому.

— Як же ви тепер живете? В міста не їздите? Товари на ярмарки не возите, не продаєте? По ягоди й гриби в ліс не ходите?

— Ось так і живемо… — сумно старець зітхає, сивою головою киває…

— Ну що, Вольго, поїдемо порядок наводити? — Добриня Вольгу запитує.

— Поїдемо! — Вольга відповідає, а сам від радості так сяє, що стриматись не може.

А Добриня його наставляє:

— Як будемо з розбійниками битися — ти, Вольго, біля мене тримайся, ні на крок не відходь, так і здолаємо розбійників разом.

Чи довго їхали, чи ні, раптом почувся свист та завивання розбійницьке звідусіль. Налетіли брати-розбійники з побратимами… Почали Добриня і Вольга з ними битися. Та розпалився Вольга й забув Добрині наказ, убік від Добрині поскакав… Тут старший брат-розбійник Вольгу з коня збив, гострий ніж до горла приставив і кричить:

— Здавайся, Добрине-Богатирю! Наша взяла! Поворухнешся — миттю товаришу твоєму голову з пліч знесу! А зробиш за словом моїм — обидва живі будете! Іди ти, Добрине, до нас в товариші! Часи нині важкі, кожен правдою своєю живе, свій закон шанує, за своїм законом грабує: “Хто спритний та швидкий — той не злодій! Хто жадібний та сміливий — той не голодний! Хто сильний та лукавий — той і правий!” Йди до нас, Добрине! Будеш за нашими законами жити! З силою твоєю ми всім світом будемо правити, над всіма володарювати! Всі князі нам стануть в ноги вклонятися, данину нам понесуть багату.

Відповідає Добриня:

— Що ж, здивував ти мене! Ніколи ще Добриня слова такого не чував, хліба розбійницького не куштував...

Та дорогий мені друг-товариш мій…

Скажи, хто ж головним у нас буде, якщо погоджуся: ти чи я! Хто буде мечем сили небувалої володіти? Хто буде багатства ділити? Правду хто буде встановлювати й вершити?

— Де була б перемога моя, коли б я тебе над собою поставив?! — старший брат-розбійник говорить, а молодші йому підморгують, а соратнички підсміюються та підсвистують.

— То що ж, так і буде: кривувата твоя правда, та хай буде вона з тобою… На, бери меч мій, — Добриня говорить, під’їхав і меч на землю кинув…

Відпустив старший брат-розбійник Вольгу, схопився руками обома за меч Богатирський — і наче приклеївся: ні підняти не може, ні відпустити…

А Добрині тільки миті однієї і потрібно було. Схопив він Вольгу, сто розбійників-соратників щитом по землі розкидав, братів-розбійників мотузками зв’язав.

І говорить Добриня розбійникам:

— Не я вам збрехав, та ваша брехня до вас повернулась!

Не до снаги грабіжникам меч Богатирський! Бо сила ж у ньому — велика та чиста: хто його на неправе діло оголить — сам дотла згорить.

Сили у вас багато, звитяги хоч відбавляй, та тільки правда ваша з неправдою поріднилася! І поки її не виправите — не буде миру в душах ваших, не буде щастя в домівках ваших!... Бо недобрими ділами не нажити ж добра істинного.

Від ударів щита Богатирського повилітав із розбійників дух грабіжницький. Побачили вони життя свої прожиті так, ніби померли вже: смерть несподівана прийшла…, життя минуло — ніби сон пустий… І хвилинки не згадати доброї, і награбоване не візьмеш за поріг смерті з собою…

— Що ж робити нам, Добрине-Богатирю? — запитують брати-розбійники зі своїми соратниками.

— Що награбували — людям поверніть та роздайте. Між селами та містами дороги прокладіть: щоб кожен, кому треба буде, не боявся ними їхати. Дорогам цим шляховим — станьте добрими охоронцями. І дивитися вам віднині, щоб ніхто на дорогах образ не чинив, насильства не вершив!

Вольга братів-розбійників розв’язав, меч Добрині підняв і з поклоном Добрині віддав.

… І поїхали вони далі.

Ось так і став Вольга на Богатиря вчитись: як службу некорисливу для Бога вершити, став Сили набиратися великої — Сили Любові, котра від Бога множиться-примножується, ніколи не вичерпується!

… Їде Добриня по Землі, усміхається. Все навколо милує око Добрині. Пташки йому пісні співають, звірі лісові поряд біжать, квіти аромат свій хочуть подарувати, кущі ягідками стиглими хочуть пригостити.

На Добрині — сорочка біла, а не обладунки воїнські, кучері русі вітер вільний пестить, меч силу велику в піхвах сховав, щит Богатирський до сідла примощений. Радісно у Богатиря на серці, коли довкола — мир та спокій!