Психічна саморегуляція у роботі
викладачів загальноосвітньої школи
Т.В.Корчагіна, М.П.Третьякова,
С.А.Шиловська, І.Н.Раусова, М.К.Хащанская
Педагогічний процес у загальноосвітній школі повинен не тільки збагачувати учнів конкретними знаннями про навколишній світ і розвивати творче мислення, але і закладати основи естетичного сприйняття, а також етично вірного реагування.
Тому дуже важливо, якщо на уроках окрім інформації з предмета учні отримають знання про те, що таке духовність, істина, любов, тобто, знання гуманістичні.
Значну роль у духовному вдосконаленні людини відіграє система психічної саморегуляції, створена Володимиром Антоновим та його колегами.
Досвід роботи з вчителями Петербурзької школи № 520 показав, що дану систему можна з успіхом включити в програму комплексного виховання і навчання дітей.
Група вчителів, навчених 1 курсу даної системи, використовувала на уроках елементи психічної саморегуляції. Результати показали, що це дає можливість проводити уроки на більш високому рівні, відкривати шляхи до пошуку нових, більш ефективних методів викладання, сприяє творчому підходу до системи виховання і навчання.
Застосовуючи набуті навички, педагоги без особливих зусиль можуть настроювати клас на потрібну емоцію, на необхідну роботу. Крім цього відбуваються радикальні зміни у спілкуванні з дітьми, а також з колегами та адміністрацією.
Розглянемо конкретні приклади:
М.Т., вчитель історії: “Мій досвід занять з психічної саморегуляції затвердив мене в упевненості, що заняття у цьому напрямку корисні й необхідні вчителям і вихователям.
Людина, яка не відчуває гармонію навколо себе, ... — що може дати вона дітям, окрім роздратування, метушні, нервозності?! І навпаки, педагог, який вміє бачити себе з боку, керувати своїми емоціями, контролюючий тембр голосу, жести, погляд, — він притягує до себе.
Заняття психічною саморегуляцією показали, що практично кожна людина, навчившись, може гармонізувати обстановку навколо себе. А це так необхідно в нашому шкільному житті, сповненому конфліктів та стресів!
Я навчилася прекрасному способу спілкування — спілкуванню з анахати (сердечної чакри). Входжу в клас, концентруючись в анахаті, посилаю промені гармонії навколо себе — і діти “дивовижним чином” відгукуються: щойно збуджені, вони затихають, очі їх стають добрими і променистими! Вони відчули любов, контакт встановлений — і ось можливість давати знання, не нав'язуючи їх.
Заслуговує на увагу наступне. Стало очевидним, що однієї лише інформації з предмета не достатньо. Сьогодні на уроці повинні бути присутніми елементи філософії: бесіди з усвідомлення сенсу життя, розуміння добра, співстраждання.”
С.Ш., вчитель фізики: “Заняття психічною саморегуляцією надали великий позитивний вплив на мої взаємини з близькими людьми, а також відбилися на моїй викладацькій роботі в школі.
Виявилося, що навіть такі поняття, як електрика і магнетизм легше пояснювати, створюючи мислеобрази цих явищ і передаючи їх дітям.
Одного разу я провела такий експеримент. В одному з 6-х класів ціла тема була розглянута в стані медитації: пояснення проводились зі створенням і передачею дітям мислеобразів. При цьому навіть слабкі учні з легкістю вирішували задачі підвищеної складності. Коли ж після серії таких уроків в цьому класі тема була дана звичайним чином (без певного налаштування), то рівень творчої активності був набагато нижчим.
Вважаю, що прийоми психічної саморегуляції дають можливість знайти нові, більш ефективні методи передачі і засвоєння інформації.”
І.Р., вчитель хімії: “Раніше я була надзвичайно недовірливою людиною, часто перебувала на межі психічного зриву. Заняття психічною саморегуляцією подіяли на мене самим дивовижним чином! Зараз до всіх конфліктних ситуацій ставлюся дуже спокійно, з дітьми ніколи не переходжу на крик. Намагаючись щось пояснити, впливаю на них з анахати. Результати — вражаючі: добиваюся всього, чого бажаю, швидко і без “нервових втрат”!
На уроках, зокрема, роблю образи психофізичних вправ, частіше за все “примирення”, — і діти відразу заспокоюються і працюють так тихо, що можна говорити пошепки.
Безмірно стала любити всіх учнів! Немає зараз такого учня, якого б я не любила, — і діти відчули це! Вони стали ласкавими, добрими у спілкуванні зі мною, очі їх завжди випромінюють світло і доброту!
Змінилися стосунки зі співробітниками: раніше панували особисті симпатії і антипатії, а тепер, завдяки набутим навичкам, стала терпима і добра до всіх оточуючих.
Роботу й професію полюбила ще більше, робота для мене — свято.”
М.Х., вчитель образотворчого мистецтва: “Під впливом занять психічною саморегуляцією дуже змінилося ставлення до Землі та природи. Планета постає як жива істота, якій можна завдати болю і страждання, але треба — віддавати їй всю свою любов, зливатися з нею, отримуючи натомість її силу — для допомоги втіленим на ній істотам.
Глибоко відчуваю всі прояви Життя. У такому стані не станеш заподіювати шкоду, швидше принесеш себе у жертву заради блага тих, кому це необхідно.
... Після того, як починаєш займатися психічною саморегуляцією, — проводити уроки як раніше вже неможливо. На себе дивишся як би з боку, тому спалахи гніву, які могли б виникнути, здаються смішними, від них можна легко й швидко відсторонитися.
Починає домінувати та ідея, що у навчанні та вихованні дітей головне — це навчити їх гармонійному спілкуванню з навколишнім світом.
Система психічної саморегуляції Володимира Антонова дуже вдало поєднується з програмою з образотворчого мистецтва, розробленої Б.Неменським, за якою я викладаю.
За програмою Б.Неменського [35], перед образотворчою роботою на уроці передбачається обов'язкове емоційне налаштування дітей шляхом показу слайдів, репродукцій, прослуховування музики, читання уривків з літературних творів.
Але, використовуючи прийоми психічної саморегуляції, можна підсилити це налаштування й стоншити у дітей емоційні стани, що виникають.
Наприклад, у 1-му класі малюють море, причому задачею уроку є передача характеру стихії: море має бути або добрим — або злим. Перед малюванням дітям було запропоновано, заплющивши очі, уявити себе летючими над морем. Спочатку літали над спокійним, сонним морем. В руках діти тримали пензлики і рухали ними в такт руху плавних хвиль. Це нагадувало спонтанний танок. Потім наповзали хмари, хвилі поступово ставали все вищими й грізнішими, руки з пензликами рухалися все ширше, деякі діти навіть почали видавати голосом звуки, схожі на завивання вітру. Потім вони говорили, що, проносячись в уяві над пінистими хвилями, відчували смак солоних бризок. Після “вживання” в стан моря залишалося малювати хвилин 20, але за цей час на великих аркушах діти швидко передали гуашшю найбільш близький для них стан стихії. Всі роботи вийшли дуже емоційно зарядженими, що вигідно відрізнялося від робіт класу, в якому аналогічна тема давалася з налаштуванням тільки на слайди і музику, без образних уявлень.
На одному з уроків, присвяченому натюрморту, було показано слайд з роботою І.Машкова “Ананаси і банани”, котрий зазвичай викликає в дітей лише стан “слинки течуть”. Цього ж разу після певного налаштування діти постаралися “проникнути всередину” екзотичних фруктів і сприйняли їх не тільки як їжу, але як субстанцію, що володіє життям і настроєм. Всі хотіли висловитись, і висловлювання були найнесподіваніші. З'ясувалося, наприклад, що в бананах тепло, в'язко і сонно; в глечику з того ж натюрморту — тепло і волого, і можна розтектися по всьому його об'єму. А в грушах картини “Груші” Ван Ґоґа було липко і хтось відчував себе черв'ячком, що об'ївся.
Систематичне застосування прийомів, що змінюють ставлення до предметів матеріального світу, дозволить дітям завжди в першу чергу сприймати “душу речей”, а це зробить їх відношення до всього в світі дбайливим, дозволить сприймати все і всіх навколо себе не зверхньо, як рівних.
Ще один момент пов'язаний з екологією — болісним питанням сучасності. У гарну теплу погоду весною і восени дуже корисно буває провести урок на природі серед весняної зелені або осіннього опадаючого листя. Дуже добре, якщо є можливість доторкнутися до землі, відчути її тепло і силу. Можна також показати, що спілкування з рослинами краще всього проходить “на рівних”, і що рослини здатні сприймати наші емоції і відповідати на них. У багатьох дітей таке спілкування виходить відразу. А “рівну” тобі живу істоту ображати марно вже не станеш.
Якщо систематично формувати гуманістичний підхід до світу — зла і насильства буде ставати все менше.
Є необхідним комплексний підхід до виховання, починаючи з дитячих садків, початкової і потім середньої школи. При цьому вихователі і педагоги повинні бути добре підготовленими і компетентними, а головне — людьми, що прагнуть до духовності. Розглянута система психічною саморегуляції — один із шляхів вирішення цієї проблеми.”
Можна також торкнутися питання, якому мало приділяють уваги при вирішенні різноманітних виховних проблем. Це — здоров'я наших дітей.
Думки кращих вчителів про необхідність зміни підходу до виховання і навчання підтверджуються і даними медичних обстежень. Так, лікар А.А.Дубровський у своїй книзі повідомляє, що великий відсоток дітей має психічні відхилення, хронічні захворювання, ураження нервової системи [22].
А “Учительская газета” (2 квітня 1988 р.) пише: “Всього лише небагатьом дітям властиво радісне світосприйняття. Велика група дітей відноситься до навколишнього світу з агресією. В іншій — агресія поєднується зі страхом...”.
Більш, ніж назріла доцільність прийняття термінових психолого-педагогічних заходів, які відразу ж можуть призвести до зниження, а в ряді випадків і викорінення такого поширеного захворювання учнів, як дидактогенний (шкільний) невроз — невроз, що виникає з вини вчителя [17].
З вищесказаного випливає, що впровадження методів психічної саморегуляції в навчання та виховання дітей стає необхідним. Але в першу чергу потрібно вирішити питання з навчанням педагогічного складу, так як викладач може навчити дітей лише тому, чим сам володіє.
