^Нова Екопсихологія
Духовна екологія

Чому діти — різні?

В.В.Антонов

Мені зараз на пам’ять прийшли дві дитини.

Одного разу я був запрошений у гості. Там було багато людей, в тому числі, сім’ї з дітьми: родичі зібралися щось святкувати.

Сиджу я на дивані. На диван заповзає маля, підповзає до мене і цілує в щоку — щиро, сильно! Прямо-таки всього мене залив любов’ю! З такою сердечною любов’ю поцілував! Якби я не знав його біографію, то вирішив би, що він займався в нашій Школі. Бо ніколи не бачив таких дітей поза нашою Школою.

А ось — інша дитина. Я його зустрічав кілька разів на вулиці в Петербурзі. Йому було, мабуть, років п’ять. У нього був погляд ненависті — жахливий, пронизливий погляд ненависті до всього і до всіх. Причому цей погляд і цей диявольський внутрішній стан були притаманні йому постійно.

Я зустрів його вперше, коли він рвав шапку на комусь зі своїх однолітків. Ми зустрілись поглядами, він залив мене своєю ненавистю — і втік.

Вдруге я бачив його курочущим ножем чийсь автомобіль. Знову ми зустрілися поглядами, знову — та ж ненависть, і знову він утік.

Ось — дві протилежності.

Я чув таку думку, що всі діти — янголятка, ми маємо стати, як діти, і т.д. Як які діти?...

Коли Ісус казав “станьте як діти”, Він мав на увазі цілком конкретну якість кращих дітей — “відкритість душ навстіж”; це зрозуміло і з контексту Євангелій Нового Заповіту (Мф 18:3; Мк 10:15; Лк 18:17), і з інших — апокрифічних — Євангелій. Він зазивав Своїх слухачів “розкрити”, “роздягнути” душі один перед одним і пред Богом — в емоційному коханні!

Ісус говорив про добрих, ніжних, щирих дітей. Але бувають діти і злісні, грубі, вкрай егоїстичні, брехливі, які дивляться на інших людей, як полонені дикі тваринки.

Чому ж діти бувають на стільки різними?

Це питання вже десятиріччями вивчається матеріалістичною наукою. Вчені, кожен в залежності від профілю своєї роботи, виділяють той чи інший фактор, який впливає на психічний розвиток дитини.

Генетики говорили про роль генів — що риси характеру передаються ніби точно так само, як колір очей і волосся та інші ознаки тіла.

Ембріологи, акушери і перинатологи шукали причини у впливі на структури, які формуються в мозку плоду — гормонів, стресів матері, гіпоксії плоду, пологових травм, різноманітних інтоксикацій і т.д.

Психологи і психіатри на перше місце виводили різноманітні соціальні фактори, перш за все, — характер контакту дитини з матір’ю в певні “критичні” етапи її розвитку. Зокрема, було чітко продемонстровано — як у дослідженнях на дітях, так і в експериментах на тваринах — що порушення гармонії взаємовідносин з матір’ю в певному віці призводить до прояву підвищеної агресивності в подальші роки. До порушень соціализації також веде відсутність адекватного контакту в дитинстві з однолітками. [6]

Оцінюючи сказане, відмічу, що всі ці фактори насправді відіграють ту чи іншу роль.

Так, і генні фактори можуть впливати — хоча б через генетично визначальні особливості розвитку і функціонування гіпоталамо-гіпофізарно-адренало-вого ендокринного комплексу. Якщо ця система здатна продукувати і виділяти в кров больше адреналіну і норадреналіну, то такі організми виявляються більш активними в звичайних та екстремальних ситуаціях; це також може створювати деяку схильність (але не зумовленість) до посилення агресивних рис характеру.

Також, поза сумнівом, і різні пошкоджуючі развиток плоду фактори можуть викликати “перекоси” в розвитку у нього тих чи інших відділів головного мозку і залоз внутрішньої секреції, що позначаеться тим чи іншим чином на емоційних особливостях у дорослому житті.

Різні структури мозку, які відповідають за різні функції, формуються в ембріогенезі в різний час. Причому кожна з них володіє найбільшою вразливістю до пошкоджуючих факторів саме в ці критичні періоди свого формування у плоді.

Тому один і той самий пошкоджуючий фактор, який впливає на плід в різні періоди його розвитку, призводить до утворення різних порушень, які проявляються іноді лише аж у дорослому стані даної особини. [5-6]

Також і соціальний фактор у ранньому віці дійсно має дуже важливе значення. Так, якщо дитина підлягає негативно-емоційним стресам у зв’язку з розлуками з мамою або людиною, яка її заміняє, у віці від 6-7 місяців до 3 років, — то у неї потім в дорослому житті проявляються в тій чи іншій мірі психопатичні риси, які включають підвищену агресивність. Значні емоційні та поведінкові відхилення виникають і за відсутності адекватного (тобто, нормального, природного) контакту з однолітками в дитинстві. [6]

Але сама головна причина, з якої діти бувають такими різними, залишилася поза межами уваги матеріалістичої науки. Вона полягає в тому, що різними є не тільки тіла, але і душі, які прийшли в ці тіла. Адже в ці дитячі тіла прийшли люди, які раніше вже були “дорослими”, причому більшість — вже багато разів. Вони прийшли, захопивши вже розвинені своєю попередньою історією риси характеру та інші особливості.

Сказане відносится не лише до людей, але і до тварин. Саме це пояснює, чому і в експериментах на тваринах, і в дослідах на людях виявляється, що однаковий пошкоджувальний чинник призводить все ж таки не до однакових результатів у різних особин.

Уявімо, наприклад, двох людей. Одна з них в минулому житті вже була святою, а друга – була дияволом. І однаково підвищений рівень адреналових гормонів в сучасних тілах дасть у них протилежний ефект. Перший ще інтенсивніше присвятить себе духовному служінню, а другий з тією ж енергійністю буде займатися розбоєм та вбивствами.

При всьому, що сказано, потрібно також пам’ятати, що втілення у тіло, яке володіє тими чи іншими властивостями, визначається Богом. Тому “прикрих випадковостей” тут бути не може. У Бога все планується і виконується так, щоб дати втіленій істоті найкращі можливості для подальшого вдосконалення себе.

Запитаєте: невже скалічені й потворні тіла можуть комусь допомогти у розвитку? — Відповім: так. Наприклад, людині, котра раніше, упиваючись владою, жорстоко знущалася над іншими, калічила їх тіла, — їй буде доречно постраждати зараз самій, щоб пізнати те, що таке є біль, страждання, щоб через це навчитися співстраждати іншим.

Що стосується моральних виродків — то нам тут на Землі саме потрібні злодії: щоб було кому забезпечувати різноманітні життєві ситуації, щоб нам пізнавати психологію один одного. А їх доля — подальша деградація — до самісінького дна — поки деякі з них не отямляться там, на дні, у власних стражданнях, і не почнуть шукати вихід до Світла.

Ну а тепер нам залишається розглянути ще один фактор, який впливає на розвиток дитини, — виховання. Саме він є найбільш актуальним для аналізу в духовних школах, в яких проводиться робота також з дітьми.

Пам’ятаю, одного разу я спостерігав таку картину. Папа — пристойно одягнений атлетичної статури зверхньо-самовпевнений чоловік років 50 “повчав життю” свою доньку років 10. Вони стояли на алеї парку, і папа, вказуючи на перехожих людей, “пояснював” доньці про кожного, що ось цей — такий-то негідник, а он той — такий-то мерзотник. І та несчасна уважно слухаюча дівчинка напевно на роки засвоїла папині “уроки” ненависті. Лише у віці близько 20 років у багатьох людей (але далеко не у всіх) з’являється здатність до серйозної переоцінки всього того, чого їх вчили дорослі раніше.

За допомогою спрямованого виховання можна дуже значною мірою нашкодити або допомогти дитині. Її можна навчити ганебній зневазі та ненависті до всього оточуючого — або, навпаки, тому, що все живе потрібно любити, що кохання, гармонія — це добре, що Бог хоче від нас, щоб ми стали саме такими, і т.д.

Правильне виховання дітей — це найважливі-ший фактор духовної допомоги людям, найгідніший та найцікавіший вид духовного служіння.

Це також — і спосіб развитку себе в активному коханні, в інтелектуальній творчості.

* * *

Розглянемо ще раз основні принципи духовного виховання дітей.

Вслід за головним принципом активного впровадження ідей любові (бо саме цього, перш за все, хоче від нас Бог!) потрібно виділити розширення кругозору. Ми повинні закласти в пам’ять дітей різноманітні програми того, якими шляхами по життю вони можуть піти у майбутньому, коли підростуть. Їм потрібно показати, що є і шахи, і храми різних релігій, і природа, яку можна і потрібно любити, і способи загартовування, і можливості розвитку себе через живопис, музику, танок, фотографію, різноманітні види спорту (саме різноманітні!), й надцікаві і різні можливості отримання освіти, і що цим усім можна буде й іншим людям послужити, подарувавши їм таким чином свою любов.

Виховувати можна, в тому числі, і прикладом дій дорослих людей, коли діти за невимушених обставин стають свідками заходів духовної школи, де вчаться їх батьки. Інший варіант — організація спеціалізованих гуртків та секцій для дітей різних за віком.

Разом з тим, потрібно пам’ятати, що є проблеми, які ще в принципі недоступні для дитячого мислення. Наприклад, інформацію про існування невтілених форм життя потрібно їм надавати в тій формі і в тому об’ємі, щоб це не призвело до формування у них містичного страху. Містичний страх може послужити основою для розвитку серйозних психопатологій, які зупиняють розвиток.

Неможна також викладати дітям поглиблені медитативні практики, чтоб вони не “заблукали”, втративши адекватний контакт з матеріальним планом. Потрібно пам’ятати, що кожна людина спочатку повинна розвиватися в матеріальному світі, і лише потім вона зможе успішно і безпечно йти серйозним релігійним Шляхом.

Потрібно також усіляко оберігати дітей від спроб різних неосвічених містиків залучати їх до спілкування з істотами астрального плану під виглядом спіритизму, спілкування з “інопланетя-нами” і т.д., нарівні як і від втягування в чаклунські, магічні та окультні експерименти. Участь і дітей, і дорослих в такого роду заходах — прямий шлях до розвитку в них ряду грубих психічних патологій.

І ще дуже важливо вчити дітей думати, провокуючи їх на це, наприклад, в таких ситуаціях, як вирішення проблеми переправи в лісі через рівчак, розведення багаття так, щоб не нашкодити жодній живій істоті, і т.д.

Або можна в ігровій формі пропонувати їм різні пояснення однієї і тієї ж події, явища — щоб діти, обміркувавши, вибрали з них вірне або ж взагалі знайшли правильне рішення самі.

Або можна задавати дітям питання типу “чому?” — щоб вони вчились самі шукати відповіді, а не отримувати їх у готовому вигляді від дорослих. І так далі.

При спілкуванні дітей між собою в групах викладач повинен доброзичливо, але твердо присікати всі прояви порочних тенденцій, таких як агресивність, схильність до присвоєння чужих речей, нехай хоча б і самих незначних. Діти добре запам’ятовують, наприклад, такі формули: “Ісус Христос вчив, що неможна робити іншому те, чого не бажаєш собі!”, або “Той, хто бере без дозволу чуже, зветься злодієм. А злодій — це дуже недобра людина!”, або “В одній дуже хорошій книзі, вона називається Новий Заповіт, написано: будьте братолюбними один до одного з ніжністю! А те, що ти зробив, — хіба це схоже на ніжність?” І т.д.

Величезну виховну роль можуть відігравати і деякі прості медитативні вправи. Наприклад, кожен уявляє сонечко у себе в грудях і всі бігають і світять один на одного візуалізованим світлом сонечок.

* * *

Коли дитина, буває, погано їсть, батьки вмовляють її:

— З’їж ще ложечку за маму, тепер — за папу, і еще одну — за бабусю…

Ви не задумувались: що означає тут ця частка “за”?

З’їж “за” когось, випий “за” когось…

Що означає це “за”, котре так часто повторюють, не задумуючись, люди?

“За здоров’я”? Але як може змінитися чиєсь здоров’я, якщо з’їсть чи вип’є зовсім інша людина?

“В честь”? Але ж це, якщо замислитись, виглядає ще абсурднішим.

“Замість”? — Теж безглуздо…