Як Добриня
Богатирем став
Ранок! Ніч минула, день настає!
Ранок! Над землею Сонце встає!
— Ранок! Ранок! — ухнула сова та й спати полетіла.
— Сонечко встає! Всьому життя дає! — вільшанка підхопила.
Птаха-бекас до неба піднялася, в небі блакитному пісня полилася:
— Небо чисте! Прекрасна земля! Простір безкраїй бачу я!
Вниз полетіла, хвостом заспівала:
— Землю мою люблю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю-ю!
… Кожен день так відбувається зі століття у століття: сонце встає — наступає світанок!
Було те — за часів давніх, за часів старовинних. Народився на Землі нашій Добриня — силою та добротою наділений небаченою. Як підріс Добриня — збиратися став він у дорогу далеку, став просити дозволу у своєї матінки:
— Дозволь мені, ріднесенька, в путь-дорогу вирушити: дізнатися, навіщо я народився, навіщо на Землю з’явився, як Землю від зла захищати, як Добру у всьому допомагати?
Відпустила Добриню матінка, відпустила ріднесенька. Наставляла вона Добриню, промовляла такі слова:
— Є у всіх людей одна Матінка — Мати-Земля. Де б ти не був — вона з тобою буде: ажде серце її любляче з моїм в унісон б’ється! Землю нашу захищай-оберігай!
І є у всіх людей один Отець — Бог. Він — всьому Творець, усім Батько. Де б ти не був — Він завжди з тобою! Ти заповідей Його дотримуйся, поради слухай, діло, Ним доручене, виконуй!
І є на світі сила одна велика та добра — любов’ю ця сила називається, нема сили сильнішої!
Обійняв Добриня матінку — і в путь-дорогу рушив.
…Чи довго, чи недовго йшов, бачить: у полі кобилиця прекрасна скаче, вітер вольний її гриву пестить. Легка й привільна хода її, над землею вона ніби літає, трави густі не приминає. А з нею лошатко — матері під стать.
Вклонився Добриня кобилиці земним поклоном та й просить її:
— Відпусти зі мною сина твого: стане він мені не слугою, а другом-товаришем!
Подивилася кобилиця Добрині в очі — й відпустила з ним сина свого. Та веліла рік цілий на нього не сідати, поки силою він не укріпиться.
Добриня з лошатком друзями стали, рік увесь полями, лісами разом крокували, разом у річках чистих купалися, разом сонечку усміхалися!
Виріс кінь Добрині під стать, без слів навчився його розуміти, через ріки бурхливі може стрибати, дні і ночі невтомно скакати.
Чи довго, чи ні їде Добриня по Землі. Та всюди, куди не заїде, — нема щастя в людей! Живуть кругом люди немічні й похмурі, не радісні. Забулися закони прадавні, зникла любов некорислива!
Бачить Добриня: не добрий став народ. Бачить він сльози вдів та сиріт, діди долю свою проклинають, сваряться, молоді їх не поважають, баби старі лаються й плачуть, над життям минулим голосять. Позабували дівчата, де душі краса, вдача молодецька на спад пішла. Діточки народжуються рідко, та й ті — хворі й кволі.
Став Добриня думати, як біду ту подолати, та не придумає ніяк. Став він людей запитувати: чому так живете, та й взагалі — навіщо?
Одного запитав:
— Ти для чого, чоловіче, живеш?
— Не знаю… Живу — бо живу…
— А що робиш?
— Працюю, їм та п’ю…
— А що вмієш робити?
— Вмію каміння носити, за це мені дають їсти та й пити.
— А каміння — навіщо?
— Не знаю…
Іншого питає:
— А ти навіщо, чоловіче, живеш?
— Не знаю…
— А що вмієш робити?
— Умію кулаками бити…
— А за що б’єш і кого?
— Та б’ю, кого звелять! А за це дають мені нагород багато…
Кого Добриня не спитає — не знають люди, для чого живуть та від чого не щасливі.
Став тоді Добриня Землю-Матінку запитувати:
— Ти, Земле-Матінко кохана, яка на собі нас усіх зростила, скажи: чого діти твої в біді живуть та у нещасті, як їм допомогти, як біду подолати?
Відповідала Добрині Матінка-Земля:
— Не просто дітям моїм допомогти. І не кожному це до снаги. Сила для цього потрібна велика, любов чиста та терпіння безмежне…
— Навчи мене, як ту любов, силу та терпіння набути, — Добриня попросив.
— Бачиш, Ріка Світла Живого тече наді мною, немов вітер сонячний живий. Це — ніжної Любові Божественний Потік! Стань Світлом цим й дітей всіх моїх обійми! Та головний наказ мій запам’ятай: любов’ю все народжується, любов’ю зцілюється, любов’ю преображається!
Злився Добриня зі Світлом, полетів над Землею, побачив, як Світло все живе омиває. Той, хто любов’ю Світлу відповідає, — ніжність і ласку у відповідь має. Той же, в кому злоба й нудьга живуть, — того ніби хробаки зсередини гризуть, Світла Божого він не відчуває, сам світла не випромінює, всю милість Бога від себе відштовхує та відкидає…
— Тепер притулися до грудей Моїх, Добринечко, послухай, як б’ється серце моє материнське! Зрозумій, звідки сила моя береться та терпіння…
Став Добриня Землю-Матінку обіймати, у самій глибині до стукоту серця її дослухатись. З усією силою Землі він злився, Світлом променистим сповнився, мудрості глибокої навчився; ніби на долоні — кожного може тепер потримати, всю долю будь-якої людини може тепер дінатись!
І Земля-Матінка говорить йому:
— Йди тепер до Святих Гір, зустрінеш там Святогора-Богатиря. Є у нього для Богатирів зброя особлива, не кожен її підійме, не кожному до снаги. Тільки той, хто все життя своє до хвилини останньої готовий служінню Богатирському присвятити, може зброю ту носити. Проси меч у нього, який все преображає, та щит, що зло відбиває, — він тобі їх дасть.
Приїхав Добриня до Святих Гір, виступами піднявся, до самого неба дістався. Назустріч йому Святогор-Богатир: сам як Гора великий, силою небаченою сповнений.
Вклонився Добриня Святогору-Богатирю:
— Послала мене до тебе Земля-Матінка. Хочу я Отцю-Богу служити: Землю оберігати, добро та правду захищати, людям допомагати. Говорила вона, що зброю Богатирську зберігаєш ти, яку не кожен підійме, яка не кожному до снаги.
— Що ж, Добрине, чисті помисли твої, руки сильні, та й серце в тебе горить вогнем сяючим! Вибирай меч і щит по собі!
Вибрав Добриня меч, що преображає, та щит, що зло відбиває.
Подивувався Святогор:
— Добре ти вибрав! Тепер, щоб біди на Землі подолати, мусиш ти, Добрине, щит та меч загартувати, силою великою наповнити.
Тут налетіла хмара чорна та грізна, сила у неї величезна.
Підняв Добриня щит, силу всю свою зібрав, відбив натиск, чорноту розсік мечем.
Спалахнув меч вогнем багряним! Хмара розсіялась, дощиком чистим обернулась, землю полила — та й пропала.
Не встиг Добриня дух перевести, на сяяння меча нового надивитись, аж глядь — друге хмарище наближається, ще більше за першу. Наїхало, силою страшною навалилося… Підняв Добриня щит, від натиску в землю по пояс вгруз. Та згадав, як раніше з усією силою Землі зливався — втримав напір щитом, відбив натиск. І розсік хмарище мечем. Ніби блискавкою золотою сяючою спалахнув меч! Розступилася, розсіялася хмара, небо світлом ніжним Землю освітило. Стоїть Добриня, красою й величчю неба милується, меч його світлом золотим сяє.
Та не встиг він наглядітись — тут втретє налетіло хмарище, прийшла сила злюща, і немає їй ні кінця, ні краю!
Тут відкрив Отець-Бог Добрині Свою Силу Велику, злився Добриня з Силою цією — щит мов дзеркало заблищав, меч Вогнем Божественним засяяв! Ударив Добриня мечем — розсіялася хмара, сонце відкрилося, світлом своїм все осяяло!
Тут благословив Бог-Отець Добриню:
— Ступай тепер, верши службу Богатирську: Землю від бід оберігай, добру в усьому допомагай, всюди злу на заваді ставай, людей любов’ю та мудрістю преображай!
Та поради в Мене питати не забувай!
І пам’ятай, що не той ворог страшний, що назовні, а той небезпечний, що всередині!
Пам’ятай ще, що є слова мудрі, добрі та цілющі. Якщо вчасно слова такі промовляти — то сила їхня велика змінить те, що мечу не під силу! Якщо зумієш людям розказати, навіщо людина на Землі живе, — то підуть печаль і злоба, щастя розквітне! Стане кожна людина тоді все живе відчувати, стане гармонію й радість створювати, закони любові пізнає, сама Світлом сяючим стане, буде за законами Моїми жити, в любові й радості життя на Землі творити! І тих, хто це все зуміє пізнати, — бери у Мою Богатирську рать!
І дав Отець-Бог Добрині в дорогу хлібчика насущного чарівного. Властивість у хліба того Божого — особлива: не закінчується хлібчик, якщо ним з іншими ділишся!
Рушив Добриня у путь-доріженьку, в дорогу не близьку, на життя ціле прокладену, в дорогу — Богатирську!
Святогор-Богатир Добрині удачі побажав, та нових Богатирів на Землі шукати заповідав: щоб берегли Землю-Матінку Богатирі, щоб не зникала слава Богатирська у віках!
… Отак і став Добриня Богатирем.
Став він їздити по Землі, став службу Богатирську вершити: біду проганяти, душі людські зцілювати.
