Апостол Матфей
Притча про вітрильник на ім’я Спаситель
і землю обітовану
Юнги великого Світла –
Бога дочки і сини,
Наповніть вітрила зустрічним вітром –
І життя проживете на гребені хвилі!
Не збийтеся з Прямого Курсу,
Який вкаже Бог!
Знайдіть Його Обитель –
Сяючий Вічний Чертог!
Із щоденника юнги Клер
М’яко піднімаються й опускаються океанські хвилі…
Вітрильник, на ймення Спаситель, неначе летить над безкраїм простором. Вітрила, наповнені зустрічним вітром, — як білі крила — несуть його на допомогу тим, хто їх чекає.
* * *
Дівчина, у якої волосся тріпочеться на вітрі, біжить вниз по дорозі, що спускається до моря. Її переслідують. Вдалині від пилу, здійнятого загоном озброєних вершників, курить дорога.
Дівчину звати Клер.
Клер розуміє, що порятунку нема звідки чекати. Переслідувачі наздоженуть її і схоплять — і тоді неминуче насильне заміжжя: її віддадуть у володіння негідникові, жити з яким вона ніколи не зможе… І тоді залишться тільки померти…
Перед нею розстеляється море. Біля причалу стоїть вітрильник… Клер помічаї його назву — Спаситель. Надія, для якої щойно не було ніяких підстав, раптом зігріває її — як теплим сонячним променем.
Клер вбігає до найближчої таверни, просить кімнату. Там вона рішуче обрізує своє прекрасне довге волосся, перевдягається у чоловічий одяг і прямує до вітрильника.
Судно готувалося відпливти…
А таверну уже обшукують озброєні люди з криками: “Вона десь тут!”, “Вона не могла втекти далеко!”
* * *
Як тільки Клер ступає на палубу, Капітан віддає наказ про відплиття. І Спаситель, піднімаючи вітрила, прямує у відкрите море.
Капітан ні про що не запитав Клер. Але вона відчуває, як його спокійні й уважні очі бачать усе наскрізь.
Тоді Клер сама підходить і розповідає йому свою історію.
“Не бійся! — відповідає Капітан. — Цей вітрильник охороняється Богом. Тобі більше не загрожує небезпека!
Але, коли в справді настане час прийняти смерть, — тоді також не бійся: у цьому немає нічого страшного! Адже життя продовжується і після життя тіла!
Ми ще поговоримо про це…
А зараз добре було б, аби ти відпочила.
Ти зможеш залишатися тут стільки часу, скільки побажаєш. Або зможеш зійти на берег там, де захочеш!”
* * *
Спаситель продовжував свій шлях.
Клер дедалі більше захоплювалася життям цих моряків. Капітан і його команда були схожі на братів у добрій сім’ї, главою якої був сам Бог. І все, що б не робили вони, про що б не говорили, — було осяяне його незримою присутністю і керівництвом.
Вони рятували тих, кому загрожувала небезпека. При цьому здійснювали дії настільки блискавичні і слово промовляли настільки несподівані, що люди зла не встигали відреагувати і перешкодити їм. Іще важливо, що команда Капітана ніколи сама не проливала кров: зброю, яку вони носили при собі, не застосовували…
… Або ж інколи вони просто приставали до берега — і Капітан довго розмовляв з жителями тих місць про Бога, про віру, про добро…
Незвичайні були бесіди ці! Капітан, наприклад, розповідав про Ісуса — причому так, що всім, хто слухав, здавалося, неначе своїми очима бачать вони все, що відбувалося тоді, і чують слова Ісуса, звернені саме до них…
Також Капітан розповідав про Воскресіння Ісуса
І так говорив він завжди — неначе кожен з тих, хто слухав, був свідком тих подій і мусів прямо зараз свій вибір здійснити: прийняти або не прийняти Учення Христа…
Люди слухали у глибокій тиші…
А Капітан розповідав:
“Були навколо Ісуса ті, хто без жодного сумніву йшли за Ним.
Проте слухали Його й ті, хто йому не вірив і насміхався…
Багато було таких — і коли Він навчав, і коли воскрес потім…
Не зцілюється невір’я багатьох порочних душ — ні проповідями від Бога, ні дивами!
Лиш ті, хто йдуть Його Шляхом — наближаються до Нього!
… Як багато і нині тих, що говорять: “Я — вірую!” Але й в найменшій мірі не йдуть шляхом Його Учення! І творять вони часом злодіяння і обман, йменням його прикриваючись!
Але інші — виконують Вчення Ісуса. Вони прагнуть жити так, як Він навчав. І Ісус — в серцях людей таких перебуває!”
Багато з тих, хто слухав Капітана, прагнули потім йти за Вченням Бога у житті своєму. І для них починалося життя нове! Адже той, хто живе з Богом в серці, — той стає людиною іншою: преображеною! І змінюється тоді до кращого — колишня доля його!
А іноді бувало й так, що виходила з натовпу слухачів людина, котра говорила: “Візьміть мене з собою!”
Капітан відповідав іноді: “Добре! Йди з нами!”
Так поповнювалася команда Спасителя.
* * *
Одного разу вітрильник кинув якоря біля невеликого острова.
Клер здалося, що це — рай! Поселення потопало в квіту духмяних садів. А люди — з осяяними щастям обличчями — йшли зустрічати прибулих.
Капітан сказав Клер:
“Це — земля обітована, рай на планеті нашій. Ти можеш залишитися жити тут, якщо захочеш. Тут сім’ї багатьох членів команди моєї живуть. І багато з тих, кого врятували ми, також залишились тут.
Цей острів був безлюдним, коли його ми знайшли. Він не належить жодному земному правителю.
Той, хто ступає на цю землю, дає обіцянку, що житиме за заповідями любові до Бога, до ближніх своїх і до всього Творіння Божого.
І кожен, хто живе так, — той стає тут жителем раю.
Але навіть і той, хто живе не тут, на цьому острові, а там, де панують зло і насилля, — він також може стати жителем раю!
Адже важливо для цього — всього лише! — виконувати обіцянку, що пов’язує взаємною любов’ю людину й Бога!
І потрібно постаратися, щоб зрозуміли люди, що вся планета наша також може стати землею обітованою!
А обіцянка ця між богом і людьми — це ЗАПОВІТ ЛЮБОВІ!
… Не кожен, хто побажає, зможе стати членом команди Спасителя: не для всіх із них пора настала — залишити всі бажання й стати Апостолами Бога. Але жителем раю — кожен може стати! Адже свою сердечну любов розвивати — кожен може навчатися!
За законами Бога — нехай живе людина, себе перетворюючи і любов усьому навколо даруючи! І життя своє тоді вона проживе не даремно!
Адже кожен, хто за законами ЛЮБОВІ почне жити, — здатен простір новий землі обітованої навколо себе творити! І, якщо люди всієї Землі могли б це здійснити, то вся Земля — землею заповітною змогла би бути!”
І Клер сказала: “Прекрасний рай земний, що створений тут, на цьому острові, тобою! Але я прошу: дозволь мені юнгою стати і на Спасителі — з тобою — інших рятувати! І поділити дозволь свою долю — з тобою!”
“Що ж, юнго Клер, ти можеш йти зі мною!
Ми знову піднімемо вітрила і в путь рушимо — щоб людей рятувати від пекла, що носять вони в собі і помножують навколо себе, несправедливість і зло творячи!
Ми будемо жити, щоб сили Світла і Любові у цьому світі помножувати!” — відповів Капітан.
* * *
Одного разу юнга Клер запитала Капітана:
“Скажи, часто ми рятуємо нещасних бідняків, рабів, але чому ніхто із наділених владою в цьому світі — до порятунку з пекла не прагне?”
Відповів Капітан:
“Із задоволенням я рятував би принців і королів! Але ж вони не відають, що в порятунку мають потребу! І що навіть і цілі країни свої вони могли б порятувати!
Адже дуже складно порятувати того, хто про свою біду не здогадується!
Важко напоїти водою того, хто не відчуває спраги!
Лише голодні й спраглі — готові їсти й пити!
Причому не лише їжею для тіла повинна жити людина! І Світла, і Свободи, і Любові — мусили б прагнути люди!...
Й для того на Спасителі вершимо свій шлях, щоб у кожний куточок Землі хоча б небагато світла знань принести… У цьому — служіння наше!
Ісусові подібним зможе стати лиш той, хто любов і знання про Бога для всіх людей несе!”
* * *
А вечорами чи вранці у тиху погоду Капітан розповідав своїй команді про Вище Знання, про наповнення Божественною Любов’ю.
Він казав:
“Прокладено Шлях Прямий від раю, від землі обітованої, — до Обителі Творця. Але цим курсом може йти лише той, хто всього найвище возлюбив Небесного Отця!
Безкраїй, Нескінченний Він! Він охопив Своєю Любов’ю цілий світ Творення Свого!
І всіх, хто живе на Землі, — Покоєм ніжним і Світлом Любові Своєї Він огортає! І кожного завжди — в Собі — Отець Небесний відчуває!
І, щоб стати такими, як навчає Бог, — повинні ми навчатися охоплювати сердечним світлом душ — весь той простір, що бачимо ми. І все живе ми повинні навчитися собою-любов’ю огортати, леліяти і пестити своїм піклуванням ніжним!
А океан, який носить цей вітрильник наш, — схожий на Океан Живого Світла Первинної Свідомості — Творцем, Котрий є і був скрізь, завжди.
Любов до Нього — дозволить навчитися обнімати той Світ Божественний Живий! І тоді — відчиняться ворота в Обитель нашого Небесного Отця!”
* * *
М’яко піднімаються й опускаються хвилі океану. Вітрильник Спаситель на повних вітрилах — спішить назустріч сонцю, що сходить!
Шлях його проліг серед материків і островів землі всієї — щоб люди про Бога і про смисл життя на Землі дізнатися змогли!
Капітан навчає юнгу тримати курс в Обитель Творця…
