Сулiя

Притча про Майстра

Був Майстер на Землі. Він з Богом у Єдності жив. І люди до нього сходилися.

І тих, хто Істину прагнули щиро пізнати, — Він тих навчав.

Але багато хто — лише для годиться запитували, не піклуючись про благо для душі…

До нього сходилося множество людей і всі запитували:

“Як дізнаємося ми, що Ти — Учитель справжній, що вірне Твоє Вчення, що кращий ти за інших, котрі по-іншому навчають й слова інакші промовляють?

Одні ж навчають, що шапку треба знімати, щоб у храм зайти, другі — що надягати…

А скільки різних є Богів і вчень! І кожний віруючий твердить, що правда — в нього! І що грішний той, хто інакше б’є поклони і по-своєму шанує свого Бога!

Як розібратися? І вірити кому?

І що отримаємо, якщо поклони битимемо Богу твоєму?”

Їм Майстер відповів:

“Є Бог! І Він — один для всіх! А імена його — Любов, і Життя, і Буття! Він також є Творець всього, Вершитель! Існування всього — він породжує, проявляючи його Своєю Силою!

Різні імена — лише тому, що на мовах різних Йому складають гімни.

Але знання про Нього — досить неповне у людей. І багато “вчень“ чи “вчителів”, фрагмент малий від Цілого беруть, — цим прагнучи утвердити про Бога тільки те, що самі знають. А що не знають — неіснуючим воліють називати.

Ось зараз зав’яжемо ми очі трьом — нехай вони помацають слона. Причому ніхто з них слона раніш не бачив.”

І Майстер зав’язав очі трьом. Одному дав він доторкнутися до хвоста слона, другому — до ноги, а третьому дав хобот, аби вивчив… І кожен з трьох успішно розповів про те, яким слона відчув… І вийшла різниця у них у всьому… Але ж то був один-єдиний слон!

А люди продовжували сипати питання:

“Який же Бог? Де Він? В чиєму храмі нам його шукати? Чому нам вірити, як молитись, які жертви Богу пропонувати?”

І Майстер повторив слова прості, які з віку до віку провіщають Майстри, щоби почути і зрозуміти змогли б їх люди:

“Бог є Любов! Й навчає він — любити, а не просити й не вимолювати чогось!”

Ні поклонінь, ні молитов, ні жертв — не потребує Собі Творець!

Натомість він — дарує: життя, любов свою! Й буття всього — вершить Собою Він!

А храмом для пізнання Його — нехай серце кожного духовне віднині стане! Адже серце — кожен може перетворити в прекрасний храм, заповнений любов’ю і вдячністю! Сей храм кордонів мати — з часом — не буде! І буде він рости за роком рік!

Адже нема кордонів у Любові! Вона росте і шириться, усвідомлюючи більше й більше — себе — у всім, що любить!”

І, якщо вже дуже потрібно слова вам говорити, скажіте так: “Люблю Тебе, Отець!” Або іще: “Тобі — завдячую за все!”

* * *

Тоді учні у Майстра про вдячність Богові запитали.

І Майстер їм у відповідь сказав:

“Найпростіша заповідь, яку кожна людина виконати може, — це заповідь вдячності. Що б ви не отримали — дякуйте! І даруйте благо — у відповідь! Тоді преобразяться і душі, і життя ваші нині, і долі ваші, якщо дивитися вперед!

Той, хто вміє бути вдячним за все, що посилає йому Бог, — здобуває одразу три чесноти: любов, смирення і терпіння. І саме той, що завжди прагне це виконувати, — той живе, росте в Любові Його!

І немає у вас причини печалитися: прекрасним є все, що створив и творить Отець!

За все завжди — дякуйте Богові!”

“А як же бути тому, чиє життя наповнене ущерть стражданням? Що ж: дякувати Богові за покарання?” — так один учень у Майстра запитав.

І Майстер відповів:

“Страждання — душі очищують і минулих гріхів тягар знімають, якщо із розумом поставитись до них. Так що, й за це слід бути вдячними Творцеві нашому!

Тим більше про це слід пам’ятати, коли якісь неладні події й біди як випробування нам!

Ми самі породжуємо свої біди! Не Бог карає нас, але минулі вчинки дурні наші — ті біди створюють! А Бог — Він допомагає нам очистити наші долі, коли до нас повертається те зло, яке ми іншим колись чинили.

Учора розкрив я гнійну рану, що була на тілі в тебе. Той біль, якого Я тобі завдав, обернувся тобі благом — для одужання тіла твого. І ти мені був вдячний за зцілення! Тебе не дивує, що саме за біль, перенесений тобою, ти дякував Мені? Адже це — тому, що знав ти, що цей біль є і він — для зцілення твого!

Рятуючи і зцілюючи душі — нехай той біль ми з вдячністю приймемо від Головного Цілителя всіх душ!

Прийшовши на Землю, зобов’язана людина борг віддати за минулі гріхи свої. І житиме вона у благодатях лише тоді, коли у неї ні перед ким не лишиться боргів!”

“Але чим розплачуватись за борги душі?” — той учень запитав.

“Любов’ю!

Є заповіді три — прості вони: “Люби! Будь вдячним! Добро твори!” І той, хто їх завжди прагне виконувати, — той живе, росте в Любові Творця! Адже всі проблеми буття здатна долати любов твоя!

І якщо людина живе — даруючи, у вдячності та віддаючи, — гріхи минулих літ любов її змиває!”

* * *

Запитали у Майстра учні:

“Одні вчення стверджують, що людина — Божественна, другі — що вона — лише прах, накопичення гріха… Чому ж нам вірити?”

Майстер підняв зернятко, що на землі лежало, й, поклавши на долоню, показав:

“Ось — зернятко цього дерева. Одні Мені скажуть: воно — буде деревом. Інші скажуть: це — лише пилинка, котру, граючись, гонить вітер дорогою. Хто правий?

Адже в зерняткові живе все те, що може стати деревом! Але, поки воно не проросте й не укоріниться і не перетворить всю істоту свою із зародка — у древо, з можливості буття — в саме буття, до того часу воно лишатиметься маленькою пилинкою, котру, граючись, несе сердитий вітер…

Так само — і людина. Божественною вона може стати не лише тому, що зерно Божественне наявне в ній. А тому, що Любов Божественна у ній укорінилась, виросла і стала Деревом, перетворивши всю суть її!

Як зернятко може вирости, перетворившись в дерево, так і людина — може зростати через величне Преображення — у Бога! Й людина кожна може так преобразитись!

Але це — лиш можливість!”

* * *

Одного разу нові учні у Майстра запитали:

“Як нам перевірити, що, слідуючи Ученню Твоєму, ми Істину пізнаємо? І чом Твоїм словам ми мусимо вірити?”

Так Майстер відповів:

“Ось — мед із сот. Солодкий він. Та скільки б не казав Я про його солод і скільки б ви не вірили словам Моїм, — не буде з цього користі! Але ви дізнаєтесь напевно, що це є мед, коли скуштуєте його!

Так само — і Знання! Чи справді той здобуде благо, хто сліпо мені чи іншому повірить, або ж схилятиметься перед книгою, що вміщує Знання, — а не Богу!

Досвіду своєму ми мусимо довіритись! Слова ж — залишаться словами…

Ось — в темряві кімнати сидить без світла чоловік. І скільки б він не вірив у буття світла, — світліше йому не стане!

Якщо ж, дізнавшись, що існує світло, він діяти почне, — то цим він, може бути, вогонь собі у темряві запалить. Так — запалюють у темряві свічки. І ось тоді із темної раніш кімнати можна побачити двері і вийти з темряви.

Лиш той, хто шукає і йде, — лиш тільки він знайде, як пройти! І двері в безкінечність Світла — лиш він відчинить!”

“Але лиш вчора Ти говорив нам, що віра нас врятує, сьогодні ти говориш, що немає зиску від віри? Як розуміть Тебе?”

“Я говорив про віру ту, в якій злилися любов до Творця, довіра до нього, усвідомлення того, що поряд Він завжди!

Коли ти знаєш, що люблячий, турботливий Отець — тут і завжди весь поряд з кожним, і що все, в чому потребу маєш, Він тобі дає, а ти Йому за те дякуєш — саме це Я називаю вірою!

Його Любов’ю, Мудрістю і Силою — усе сотворене! І все Йому підвладне! І якщо щось не так, як хочеш ти, — то цьому є вагома причина.

Знання ж є плід любові й віри, що виріс через зусилля й дії правильні!

Поки не бачиш ти, що Існує Світло, але хочеш зору вищого набути, — повинен ти повірити й трудитись! І віра є — опора на Шляху! Адже якщо не повіриш ти, що існує Світло, — не скинеш пута ти свої і з темряви не вийдеш!

Втім, якщо будеш тільки сліпо вірить — то віра та тебе не зцілить… Лиш тільки труд великий над собою-душею ту темряву у Світло перетворить!

Без віри — на Шляху не встоїш! Але, щоб мудрості набути, від віри — до знання ви мусите прийти!

Й, лише пройшовши Шлях увесь, ви Істину зумієте пізнати! Той, що пізнав Світло Творця, уже не стане сумніватися й боятись! Зусиль він докладе для того, щоб Світлом стати, у Ньому навчитись розчинятись!

А той, хто може… тільки сумніватися й боятись, — хай почекає: йому іще не час на Шлях ставати!

Я потім розповім, як Сам ішов, що здобував на Шляху і як прийшов до Єдності. І той, хто так само має устремління і сили всі душі готовий він прикласти, — нехай спробує за Мною він пройти!

Є Мета!

Є Шлях!

Є Істина!

Є Світло на Шляху!

Та мусить кожен сам іти — щоб Єдності із Богом досягти!”