^Нова Екопсихологія
Духовна екологія

Помилки можна виправити

Л.А.Вавуліна

За професією я не педагог, не психолог, а всього лише інженер-бухгалтер. Але у мене є три доньки, зараз вже майже дорослі (18, 19 і 20 років). І я хочу поділитися тим досвідом, тими спостереженнями, які можуть бути корисні всім у вихованні дітей.

До початку занять за методиками Школи Володимира Антонова я була найзвичайнісінькою, середньою мамою, яка будувала свої відносини з дітьми на основі сформованих стереотипів: я — мати, я — люблю своїх дітей, піклуюся про них, хочу їм добра, я — старша, у мене більше життєвого досвіду і мені — краще знати, що і як потрібно робити. А тому я маю повне право встановлювати порядки, нав'язувати свою думку, віддавати розпорядження, вимагати виконання і карати, якщо результат не відповідає моїм очікуванням. Будь-яка їхня свобода волі допускалася мною лише в тих межах, які відповідали моїм уявленням про те, що — добре, а що — погано. В усьому — йшла моя боротьба з дітьми, щоб зробити їх такими, як я хочу. Зауважу, що ця боротьба йшла з перемінним успіхом: вони часто чинили опір, не слухалися, грубили, відмовлялися виконувати мої прохання і накази. А мені це було боляче, тому що я вважала, що вони роблять це мені на зло: я ж то знаю, що і як краще! Наростали взаємні образи — як сніговий ком.

І так тривало б до кінця втілення, якби одного разу я не сказала собі: “Все! Досить! Набридло! Треба щось робити: адже я зайшла в глухий кут!”.

Я стала задавати собі питання. Навіщо я живу? У чому — сенс життя? І я не просто задавала питання — але стала шукати на них відповіді. Читала різні книжки, які могла знайти, ходила до церкви. Але відповідей знаходилося дуже-дуже мало, а питань ставало все більше і більше — поки Бог не вказав мені Шлях, вивівши на книги Володимира Антонова.

Це було одкровенням! Я читала — і не могла повірити, що знайшла відповіді на питання, які так довго мучили!

Пізніше, коли я стала займатися за запропонованими в книгах методиками і перебудовувати своє життя, приводячи його у відповідність до задуму Бога, — я багато разів поверталася до цих книг і зараз не розлучаюся з ними, щоразу знаходячи там щось нове для себе, раніше не усвідомлене!

Завдяки цій роботі над собою — саме над собою і, перш за все, над собою! — я змогла відчути, як змінюються мої взаємини з дітьми, зокрема, їхнє ставлення до мене.

По-перше, я дала їм свободу, звільнивши від батьківської тиранії. Це не означає анархії і вседозволеності! Просто я зняла дрібязкову опіку, “відпустила” їх, залишивши в якості сполучних ниток — мої любов, терпіння, співстраждання і готовність завжди прийти на допомогу.

Не можу сказати, що це далося мені легко. Я і зараз продовжую боротьбу, тільки тепер це — боротьба з власним его. І мої діти, які раніше намагалися завжди лише відмахнутися від мене, — тепер потягнулися до мене. Вони приходять за порадою, просто поговорити, посидіти зі мною, побути поруч, їм подобається спілкування зі мною.

Я намагаюся тепер виховувати їх саме своїм прикладом: тим, як сама намагаюся стати краще. Тут не повинно бути фальші: тільки щирість у стосунках дає позитивний результат! Якщо ж помиляюся в чомусь — то спокійно визнаю свої помилки і намагаюся виправити те, що можна.

Діти перестали мене ображати — тому що я... перестала ображатися! Який сенс ображати людину, якщо вона не ображається? Якось старша дочка після чергової своєї поганої витівки раптом вперше сказала: “Вибач, мамо!”, А потім додала: “Хоч я і знаю, що ти не ображаєшся, — але, все одно, вибач!”.

Я намагаюся навчити своїх дітей бути самостійними: навчитися приймати рішення, робити вчинки і нести відповідальність за них.

Мудрість батьків у відносинах з дітьми полягає ще й у тому, щоб саме давати їм можливість робити свої помилки і вчитися, набуваючи власний життєвий досвід. Звичайно, це не повинно доходити до абсурду: наприклад, не варто стояти осторонь і спокійно чекати, поки дитина набуде досвіду наркомана, злодія чи вбивці.

Але зайва турбота і прагнення будь-якою ціною захистити від неприємностей і труднощів життя — заважає дитині рости, перетворюючи його на пасивного споглядальника життя, в утриманця: адже навіщо щось робити, якщо батьки це зроблять краще. І до старості батьки отримують той результат такого виховання, коли на маленьку пенсію змушені утримувати дорослих дітей, які так і залишилися дітьми.

На закінчення хочу сказати, що всіх нас навчає і виховує Бог — і в цьому відношенні ми рівні зі своїми дітьми. Тільки етапи програми навчання — різні — через вікові відмінності. Наше завдання — допомогти дітям освоїти ті етапи програми, які ми самі вже проходили, хоча і не зовсім так, як це судилося їм. І зробити це ми можемо оптимально — власним прикладом показуючи, як краще зробити ту чи іншу справу і як вчинити в тому чи іншому випадку.

Всього два роки минуло з моменту початку моєї роботи по переробці, “перевихованню” себе. Мої доньки — вже не зовсім діти і, на жаль, не всі методи та рекомендації, наведені в цій книзі, їм підходять за віком. Але я впевнено можу сказати, що результат тієї моєї роботи — мене радує. Тепер в нашому домі тепло, затишно і спокійно, тут — мир! І не меблі та опалення створюють затишок і тепло — а добрі відносини, в основі яких є взаєморозуміння, взаємоповага, любов, терпіння і співстраждання один до одного.

... Трохи пізно я в своєму житті “прокинулася”. Ви ж — не втрачайте часу дарма! Адже, чим раніше почнеш працювати над собою, — тим краще буде результат! І в цій роботі надійними помічниками вам будуть як дана книга, так і інші книжки Володимира Антонова.