Симеон Новий Богослов
Притча про відлюдництво
i медитацію безмовну
Навчи мене Нерозлучності, мій Господи!
Щоб Світлом Твоїм Неземним наповнилася плоть!
Щоб у житті і в смерті — завжди Ти був поряд зі мною!
Навчи мене Єдності, Создателю мій!
Молитва, повідана Симеоном
Жив-був один юнак. Сім’я його була багатою і знатною. Юнак прекрасно навчався різним наукам. Всі пророкували йому прекрасну кар’єру при імператорському дворі…
Але його потяг сердечний — іншим був. Не прагнув і не шукав він багатств, не прагнув слави і почестей! Задумувався юнак часто про сенс життя людського. Про Бога роздумував і зрозуміти Божественні таємниці буття прагнув!
І він у батька попросив дозволу піти в монастир для навчання і очищення душевного.
Той був обурений таким проханням сина! Він так йому сказав:
“Ти — молодий! А в монастир ідуть на старість років! Або задля того — аби гріхи замолювати перед Богом за злочини свої! Отямся! Перед тобою дороги інші всі відкриті!”
Юнак йому у відповідь:
“Але чому ти думаєш, батьку, що лише на старості, перед порогом смерті — про Бога та про смисл життя свого корисно знати? А якщо життя не довге мені суджене, то я і зовсім не встигну дізнатися — задля чого живу?
Я знати хочу — про смисл буття, про Бога, а зовсім не про те, як догодити властителю чи вельможі! І не про те — як можна вищого статусу досягнути! Або — як твоє багатство примножити десятикратно або стократно!
Померлих бачив я — і молодих, й старих. І кожного, хто живий нині, — чекає таке само! І, якщо людина не знає, задля чого живе, — яку відповідь вона зможе Богові дати, коли прийде час помирати?!”
Але батько не дозволив синові піти в монастир. І юнак послухався батька.
Але пошуки Бога і сенсу життя людського він не полишив.
Одного разу пішов він до старця — настоятеля монастиря. Старця цього всі дуже шанували.
І старець прийняв юнака, а той розповів про своє стремління до життя чернецького і про перепони до того від свого батька. Старець поглянув на юнака ласкаво й каже:
“Для чого тобі в монастирі жити, якщо і так не піддаєшся ти спокусам мирським, але кличе тебе любов до Господа? Живучи в миру, можеш ти все те ж, що і в монастирі, виконувати!
Хто є справжній монах? Адже це — зовсім не той, хто заховався від світу в темній келії, щоб нікого не бачити і не чути!
Не тому, що усамітнена за стінами монастиря — душа себе усвідомлює перед Богом!
Монах є той — хто Богові присвячує всі справи і помисли свої і устремлінням своїм прагне очистити душу перед Отцем Небесним!”
Юнак просив старця навчити його: як, живучи в миру, чернецтво пильнувати:
“Скажи: як жити віднині мені? Відмовитись від чого? До чого прагнути?”
І старець відповів:
“Відмовся від потакання собі у всьому поганому! Що погане — про те у совісті своєї завжди запитати ти зможеш. І совість не обдурить тебе ніколи!
Відмовся від лінощів й від гніву!
Відмовся від пустослів’я! Даремно слів не промовляй і приборкай мовчанням мову свою!
Не ображай інших!
Не ображайся сам!
Прощай, коли до тебе несправедливі! Тим паче — будь смиренним і проси прощення, коли буваєш сам ти не правий!
Ісус навчав любові до ближніх наших! Спробуй те здійснити на ділі!
Тобі цього достатньо буде для початку“.
Та юнак спитав:
“А як молитися? Адже монахи весь день проводять, вистоюючи перед Отцем своїм Небесним, молитви повторюють уголос, — і через це здобувають благодать!”
І старець відповів:
“Що ж, якщо хочеш неперервно стояти перед Богом, — навчу тебе я тихої медитації безмовної, яку творити завжди зможеш ти.
Повинен навчитися ти тишу — сердечну безмовність — берегти! І потім — не перед іконою, а у серці власному духовному — запали світильник любові до Отця Небесного! І — в тиші сердечній — нехай завжди горить вогонь любові!
Будь-які справи ти виконуй з терпінням і старанням! А медитації цієї тихої — не переривай!”
Юнак почав старатися виконувати те, що старець йому сказав. І виявилось це… досить не легко! То став він бачити, як тінь роздратування або гніву не встигає він у собі стримати… То помічав, як зайві слова з поспіхом або не до речі говорив… Або ж — що ображається, коли до нього несправедливі… Або бачив лінощі свої… Або, бувало, що про медитацію безмовну забував…
Але він трудитися над собою-душею не переставав.
І так почав юнак уважно за помислами і справами своїми стежити, що перетворився сам за час короткий.
І та мовчазна медитація його — радістю в серці почала горіти! І стежив він за тим, щоб не переривалася вона. І завжди тепер горів у душі його світильник, для Бога запалений!
І приходив він до старця і промовляв:
“Так добре мені від медитації безмовної — неначе бачить Бог медитацію мою!”
“Чому ж не бачить? — старець йому говорить, — Бог все бачить, все він знає: і думку кожну, і вчинок кожний будь-кого із нас! Варто тобі про Бога подумати — і він готовий відповіддю Своєю тобі допомагати. Це так тому, що Він — завжди тут! І медитація твоя безмовна — Йому приємна! Адже в медитації такій — нічого людина для себе не бажає, але тільки славить і Богу дякує!”
І так преобразивсь юнак впродовж короткого часу, що і батько його відтанув серцем: відмовився від заборони своєї й дозволив синові здійснити бажане й піти у монастир до старця мудрого в науку.
І старець його далі навчає: “Навчився ти першої безмовної медитації — медитації сердечної! Навчу тебе я і другої безмовної медитації — злиттю душею з Духом Святим!”
Підвів старець його в храмі до потоку проміння сонячного, що струменіло крізь вікно. Й говорить: “Дивись: сей сонця промінь — як Світло Всесвяте, що від Отця іде!
Тіло людини є храм, а Бог є Світло! І повинен ти сей свій храм душі — Потоком Світла Божого наповнити!
Яке це Світло, яка Його природа? — Се Світло є Любов, Котра йде від Отця Небесного. А вхід для Світла Любові Отця є серце духовне твоє. Воно було розкрите медитацією першою.”
І тут відчув юнак, що Світло… — Живе!
І — що Світло це є Потік Любові Божої!
І в тому Світлі — він доторкнувся до Чистоти Великої!
І на коротку мить з тим Світлом він — єдиним став!…
* * *
Немало часу спливло відтоді. Довго намагався юнак засвоїти другу безмовну медитацію. Доти не міг він знову відчути наповненість Духом Святим, поки не зрозумів, що з Потоком Любові Божої з’єднатися може лише той, хто сам став такою ж Любов’ю — ніжною, чистою, обдаровуючою.
Адже злитися може лише подібне із подібним!
Проте, живучи в монастирі, бачив юнак, що тут відбувається все таке саме, як і в миру: і гнів, і образи, і марнославство, і заздрість… І бачив він у братії монастирській те, що вважав неприпустимим для монаха. І подив його був таким безмежним!
І до старця звернувся за порадою: як чинити, щоб не до осуду призводило те, що бачить він? І як в такій біді допомогти?
А старець говорить йому:
“Хто є монах? — Той, хто до Бога устремління має всім помислом розуму і всієї душі!
Але не може душа миттєво зняти з себе всі покрови тяжкі, які приросли до неї міцно за багато років. Застилають ті покрови очі. Заліплюють вуха, прикривають рани та вади, сковують душу тягарем своїм, що не дає Світло Господа відчувати і бачити!
Не легко ті покрови скинути, не швидко душі очищуються й зцілюються!
І той, хто покрови ті та вади людських душ без осуду бачить, — той може навчитися зцілювати душі.
Маю намір я тебе — замість себе — настоятелем обителі цієї поставити. Адже мені скоро йти…
Молодий ти ще, але чистота твоя і щирість перед Отцем Небесним — порукою будуть у тому, що краще інших ти зможеш піклуватися про душі в цьому домі Господньому! Зможеш ти допомогу тим людям надавати, які очищення душі і любові Отця Небесного у собі віднайшли!
Якщо побачиш, що хоча б один покров тяжкий з душі можна зняти, рану душевну зцілити, недолік якийсь виправити — роби це во славу Господа! Це віднині — справа твоя головна буде!
Людей мирських — навчай спокою та любові, та заповіді Ісуса виконувати їх навчай.
А братію — навчай перед Богом вміти стояти та усвідомлювати себе-душу.
І набудеш ти мудрості сам — лише тоді, коли людям допомагатимеш чистоту перед Богом отримувати.
І повинен навчитися ти — не засуджувати, але пробуджувати усвідомлене устремління в душах від пороків позбавитися.
І завжди Господь тобі підкаже, які ліки душі сій прописати!”
І замовк старець…
А юнак ще осмілився запитати:
“Ти казав мені, що є медитація третя безмовна… Скажи про неї!”
“Медитацію третю ти тоді пізнаєш, коли себе полишиш…”
* * *
І пішов старець.
І став юнак настоятелем монастиря.
І, відчуваючи велику відповідальність — став він Бога завжди запитувати: як чинити йому? І став він поради Божі чути. І став бачити Світло Сяюче Бога-Отця — як Сонце!
Дух Святий став текти крізь нього — і слова його і вчинки його наповнювалися мудрістю.
І тоді стала його сутністю — друга медитація безмовна, адже Дух Святий був всередині нього, говорив і діяв через нього.
* * *
А час минав… Багатьом людям допоміг він позбавитися покровів тяжких, тих, що душу сковують, Світло затьмарюють, диханні душі припиняють… І багато ран душевних він зцілив, і багато недоліків душевних як виправити — навчив.
… І в той час помер батько його. І весь маєток батька перейшов йому у спадок.
Але він не зробив багатство батька свого земного — надбанням братії, як багато хто про це мрів…. І не став він покривати золотом і каменями дорогоцінними ікони і вбрання храмові… Але відкрив він школу для дітей, лікарню і притулок для стариків самотніх…
І були в монастирі незадоволені цим. То були ті, хто жили в монастирі — як в миру: шукали собі положення і чину, шукали до себе поблажливості від тих, хто владу має, а від тих, хто стоїть нижче, — собі поклоніння… А позбавитися від покровів тяжких душ, від вад страшних — зовсім не шукали вони…
І задумали вони вигнати свого настоятеля з монастиря… Написали скаргу про те, що знаджується він нечистим… Адже бачить Світло, яке на світло сонця схоже!… І чує начебто… від Духа Святого поради і настанови! І гімни Богові складає… коли розум потьмарений!
І був вигнаний він з монастиря… І зняв він вбрання настоятеля. І пішов, не маючи нічого іншого, крім другої медитації безмовної, яку набув.
* * *
І коли виходив він з воріт монастирських — уже немолодий, посивілий — запитали його люди: “Хто ти?”
І він відповів: “Монах Божий!”
І пішов він на берег моря.
І знайшов він місце для усамітненні і печеру у скелі. І став жити там.
І Бог був з ним!
І бачив він Бога!
І чув він Бога!
І Бог був з ним завжди!
І монах божий був завжди з Богом!
І коли не виходив він уже більше зі Світла Духа Святого — то відчинив Отець Небесний настіж перед ним Ворота Обителі Своєї!
І вбралася душа — одежами Христа.
І тоді пізнав він третю медитацію безмовну… Тому, що не було для нього тепер нічого, крім Бога: лише Бог був Все і у всьому!
Так, тепер Бог жив у ньому. І те здійснював через нього, що потрібно було Йому…
І навколо нього творилися знаки Милості Божої…
І стали люди називати його старцем святим. І стало паломників так багато, що ті, хто, схилялися у глибокій пошані перед ним, побудували нову обитель поряд з печерою, де він жив.
І старець нікому не відмовляв тим., хто приходив до нього за порадою та допомогою.
* * *
Якось прийшов до нього юнак і запитав:
“Скажи, старцю мудрий: життя своє задля чого ти жив?”
І відповів старець:
“Спочатку я жив — щоб любов сердечну пізнати!
Потім жив — щоб любов людям подарувати, любові їх навчити. Щоб піклуванню — у Создателя нашого навчалися.
А тепер — Бог у мені живе, а я в Ньому. І те, що роблю, — то він робить…”
І сказав юнак:
“Навчи мене жити так, як ти!”
І почав йому старець про першу безмовну медитацію розповідати…
