Радек Волинський
Притча про Великого Аптекаря
і філософський камінь
У давні часи, які тепер зазвичай називають середньовіччям, по Європі ходили легенди про Людину, яка живе вічно. Ніхто не знав, звідки Вона з’явилася, куди Вона щезала. Іноді Вона ставала радником монархів, іноді поставала як лікар, іноді Її ідеї надихали філософів, поетів, художників… Але це було лише зовнішнім проявом того головного, що залишалося прихованим, нерозгаданим…
Досі в старовинних манускриптах можна знайти згадку про Друга Божого, зустрівши Котрого, люди дізнавалися про Істину… Багато хто нині вважає це вигадкою. Але Вона справді жила не одне століття для того, щоб і розуміння, і усвідомлення, і любов, і знання себе-душі і Бога зростали в людях.
* * *
У ті ж часи жив хлопчик. Його звали Генріхом. Він був одинадцятим сином власника скотобійні. Його старші брати допомагали батькові, а Генріх лишався при матері і допомагав їй по господарству.
Та настав момент, коли батько наказав Генріху освоювати його ремесло: вбивати тварин і перетворювати їхні тіла в м’ясо, шкури і кістки…
Генріх запротестував. Він сказав, що ніколи не буде вбивати!
Батько ударив його по обличчю і закричав:
“Якщо так — то ти тепер і їсти не будеш, поки не зрозумієш, якою працею ми гроші добуваємо!”
“Я все одно не стану вбивати, нехай навіть помру!” — відповів батькові Генріх.
Декілька днів тривало це протистояння. Батько зганяв свою злість на матері Генріха, яка намагалася хоч якось захистити сина.
І тоді Генріх втік з дому.
* * *
Він довго поневірявся від одного містечка до іншого, поки не добрався до столиці.
Йому не часто вдавалося заробити на їжу: знесиленого голодом його ніхто не хотів найняти ні на яку роботу.
Але якось один пан в одязі з тонкого оксамиту запропонував йому допомогти донести декілька книг у важких мідяних оправах за невелику платню.
Генріх з радістю погодився.
Коли вони дійшли до будинку пана, Генріх прочитав на табличці: “Метр Франсуа — аптекар”.
Увійшовши до будинку, Метр Франсуа захотів розплатитися з Генріхом. Але, не знайшовши дрібних монет у гаманці, він піднявся східцями наверх, а гаманець залишив, неначе випадково… Генріх дивився на гаманця з золотими монетами.., але вкрасти він не міг.
Незабаром Франсуа повернувся, лагідно оглянув Генріха, подав йому дрібні, але чесно зароблені гроші, й сказав:
“Чесність — початок добрий для розумного життя!
Мені потрібен хлопчик, щоб розносити ліки. Ти міг би стати моїм помічником і учнем…”
Так Генріх залишився в домі Метра Франсуа.
* * *
Дім, у якому тепер жив Генріх, був незвичайним. Ті правила, які усталені були у цьому домі Метром Франсуа, спочатку дивували, але поступово вони ставали звичними й приємними.
Першим з них була Чистота.
І проявлялася вона не лише в чистоті підлоги, столів і полиць будинку, одягу людей. Чистота проявлялася і в їжі, яку споживали: ніхто не вживав тіла вбитих тварин. Чистота включала також омивання тіла щодня. І так само чистими належало тримати думки й емоції. “Кожен повинен починати очищення і перетворення світу — з себе!” — так казав Метр Франсуа.
Другим правилом була Робота.
Кожен в домі мав свою, йому довірену справу і виконував її з бажанням. Роботу слуг чи рабів Метр Франсуа не визнавав. Він часом говорив:
“Раб або слуга роблять щось, тільки коли їх примушують. Вільна ж людина працює тоді, коли сама може і бажає, усвідомлюючи, що це необхідно.
Свобода здобувається лише після того, як людина перемагає раба в собі!”
Третім правилом була Тиша.
І в домі Метра Франсуа була особлива атмосфера спокою, яка привчала до стремління бачити повноту істинного буття і відчувати себе його учасником.
“Не варто промовляти вголос кожну думку, яка приходить тобі в голову! Зупини мову, занурся у тишу — і тоді у дев’яти випадках з десяти ти промовчиш!
А те, що ти скажеш, буде справді важливим і ти перестанеш даремно стрясати повітря своєю балаканиною.
Лише за цієї умови слова твої стануть частиною живого еліксиру для інших душ” — так навчав Метр Франсуа новачків.
Четвертим правилом було Навчання.
Метр Франсуа говорив:
“Коли людина перестає пізнавати нове і розвиватися — насправді він робить вірний крок на шляху до своєї смерті. Адже життя душі в цьому тілі… тоді стає намарною.
Важливі не просто знання, а й уміння ці знання застосувати! Насправді існує зовсім небагато того, що знати необхідно. А далі — потрібно вчитися мислити, оперуючи отриманими знаннями; це — ключ до мудрості”…
П’ятим правилом була Любов.
Любов об’єднувала всіх, хто жив у цьому домі. Саме вона лежала в основі методів, які вони створювали, щоб лікувати людей.
Метр Франсуа не часто говорив про любов, але слова його запам’ятовувалися надовго:
“Любов — це умова для розвитку в собі мудрості. Мудрість неможлива без любові сердечної!
Любов — це те, що здатне перетворити звичайну людину — в Людину Божественну!”
* * *
Генріху подобалося навчатися. У нього була прекрасна пам’ять і допитливий розум.
Причому все, що пропонував йому вивчати його Учитель, — було наповнене мудрістю.
Метр Франсуа пояснював:
“Для того, щоб лікувати людей, недостатньо знати лише будову тіла! Адже людина — це душа, а тіло — лише її тимчасове вмістилище! Тому, щоб лікувати людину, — необхідні знання і про душу, і про цілющі трави і мінерали, і про органи тіла, і про процеси, що відбуваються в організмі в цілому.
А багато що про душу і про Бога ти зможеш дізнатися зі слів Ісуса Христа.”
“Але ж тим, хто не має сану священика, заборонено читати Біблію?” — запитав Генріх.
“Не бійся. Адже страх — поганий вчитель!
Те, що підказує страх, приводить лише до рабської покірності, до підлості і до зрадливості!
Ніколи не дослухайся до тих думок, які нашіптують страх, лінь чи гнів!
І ще: ніхто не повинен стояти між людиною і Богом! Кожна людина особисто відповідальна перед Богом за все, що вона робить або не робить у своєму житті! І вона мусить навчитися сама відчувати і розуміти Бога!”
… Так поступово Метр Франсуа підводив Генріха до усвідомлення того, що він називав алхімією душі:
“Справжня алхімія — це знання про те, як вдосконалювати себе.
Людина повинна навчитися розрізняти собі вище і — нижче, легке — і важке, добре — і зле.
Пороки зв’язують душу тягарем і не випускають її з нижчих, грубих станів. Ось саме це необхідно в першу чергу подолати в собі!
До стану досконалості наближається лише той, хто займається таким самоконтролем щоденно, постійно, а не лише іноді!”
* * *
Пояснював все Метр Франсуа — особливо! Він брав найпростіші приклади з життя — і на них нанизував великі істини:
“Існують єдині Закони Буття, створені Богом, які діють, визначаючи хід життя на Землі, і у всьому Всесвіті.
Ось поглянь: камінь, який я зараз тримаю, буде падати на землю, варто лише мені перестати утримувати його в руці. Я можу повторити це велику кількість разів — і результат буде незмінним. Все матеріальне, що перебуває на поверхні Землі або над нею, — притягується до планети. Матерія притягується матерією. Це — дія закону тяжіння.
Але існує схоже явище і у світі душ. Душі людські (та й не тільки) притягуються і поєднуються любов’ю.
Але і Бог — Творець усього сущого — любить Своїх дітей. Якщо ж і людина любить Бога — то тоді виникає великої сили тяжіння! Його сила перевищує все, що ти знаєш, в багато-багато разів!
Саме так — Бог веде душі в Себе! Саме так — діє Закон Любові!
Можу розповісти тобі і про закон ненависті. Якщо ти заб’єшся об гострий камінь і з почуття помсти захочеш стукнути по ньому — то отримаєш біль ще раз. Так діють механізми помсти, образи, злоби… І так триватиме доти, доки ти — завдяки болю — не зрозумієш і не усвідомиш Закон Любові.
Не Бог карає людину! Сама людина карає себе, порушуючи Закони буття, встановлені Богом!
А той, хто живе в ладу з Божественними Законами любові і гармонії, — щасливий і в цьому житті і в посмертному існуванні.
Бог не створив нічого поганого. Лише людина використовує во зло те, що добру призначене.. Вона все життя своє здатна зробити пеклом! І вона ж благає Творця: “Порятуй!” Чи не абсурд це?
Я притчу розповім тобі про те, як двоє людей прийшли до древа пізнання добра і зла.
Прийшовши, вони зірвали по яблуку.
Один з них те яблуко вкушав — і Богові та яблуньці дякував! І навіть зернятка від яблука він в саду своєму з любов’ю посадив. І в його домі був лад, і були щасливі він сам, його дружина та діти.
Другій же людині — кислим здався плід. Він викинув його. І — в злобі — гілку дерева він зламав і зробив лук. І з нього тварин убивав… Безрезультатно щастя він шукав: адже сам собі нещастя породжував!...
А було дерево — одне, і однакові його плоди! І носить кожна людина — в собі! — можливість щастя — або біди!”
* * *
Якось у дім Метра Франсуа забігла людина:
“В цьому домі живе Метр Франсуа? Я проїхав усю Італію і всю Францію, розшукуючи його! І ось, нарешті, — знайшов!
Дозвольте, добродію, мені стати вашим учнем!” — промовив він і упав перед Метром Франсуа на коліна. І продовжував він, захлинаючись від захоплення: “Ви… Ви — не зрікайтеся! Ви — знайшли філософський камінь! Ви здатні перетворювати свинець у золото! Я прочитав багато трактатів про сублімацію, я досягнув великих успіхів, я — майже досягнув цілі, але мені не вистачає чогось, щоб реакція пішла правильно!...”
“Навіщо тобі все це? І скільки золота тобі потрібно?” — спокійно запитав Метр Франсуа.
“Я… Я буду мати стільки золота, скільки захочу! Завжди я зможу робити золото! Я буду багатим, а, отже — вільним! Я зможу мати все, що захочу, будь-які речі! Я буду робити все, що забажаю! Жодна жінка не відмовить мені!...”
“І що ти будеш робити тоді, коли все це у тебе буде: золото, влада, жінки? Ти впевнений, що саме цього ти бажаєш? Можливо, тобі потрібна всього одна жінка, але та, яку ти будеш любити і яка буде любити тебе? Можливо, тобі для щастя потрібен лише дім із садом, по якому будуть бігати ваші дітки?”
“Я прийшов до вас навчатися! У мене є гроші, я можу заплатити за навчання…”
“Ти даремно витрачаєш своє життя на те, що тобі зовсім не потрібне!
Ти зараз уже отримав той урок, який я міг тобі дати. Якщо ти засвоїш його — то будеш щасливий! Якщо ні…
Я — не чарівник, а аптекар і прописую лише ті ліки, які рятують душу й тіло.
Ти отримав рецепт… Я більше нічим не зможу допомогти.
Генріху, проведи пана!”
* * *
“Що таке — філософський камінь?” — запитав Генріх, коли двері за відвідувачем зачинилися.
Метр Франсуа відповідав:
“У людей, які іноді називають себе алхіміками, є переконання, що існує якийсь секретний елемент, “основа життя”, який дозволяє все перетворювати. Якраз його і назвали філософським каменем.
І багато хто — рік за роком — поєднують у пробірках елементи і шукають цей філософський камінь, щоб… будь-який метал перетворювати на золото.
Але істина полягає в тому, що саме ступені перетворення душі — приховані були в давнину за розмовами про перетворення елементів. Ключем же Божественним, істинним філософським каменем, є любов — як суть душі конкретної людини, як стан душі.
Живим — назвати можна все у Світобудові.
Але рівень свідомості різний: у рослини, у тварини, у людини і у Бога.
Так, є ступені зростання, які має пройти душа, щоб навчитися розуміти, усвідомлювати. Пройшовши їх, в Глибини багатовимірні, живі — душа здатна буде проникати. Згодом здатна буде людина пізнати Божественну Суть свою, Єдність з Богом!
І коли людина собою-душею стає подібною до Бога — звемо Її Христом.
Велика Гармонія — можлива! Її таїна — закладена в Людині! В ній — як у багатовимірному організмі — знаходяться енергії всіх вселенських планів. І може людина собою-душею всі плани ті пізнати і — усвідомленням — Найтоншим стати!
Як фрагмент, раніш невеликий, який пізнає свою присутність у Великому Цілому, — так людина, всі плани Світобудови собою зібравши, стає Єдиним зі всім Творінням і з Джерелом Творіння — Творцем.
Творець — як Океан Світла!
Сяяння Його — як сяяння незчисленних Сонць, які променями своїми пронизують все.
Безмірний, Безкінечний Він!
Ось так — людина знаходить свій філософський камінь і пізнає Творця!”
* * *
Метр Франсуа вміло знаходив рівновагу між славою і невідомістю… Він подорожував по всій Європі з декількома супутниками… Згодом супутники залишалися в якомусь місці і продовжували те, що робити навчилися…
А Він — невловимий, непомітний — йшов далі і нових супутників шукав. І нову хвилю ідей і Світла — Він потихеньку піднімав…
Одного разу він сказав:
“Я роблю прибирання на Землі. Зусилля Я докладаю до того, щоб із бруду зробити землю, що плід дарує і все на ній проізростає… І в цьому ґрунті я залишаю зерна Любові, Добра, Великої Мудрості. Потім Я спонукаю — Променями Світла — ті зерна зійти.
Так, філософським каменем Я володію! Я піднімаю душі ступенями розуміння, запускаю в них процеси росту усвідомлення.
Але, щоб до людства повернулася мудрість Істинного Знання, потрудитися потрібно ще немало — і вам, і Мені.
При цьому кожен повинен починати із себе — щоб стати джерелом Любові і Світла на Землі!”
