^Нова Екопсихологія
Духовна екологія

Психічна саморегуляція для дітей 11 — 13 років

С.В.Зав’ялов

Діти 11 — 13 років у цьому віці активно наповнюються елементарними знаннями про світ, який їх оточує. А деякі з них починають освоювати і гармонію, що пов'язано з активним формуванням емоціогенних структур організму і пошуком гармонії з іншими людьми і навколишнім світом.

Враховуючи це, заняття з такими дітьми найкраще орієнтувати на широке інформування їх з усіх важливих для них питань і розкриття їх творчого потенціалу, а також на формування доброзичливого ставлення до навколишнього світу. Необхідно вводити в кругозір учнів уявлення про їх можливості в житті, давати їм випробувати себе у багатьох видах діяльності.

Підлітковий вік заведено називати “перехідним” етапом. Він характеризується як інтенсивним фізичним, так і бурхливим психічним розвитком дітей.

Особливо значні анатомо-фізіологічні зміни в зв'язку із статевим дозріванням (а це — складний комплекс анатомічних, фізіологічних та психологічних змін). Бурхливий розвиток тіла і статеве дозрівання підвищують психічну збуджуваність і вразливість. З боку соціуму також до підлітка пред'являються вже більш високі вимоги, але позначається нестача особистого життєвого досвіду, що може бути причиною нестійкості емоцій і поведінки.

Всі ці особливості віку необхідно враховувати, плануючи заняття.

За основу програми занять було взято курс психічної саморегуляції для дорослих [9] — до початку роботи з чакрами, а також використовувався досвід роботи з дітьми, який вже є в рамках Школи Володимира Антонова.

Заняття також включали елементи хатха-йоги, боротьби, етичні бесіди та ін.

Зазвичай заняття проводяться за наступною схемою:

1. Вступна медитація.

2. Психофізичні вправи, медитація “латіхан”, спонтанний танок.

3. Динамічний комплекс “Сурья намаскар”.

4. Ігри-медитації, вправи для розвитку концентрації, пранайами.

5. Рухомі ігри.

6. Асани хатха-йоги.

7. Елементи боротьби.

8. Релаксація.

9. Бесіда.

Психоенергетична частина заняття особливо важлива, так як вона розвиває емоційну сферу, здатність до створення образних уявлень, дозволяє краще зрозуміти навколишній світ і пізнати нові тонкі емоційні стани.

Особливість підліткового сприйняття вимагає від викладача спочатку зацікавити учнів. Тобто, постає питання про те, як подати інформацію.

Можна використовувати такі варіанти пояснень:

“Ми будемо вчитися бути добрими чарівниками. Щоб ними стати, потрібно змінити себе, навчитися наповнюватися добром і любов'ю. Це будуть відчувати ті, хто нас оточують. А коли ми наповнені добром — і весь світ навколо для нас змінюється, тому що ми дивимося на нього вже іншими очима; світ любові і радості ми можемо створити навколо себе тільки самі, і для цього є чарівні методи, яким можна навчитися.”

Або можна розповісти історію про дівчинку, яка від народження була сліпою, але одного разу до неї повернувся зір, вона побачила цей чудовий світ вперше, — і він був таким прекрасним! І дівчинка запитала маму: “Чому ж ти нічого не розповідала мені про це?”. А мама відповіла: “Доню, я весь час тобі розповідала, але ти мене не розуміла!”. Ось так майже всі ми народжуємося духовно сліпими, наші духовні очі закриті, і ми не бачимо світу прекрасного! Але можна навчитися прийомам, які дозволяють розкрити духовні очі, і тоді ми побачимо, що нас оточує... Любов! Але для цього треба потрудитися.

Після такого вступу діти дуже охоче починають робити вступну медитацію, психофізичні та інші вправи.

Щоб було легше засвоювати психофізичні вправи, доцільно комбінувати їх з образними уявленнями картин природи, з ототожненням себе, наприклад, з квіткою, водоростю, з ранковим сонечком.

Так, при виконанні вправи “пробудження” можна застосувати образ паростка соняшника, який, відчуваючи весну, пробуджується і тягнеться до сонця. Він стає все більшим і більшим, росте листя, набухає бутон, і зверху, над стеблом, розпускається величезна жовта квітка. Тягнемося до сонячного світла і набираємо його руками-пелюстками, наповнюючи ним тіло-стебло!... — і поступово стаємо складатися з золотистих сонячних променів!

Для вправи “примирення” можна використовувати образ океану лагідного світла: ми — на його дні і пестимо цей океан руками, віддаючи йому любов і ніжність своїми дотиками.

Вправа “віддавання”: у мене в грудях розквітає величезна ніжна біла троянда, вся грудна клітина заповнюється її найтоншим ароматом, і я, допомагаючи собі руками, поширюю цей аромат на друзів.

Спонтанний танок: я є водорость в коливаннях товщі теплої морської води.

Медитація “латіхан” добре проходить під образом радісного золотого дощика.

На заняттях широко використовується і методика “внутрішньої посмішки”. За якою потрібно навчитися тому, щоб зовнішня посмішка не була просто маскою, яку ми одягаємо по мірі необхідності, а народжувалася за рахунок посмішки внутрішньої.

Тут, знову ж таки, необхідно знайти прийнятні форми подачі цієї вправи. Суть методу полягає в тому, що при візуалізації свого усміхненого обличчя, ми м'яко вводимо енергію цієї посмішки в духовне серце і поступово поширюємо її на весь організм. Потім можна запропонувати уявити, що в різних частинах тіла поступово з'являються усміхнені уста і сяючі радістю очі — і незабаром весь організм почне променіти посмішкою. Дуже важливо тут — самому викладачеві виконувати ці вправи з максимальною емоційною включеністю, щоб діти могли наслідувати, а ця властивість у них, як правило, розвинена.

Щоб увага не розсіювалася і була стійкою, важливо навчати дітей концентрації. Для цього теж потрібні своєрідні методи — щоб захопити вправою. Наприклад, у вступній медитації спочатку можна запропонувати уявити, що ми знаходимося на планеті Земля, оточені багатьма істотами. Зверху світить любляче сонце, яке дає нам життя. Прислухаймося, як стукають наші серця: тук, тук, тук. А тепер замість серця в мене — шматочок ласкавого сонечка, всі груди наповнені його світлом, і, як прожектором, починаємо світити з грудних клітин...

Для развитку здібностей до “візуалізації” можна рекомендувати такі вправи:

Вправа “метелик”: Ми знаходимося на лісовій галявині в теплий літній день, стоїмо босими ногами на оксамитовій зеленій травичці, відчуваємо, яка ж вона м'яка... Підлітає метелик, я простягаю до нього руку, нехай він сяде. Метелик гріється на сонечку, мліє, крильця його опускаються. Погріємо його своєю любов'ю, що виливається з долонь, поколишемо погойдуваннями…

Або “вправа з апельсином”: Розламуємо уявний соковитий жовтогарячий плід, сік тече по долонях, відкушуємо, ковтаємо...

На наших заняттях використовуються і деякі пранаями. Наприклад, ми стаємо фокусниками. На долоні у кожного — біла кулька світла. Втягуємо його в долоню і проводимо всередині руки, переводимо через грудну клітину в іншу руку — і кулька знову з'являється на долоні. Спочатку можна цю вправу робити парами: один учасник веде пальцем вздовж траєкторії руху кульки у партнера, а той робить пранаями.

Діти досить швидко втомлюються від тривалої концентрації, і важливо вчасно припинити вправу, щоб емоційний фон був на потрібному рівні.

На зайнятті застосовуються і вправи по ототожненню себе з яким-небудь образом, бажано динамічним. Наприклад, входимо в образ птаха, що летить, ототожнюємося з літаком, граємо в потяг, де кожен стає вагоном, проїжджаємо по різних місцях, повз різноманітні пейзажі. Або, зчепившись, всі утворюють велику змію, і вона повзе, вигинаючись. Чи перетворюємося на зграйку грайливих дельфінів, море — наша стихія, подорожуємо підводним світом, вистрибуємо високо з води і пірнаємо. Ці вправи приносять дітям багато радості.

Щоб тонкі емоційні стани були стійкими, щоб бути здоровими і сильними — необхідно давати дітям навички роботи з тілом. Один з таких методів — заняття хатха-йогою.

Зокрема, на заняттях розучується динамічний комплекс “Сурья намаскар” — “зустріч Сонця”. За ним йдуть декілька нескладних асан: поза зозулі, поза жаби, місток, поза лука. Перед виконанням асан проводиться відповідне налаштування: кожен говорить собі, що він зараз чітко і впевнено виконає всі асани. Звертається увага на те, що ми маємо стати господарями своїх тіл, а не навпаки.

Дуже актуальними для гармонійного розвитку підлітків є заняття боротьбою. Тут вивчаються прийоми самострахування при падінні, блоки руками, стійки, нескладні прийоми самбо, айкідо. Заняття боротьбою проходять як своєрідні ігрові ситуації, які дозволяють також розвинути силу, дають психологічну стійкість у складних ситуаціях, допомагають розвинути волю. Це дозволяє, разом з хатха-йогою, навчитися володіти своїм тілом, краще його відчувати, сприяє розвитку сміливості, дає практичні навички.

Для емоційної розрядки і щоб дітям було цікавіше на заняттях, використовуються також усілякі рухливі ігри. Це — різні варіанти наздоганялок, естафети, ігри “кульгава лисиця”, “ворота” і т.д. После таких игр дети возбуждаются, и имеет смысл ориентировать их на приобретение способности к быстрому успокоению в какой-либо релаксационной позе.

Для відпочинку в кінці заняття, а також під час нього по мірі необхідності проводяться релаксації у “позі крокодила”, в “половинній позі черепахи”, у положенні лежачи на спині. При цьому використовуються візуалізації хмар, що пливуть на небі, ширяючих птахів, можна ототожнитися з цими об'єктами.

Мабуть, одним з найбільш важливих розділів заняття є його завершальна бесіда, за допомогою якої ведеться спрямована інтелектуальна і етична робота. Бесіди побудовані, в основному, на матеріалах Нового Заповіту (розбираються притчі), попутно торкаються таких питань, як:

— сенс життя,

— екологічний аспект існування людини,

— як розвинути в собі здатність до любові,

— принципи еволюції у всесвіті,

— як жити, нікому не завдаючи шкоди.

Кожна бесіда проводиться 10 — 15 хвилин в доступній для дітей формі. Відчувається, що багатьох цікавлять ці проблеми, діти починають задавати питання, тобто, виникає зворотній зв'язок, що дуже важливо.

Хлопчики виявляють велику зацікавленість до питання про ахімсу кшатрія. Ахімса — головний з етичних принципів, який формулюється так: “Незаподіяння шкоди, по можливості, всім живим істотам у справах, словах і думках” [9]. Кшатрії ж — це ватажки, воїни. Ахімса кшатрія формулюється так: “Потрібно бути сильними і добрими; застосовуючи силу, не реагувати гнівом!”. Цю тему слід проробити практично, займаючись вивченням прийомів боротьби.

Додатково можна відзначити, що, при можливості, декілька занять доцільно провести на природі, в лісі. Тут дітей можна навчити дбайливо і з повагою спілкуватися з живою природою. Наприклад, як — без збитку для неї — розвести багаття? Можна також спробувати визначати межі біоенергетичних “коконів” дерев, давши зрозуміти на практиці, що всі живі істоти, які нас оточують, — це наші супутники по еволюції.

* * *

За результатами проведених занять можна виділити наступні зміни, які відбулися в дітях. Це, передусім, поліпшення їх інформованості і розширення кругозору, набуття позитивних навичок і якостей, поява активної зацікавленості у зміні себе у відповідності до даної їм інформації, зниження рівня “закомплексованості”. Також багато хто стали краще вчитися в школі, стали спокійнішими, дехто активно корегує свою поведінку у відповідності з вивченими етичними принципами.

Батьки, спілкуючись з викладачем, відмічають у дітей прагнення до творчості (стали тягнутися до малювання, є бажання відвідувати творчі гуртки), у них з'являється впевненість у собі, помітний і зрослий інтерес до занять у звичайній школі.