Нова Екопсихологія
|
|
Розділ шостий: Зустріч з ОлексіємМинуло ще кілька років. Рада тепер багато чому вчилася у Радомира. Вчилася — відчувати Волю Божу в душі й проявляти Її. Вчилася — трудитися душею в освоєнні нового. Вчилася — бачити, відчувати собою-душею простір на великій відстані. Вчилася — тому, як без тіла можна допомагати людям так, як це роблять невтілені Божественні Душі. Рада просила діда і — з його дозволу — ходила зцілювати хворих у дальніх селах. Благослав став іноді дозволяти внучці це робити. Хоч і боявся за неї, та розумів, що без практики вона не зможе бути впевнена у знаннях і вміннях своїх нових. Молода знахарка дивувала людей тим, що приходила, ніким не кликана, в той дім, де була біда. А де жила вона, звідки приходила — не знав ніхто. Одного разу пізньої осені Благослав і Рада збирали рідкісні цілющі рослини. Відійшли вони далеко від місця, де община жила. Заночували в лісі біля вогнища. Рада перед сном звично занурилася душею в прозору тишу й спокій. Проте… в тиші цій явно й сильно звучав заклик про допомогу від душі сильної й чистої. — Дідусю, чуєш? Хтось у біду попав! Може, з наших хто? — Чую… Та тільки немає там з наших нікого! Спи! — Дідусю, дозволь, подивлюся: що там сталося? — Ні! Село це занадто близько до нашої общини, не варто нам там з’являтися! А страху смерті не повинно бути в душі достойної людини: смерть лише для тіл існує! Втім, і життям своїм без сенсу ризикувати нам не слід! — Ну, дідусю! Як же можна не допомогти? — Мовчи вже! Не для того Бог труднощі й випробовування людям в життя посилає, щоб ми за них рішення підбирали… Спи! … Та Рада не могла заснути. Настільки явним і яскравим був заклик до Бога про поміч, настільки яскраво й чисто горіла та душа! Рада ясновидінням на ту ситуацію уважно дивитися стала. Побачила дитя хворе й молодого чоловіка, що його зцілити намагався і про допомогу в цьому зціленні Бога просив. І було у Ради розуміння, що повинна вона піти й допомогти, що благословляє це Бог. Покликала вона Радомира, спитала поради. — Тобі вирішувати, доню! Ніхто за тебе тут прийняти рішення не має права. Та дуже багато в твоєму житті подальшому від вибору цього залежатиме. Сказав так, обійняв, поцілував ніжно й пішов. Рада залишилася сама перед вибором. Вона вагалася ще трохи… Перевіряла, щоб не особисте бажання всім допомагати, не страх виявити непослух до дідуся, не страх занапастити потаємне життя общинників керували її вибором — а тільки лиш Божа Воля. Відчула, що дозволяє Бог надати ту допомогу душі, що кликала. Наважилась! Піднялася тихо, щоб не розбудити Благослава. Прошепотіла: «Пробач мені, дідусю, якщо невірно я Бога зрозуміла, якщо не так щось у мене вийде!». … Йшла вона довго. Швидко й легко йшла, мов на крилах летіла. Зірки сяяли на небі, місяць був яскравий і освітлював непримітні стежини тварин — ніби шлях перед Радою сам стелився. А заклик про допомогу був рівним, сильним, безкорисливим. Немов вогонь горів у просторі, не затухаючи ні на мить. Бачити напрям, куди треба йти, було дуже легко. Вже вранці, коли зійшло і яскраво засяяло сонце, Рада дійшла до потрібного місця в селі та знайшла той дім. Відчинила їй дівчинка-підліток. Не злякалася незнайомки, ніби чекала на чудо Божественне, що ось-ось має статися. Рада побачила в постелі хлопчика, чоловіка в чернечому одязі, що молився навколішки: «Ну от, досваволилася!» Хвилю страху, що спробував був виникнути, вона відкинула, мов сіру тінь: «Що ж, якщо смерть тіла прийняти слід, то треба спокійно й достойно це зробити, як батько мій колись!». Подивилася ще раз душею на чоловіка того. Не було відчуття небезпеки від нього. Боже Світло в його серці духовному горіло яскраво! Крізь руки він те Світло пропустити старався. Але не розумів сам достеменно, що і як слід робити. Зцілити хлопчика він намагався, та не виходило в нього… Назустріч Раді піднялася заплакана жінка, що стояла навколішки перед іконами. В ній не було вже ні сил, ні надії, були лиш плутанина в думках, пригніченість і відчуття власної провини за все… Вона ледь трималася на ногах і погано усвідомлювала те, що відбувалося. Рада вклонилася всім — земним уклоном. Сказала, що вилікує хлопчика. Ніхто з присутніх не здивувався ані приходу Ради, ані тому, як вона дізналася про хворобу дитини. Присутність Божої Сили в собі Рада відчувала ясно. Спокійно було на душі від розуміння, що вона має право зараз вилити цю Божу Силу, що це потрібно побачити і цьому ченцеві, і дівчинці, і цій нещасній жінці… Вона наклала руки й попросила Божественне Світло пролитися, змиваючи з тіла дитини всі темні згустки хворобливих енергій, відновлюючи чистоту, повертаючи тілу здоров’я. … Коли вона йшла, то знову подивилася на ченця. Він спав на лавці в сінях… Спокійний і щасливий вираз обличчя… Він душею розчинився у Світлі Божественному, Що заповнював увесь простір довкола. Він розчинився душею у Світлі так, ніби це було йому звично. Такої краси й чистоти душі Рада давно не бачила!... І обличчя його було спокійне й прекрасне! М’які світлі пасма ледь виткого волосся… Щаслива посмішка торкнула губи сплячого… … Рада йшла назад, а сама все згадувала цього чоловіка. От же ж, чернець, священик — а така чистота й сила душі!... Адже раніше думала, що так не буває! До Благослава прийшла, перепросила за непослух. Розповіла про все. Дід мовчки й невдоволено слухав, супив брови. Втім, Рада все ж наважилась просити: — Дозволь мені з цим чоловіком поговорити! — Ні, забудь! Досить того, що не послухалась! Біди б з того, що вже накоїла, не сталося б!... … Рада підкорилась. Вона не шукала сама зустрічі… Вона просто раділа тому, що є на Землі така душа — світла і любляча! І це знання освітило і її життя тепер. Рада закохалася. Любов розпустилася в душі нестримно: як весняні води, як живильна сила пробудження природи! Радість і ніжність тепер заливали все довкіл, виливаючись із душі прозорим сяючим потоком! Це було — нестримно! Це було — розкриття таємничих глибин, де ця ніжність зберігається до тієї весни, що приходить до душі свого часу — і розпускається квітка любові! |