Нова Екопсихологія
|
|
Розділ одинадцятий: Любов земна і Любов БожественнаВсе в житті Олексія тепер було б добре, переповнене щастям… Та от любов до Ради… Адже настільки піднесеним було його ставлення до неї! Спершу Олексій навіть не розумів, що ця любов — справжня, глибока! Рада була — така прекрасна! Густі вії, ясні очі!... Вони часом синіли, як небо! А часом — притягували у спокій і занурювали в тишу… Яким сяючим і захопленим бував її погляд, якою ласкою і спокоєм вона могла обіймати, всього лише перебуваючи поряд! Ніколи раніше Олексій не думав про те, що людина може бути такою! Лиш Небесному, Божественному, невидимому й непізнаваному світу відводилася в його уявленні можливість такої Краси, Чистоти, Святості! Вона дарувала Олексієві можливість все яскравіше, повніше сприймати Божественний Світ! Це було найголовнішим нині в його житті! Втім… він не міг не помічати того, що з ними відбувалося… Випадкового дотику всього лише кінчиками пальців, торкання пасма волосся чи зустрічі поглядами — було достатньо, щоб Олексія затоплювало з головою море ніжності! Любов до неї стала величезна — як море! Це було щастя, в якому дві душі зливалися в дивовижному єднанні! Олексій усвідомив, що любов може існувати не тільки до Бога, але й до Ради. І цю любов уже не загасити, не вирвати з серця! Олексій не знав, як він має тепер поводитися… Він — чернець — як сміє порушити обітницю? Олексій прийняв рішення вчитися далі, але не дозволяти собі мислити про «любов земну». Він став уникати поглядів і доторків… Він пробував заборонити собі те, що було б так природно для людини… Він не говорив Раді про всі ці свої переживання. Втім, вона завжди сама всі його думки та емоції знала. І — старалася не квапити. Адже Рада теж покохала Олексія з першої їхньої зустрічі. Вона бачила й розуміла все, що відбувалося в думках та емоціях її коханого. І — терпляче чекала. Вона навчилася відкидати в своїх емоціях те, що могло б приносити страждання від неповноти в їхніх стосунках. Вона вчилася бути вдячною за те щастя, що вже подарувала їй доля. «От — знову побачу його, обійму душею, буду поруч, буду допомагати!» * * * Та внутрішні заборони заважали Олексієві. Він не знав, як із цим жити далі… Настільки сильним і прекрасним став вогонь любові до Ради, що несила було йому загасити це полум’я, цей сяючий в душі світильник! Він звернувся до Ісуса й попросив Його про допомогу: — Господи, я більше не можу опиратися тому, що заповнило мене! Ясно відчуваю, що ця любов до Ради посилює мою любов до Тебе! Тож чи повинен я в такому випадку намагатися від неї відмовитись? Як це можливо зробити? Не бачити її більше ніколи? Але тоді не відкриються для мене ті Височини Небесні, про які навчає Рада, на котрі прагну сходити душею, щоб наблизитися до Тебе! Чи це слабкість моя? Чи гріх мій? Та… хіба може бути гріхом отаке сяйво душ в любові?! … Ісус промовив: — Даремно ти мучиш і Раду, і себе! За що ти позбавляєш і її, і себе щастя, котре Я вам посилаю? — Я обітницю чернечу прийняв, клятву дав! Як же мені порушити це? — Усі такого роду «правила» й обряди — людьми вигадані, а не Богом! Ти ж знаєш це вже! — Так… Втім, обітницю я давав з власної волі і власного вибору! Мене не примушував ніхто!... — Любов — це дар людині від Бога! Навчаючись любові до ближнього, вчиться людина і Бога любити! В самому факті інтимних стосунків між чоловіком і жінкою, що кохають одне одного, — немає гріха! Близькість ця — великої ніжності вчить, здатності зливатися душами! Тому, хто не пізнав земну любов, — пізнавати складніше і Любов Бога в усій повноті, і Злиття з Творцем! Тепер Я, перед Котрим ти обітницю чернечу приймав, — звільняю тебе від обітниці цієї! Клич Раду! Я Сам благословляю ваш союз! … Кликати Раду не довелося. Вона підійшла — тиха, ніжна — стала поруч… Ісус нарік їх чоловіком і дружиною. * * * Екстаз злиття тіл і душ… Щастя! Такого ще не було в їхніх життях! Щастя не вміщалося в їхні тіла й виливалося, охоплюючи широчінь простору довкола! Це було — немов сонячні краплі-бризки розліталися! І в кожній такій краплині горіло сяйво Божественної Любові! Це був світ радості й щастя — простого і прекрасного, як все було в Божественному Творінні в його первозданній Чистоті й Гармонії! Щастя було таке величезне, як небо над їхніми тілами, як земля під їхніми ногами, як вся краса довкола! … Ніщо зовнішнє не змінилося. Сонце й небо були ті ж, що і вчора, і позавчора… Тими ж були і озеро, і піщаний берег, і щебет птахів, і пахощі квітів… Але все це, здавалося, змінилось надзвичайним чином! … Вони скупалися, підставляли оголені тіла з краплинками води на них — променям сонця. Потім Рада закружляла в дивовижному танці! Це був танець вдячності Богові за те дивне й чудесне, що було подаровано їм — Отцем-Творцем та Ісусом! Бог наповнював Своїми Світлом і Любов’ю все — сонячні промені, відблиски на воді, листя на деревах, травинки, квіти… І це ж Світло струменіло в тілах Ради й Олексія, обіймало зусібіч — і її, і Олексія, і все, що було довкола!... … Він спробував висловити те, що відчув: — Як же це дивовижно! І люди могли б жити саме так! Для цього жодних особливих умов не потрібно — щоб ось так, з Богом, зливатися в любові та гармонії! Це і є рай? … Рада посміхнулася ніжно: — Напевне… Існує у всесвіті сила любові-тяжіння. Зазвичай перші доторки до цієї енергії отримують люди, коли виникає між ними взаємний потяг і прагнення до єднання, до створення сім’ї й народження дітей. Втім, якщо зводиться це єднання лише до втіх плоті, то збіднюють себе такі люди… Все, що притаманне плоті, залишається у світі земному, коли душі його залишають. А розвинена любов — залишається у вічному житті душ! Любов між чоловіком і жінкою — може бути прекрасна! Так це було задумано Творцем! Адже вона вчить зливатися й розчинятись — так само, як і краса природна! Всім людям, що живуть на землі, даровано можливості пережити радість такого буття — і розвиватися через це! У Ісуса ж теж була кохана… Її звали Марія Магдалина. Вона була Його ученицею. Та й ніколи Ісус не говорив про те, що любов між чоловіком і жінкою це гріх! Хтивість — це порок. Хтивість — це бажання самості людської — володіти бажаним хоч би там що… Любов же це взаємне дарування щастя, блаженства, ніжності, турботи! В цих даруванні й прийнятті — вчиться людина найпрекраснішому стану душі! Це — прообраз любові душі до Бога! Через неї — набуваються здібності до розуміння іншого, до взаємозлитості, єднання… … Олексій побачив у переливах Світла обличчя Марії Магдалини. Густе каштанове волосся, карі очі, ніжні руки… Ісус теж був присутній поруч. Але тепер говорила Марія. Вона промовила: — Ми і зараз — разом з Ісусом. Через любов до Нього — все тоді в душі преобразилося! Через це — до Отця Небесного наближалася! Любов така — не закінчується зі смертю тіл! У Великому Океані Бога можна бути вічно разом з Тими, Кого ми любимо! Справжня любов між чоловіком і жінкою — прекрасна й чиста! І має вона преображати життя людські й наближати до Досконалості. Та цю найпрекраснішу емоцію, що виникає між душами, люди перетворили своїми лихими думками і «правилами» — на «заборонене» й «гріховне»… Скільки люди тих гріхів чинять, що ніби таємно ними творяться!... А потім — провина, як хробак, душу гризе… І цей стан вічної винуватості й гріховності обплутує дедалі міцнішими ланцюгами… Тільки лиш очищення душі від пороків дозволяє скинути ті кайдани, почати життя нове, чисте — перед Богом! Буває так, що там, де людина насправді не чиста, — чесною та праведною вона себе вважає… А буває, що про гріхи уявлення людські хибні… Живучи у страху чи смутку, в боротьбі з іншими людьми за володіння бажаним — дуже багато душ розучується відчувати найтонші відтінки любові й блаженства, ніжності й ласки! Вони ніби осліпли й оглухли, вони бачать лиш темряву довкола! Ніби паралізовані такі душі й не ворухнутися їм під тягарем своїх пороків, жорстокосердя власного! Ніби стіною непроникною люди себе відгородили від Бога! Такою і я була до зустрічі з Ісусом… А Ісус повертав осліплим душам здатність бачити, оглухлим — можливість чути, паралізованим — можливість зцілюватись і рухатися до Світла! Головне пробудження душі полягає в здатності безкорисливо любити! Причому, багато з тих, хто так пробудилися, зможуть опісля й Небесну Любов захотіти пізнати… Дві людини, що взаємно люблять одне одного, — мов дві посудини, з котрих воду, що в них була, з’єднали в одне! Раніше дві окремі посудини було — а тепер виникає новий стан душ, що в колишні рамки вже не вміщується! Так само і в Творця досконала Душа вливається. Це — як маленька посудина свої води вливає в Безкінечний Океан — і через це Частиною Океану стає! Так в цей Океан Божественний багато Подвижників Себе вливали — як Душі Преображені, Досконалі — і через це Царство Небесне примножувалося. Так і Ісус колись став Єдиний з Отцем Небесним. А опісля — прийшов на Землю — як Син, Котрий з Богом-Отцем Одне, — щоб людям нагадати, що це можливо, що якраз для цього вони й живуть на Землі! В цьому Єднанні — і є найвище Щастя, що душі пізнати здатні! Світ Творіння якраз і створений Богом для того, щоб люди могли все це пізнавати й рости, розвиватися через це — до Злиття з Любов’ю Божественною! Як би хотілося повернути їм уміння жити в Гармонії з Богом і з усім Його Творінням! Тоді — ще трішки — і можна зануритися в Глибини! А там — відкривається Неосяжний Світ, Безкінечний Океан, де є тільки Творець — Єдиний в Множинності, що являє Собою Великі Любов, Мудрість, Всюдисутність і Всемогутність! Коли розкривається душа для життя в любові сердечній, то відкривається перед нею Шлях росту до Стану Божественності! Це — Шлях до Єднання з Божественною Всестворюючою Силою! |