Нова Екопсихологія
|
|
Розділ п’ятий: Жива ЗемляОдного разу Рада сказала Олексієві: — Тепер я маю показати тобі Землю! — Що значить «показати Землю»? Поясни!... Рада засміялася: — Та не оці грудочки ґрунту, що ми звикли відчувати під ногами і називати землею, — а Землю-Мати!... Я маю показати тобі красу та велич нашої Землі! Мене ще дівчинкою почав учити цьому мій батько. Дуже важливо не просто розумом збагнути це, а побачити душею! Збирайся! Нам треба буде піднятися трохи вище в гори — і пожити там. … Це була особлива мандрівка! Вони йшли порожнем. Рада легко забезпечувала їхню потребу в їжі. При чому — смачній, поживній і завжди вдосталь! Вона спритно, як хлопчисько, могла видертися на кедр і набрати шишок, повних горішків. Або збирала рослини, що мали їстівні листя чи коріння. А ще — гриби, що ніби «самі вибігали назустріч»!... — Як ти знаходиш все це?! Ти — мов не шукаєш, проте знаєш, де що виросло! — Трохи, звісно, знаю: в якому місці що краще росте. Та, більше того, адже Бог знає: що нам сьогодні краще згодиться для трапези. От і збираю Його малі дари! … Рада ніжно посміхнулася і провадила далі: — Втім важливіше — Його Дари Вищі, Духовні: те, що розкриває Він перед тобою нині! * * * За багато заходів, поступово розширюючи світогляд Олексія, Рада пояснювала й показувала йому все нові сходинки пізнання, нові шари знань про Світобудову, в якій вони йшли тілами і жили душами. Вони поступово піднімалися в гори, зупиняючись у тих місцях, що Рада вибирала в якості особливо зручних для сприйняття Олексієм того, про що вона розповідала. Вони знову й знову милувалися красою величних просторів, що відкривалися перед ними. І щоразу Олексія сповнювало відчуття того, що його любов до всієї цієї краси, до величі природи — стає дедалі більше і більше! … Того ранку вони встали вдосвіта і йшли в легкому досвітньому тумані. Ліс навколо закінчився — і вони вийшли на положистий уступ, що, мов острів, здіймався над білим морем туману. Туман накривав все внизу — мов пухнаста біла ковдра. Виступали з нього лиш деякі верхівки дерев — як маленькі острівці… А потім… — почало сходити сонце, забарвлюючи все в золотисто-рожеві відтінки! Дивовижна була краса Божественного Творіння! — Спробуй відчути й заповнити собою-душею весь простір, що видно очима! А потім — і далі: те, що очима не видно! Важливо зараз побачити зором душі, наскільки велика наша Земля, хоч перед зором тілесним відкривається лиш маленька частина її поверхні! Поглянь: неосяжність цих просторів — тепер заповнено нашою любов’ю, любов’ю нас-душ! При чому, любляча душа може легко перетинати кордони матеріального світу — і впливати у Простір Божественного Світла! Тепер — люблячим духовним серцем — пізнай, що наша Земля-Мати — жива! Кожна людина є її сином чи дочкою. І не тільки люди, але всі істоти, що живуть на її поверхні, є діти і Матері-Землі, і Бога-Отця! Вони — дали нам можливість народитися і розвиватися саме тут: в цьому дивовижному і прекрасному світі! При чому ми пов’язані з Землею майже так само, як, наприклад, дерева. Проте дерева це відчувають завжди, тому що їхні коріння не дають їм про це забувати. Люди ж — теж мають свої «коріння», та ці «коріння», що поєднують нас із Землею, можна побачити лише душею, а не тілесними очима. І людина може навчитися відчувати їх, і також, звісно, нематеріальне, а з найтоншого Божественного Вогню Серце Землі! Отже, ми з Землею — поєднані! Зараз лиш дуже небагато людей розуміють, наскільки міцно пов’язані ми, що живемо тут, — і сама наша Земля-Мати: жива, здатна відчувати, величезна Душа! Це лиш здається, що кожна людина існує сама-по-собі… Ні: впливають люди на Землю — і Земля до них окликається відповідно. Раніше — дуже багато народів поклонялися Землі-Матері. Можливо, наївним було те поклоніння… Але суть його була істинною: це — любов-вдячність до Землі! А тепер — те саме дуже важливо усвідомити тобі! … Східне сонце зігріло повітря, туман поступово розсіявся, роса випарувалась. Вони поснідали, а потім Рада запропонувала: — Лягай зараз осьде! Тут місце — дуже хороше! Тут легко відчути, що ми тільки лиш тілами лежимо на поверхні Землі, причому ці тіла наші — лиш крихітні частинки всього Творіння… А в глибинах — любов Землі материнська! … Олексій ліг — і легко занурився душею в те Світло. Це було так дивовижно: опинитися в Морі Світла, Котре було під їхніми тілами і, здавалося, не мало меж! І легко було — злитися з цим Світлом! Рада продовжила: — Більше того: у Землі є ніби власне духовне серце. Це серце складається з Божественного Вогню! Воно — в центрі! Ти можеш з’єднатися з цим Серцем Землі! По «кореню», що виходить з духовного серця всередині тіла — в глибини, можеш ти зануритися в ту Сяючу Любов Серця Землі! Це — особливий центр, Вогненне Ядро Землі! Саме через цей Центр, в тому числі, можна легко потрапляти до Моря Божественного Вогню нашого Творця — далеко за межами Землі. А потім — і підніматися до світу людських тіл — перебуваючи в Єднанні з цим Божественним Вогнем. Саме так чинять наші Божественні Вчителі. Вони можуть проявляти Себе для тих людей, що живуть на Землі, наприклад, у вигляді невисоких сяючих Постатей, Котрі виявляються видимими тим, хто поклоняються… А можуть бути й набагато більшими — немов постають величезні Гори Світла над Землею. Відчуй, що душа людська, сповнена любові до Бога, — це маленький храм. А Земля — це храм великий. І горить в олтарі цього храму Вогонь Невгасимий у Серці Землі-Матері! Серце Землі належить кожному, хто його пізнав… Відчуй Серце Землі — як своє серце! Так — Любов Божа до всього у Творінні — стає поступово і твоєю Любов’ю! … Рада надовго замовкла, дозволяючи Олексієві все це пережити. Коли все особисте, «окреме» зникло в цьому Розчиненні, вона продовжила: — А тепер спробуй піднятися — з Тих Глибин — Вогненною Любов’ю Божою! … Олексій зрозумів, що йому нині дозволено — з Безмежності Любові Творця, — подібно до Променя від Сонця Великого, нести Світло й Любов у світ Творіння. Величезна сяюча Постать з Лицем Олексія і Руками, що голубили все живе, здійнялася у небо. При цьому зберігалася Його нерозривність із Великим Джерелом Світла-Вогню, від Котрого ніколи не відривається Його Промінь. Це Джерело — Творець! |