Досвід занятть
психічною саморегуляцією
в групах дітей та батьків
в м. Брно (Чехія)
Т.Матяткова
Вихідним матеріалом для розробки програми наших занять послужили більш ранні публікації В.В.Антонова, а також ми опирались на власний досвід навчання по розробленій ним системі психічної саморегуляції, досвід викладання в дитячому садку, а також давнішню любов до танцю та поезії. Використовувались також посібники, наведені в списку літератури [46-56].
Курс занять, викладений нижче, розрахований на три місяці. До групи входять діти у віці від 5 до 10 років (12-15 чоловік), їхні мами і молоді бабусі, а також помічниці — дівчатка 12-15 років. Заняття проводяться один раз в тиждень в спортивному залі школи. Кожне заняття триває не менше 2 годин.
Схема занять наступна:
1. Вступна частина (вступна медитація).
2. Основна частина:
а) розминка,
б) психофізичні вправи,
в) спонтанний танок,
г) медитативні ігри,
ґ) фізичні вправи(асани хатха-йоги і т.д.),
д) рухливі ігри та біг (у залі і в парку),
е) релаксація.
3. Завершальна частина:
а) показ діафільмів у супроводі музики,
б) прослуховування музики,
в) казки,
г) малювання,
ґ) рольові ігри (розігрування казок, ситуацій і т.п.), рухливі ігри,
д) бесіди з батьками, завершальні медитації та інше.
Кожне конкретне заняття включає не всі пункти.
Основною метою занять є розвиток у дітей любові — любові до батьків, до друзів, до природи, до усього живого. На це ж спрямовуються і бесіди з батьками.
Вступна медитація. Ця вправа з побажанням радості й любові усьому живому і з візуалізацією сонечка у себе в грудях, яке своїми променями-ручками гладить все, що зустрічає, — ми збагатили вправою “виливання з невеличкого глечика”. При цьому всі, сидячи на п'ятах, повільно нахиляють голови до підлоги і “виливають” з голови те, чого там зараз не повинно бути (в т.ч. турботи і думки дорослих про роботу і будинок). Уявлення своєї голови як розписного глечика з ручками, з якого ми виливаємо брудну воду, щоб наповнити чистою, — подобається і дітям, і дорослим.
Вступна частина занять гармонізує групу. Для деяких дітей і дорослих вона стала і вдома — формою позитивного емоційного настрою.
На заняттях стає традицією посилати проміннячка сонячної любові відсутнім членам групи.
Основна частина заняття включає часте чергування руху і спокою. Це — найбільш підходяща форма занять з дітьми. У тому числі, використовуються короткі релаксації, під час яких усі “дихають животиками”, як котенята, які згорнулися в клубочок і муркають, або як зайчики, які намагаються відсапатися від бігу. Майже всі діти і дорослі зазвичай активно включаються в гру, вживаючись в образи звіряток. Але якщо деякі гіперактивні діти прагнуть втекти до спортивних снарядів (які їх дуже приваблюють), то цю проблему ми вирішуємо тим, що надалі доручаємо таким дітям провідні ролі.
Під час релаксацій ми ні в якому разі не змушуємо дітей довго залишатися в статичних позах або з заплющеними очима. Важливо відмітити, що при цих вправах більшість дітей розташовуються поряд з мамою, бабусею або дівчинкою-помічницею, що значно полегшує виконання вправи. Дотик з близькою старшою людиною є для дитини величезним емоційним фактором, якого дітям у багатьох випадках не вистачає.
Дуже часто ми, втішаючи дитину після падіння, забиття, зіткнення, всі разом обіймаємо і гладимо її. Це — особлива “вправа”, вона стає однією з найулюбленіших. Вона розвиває в дітях щирість, співчуття, ніжність, уважне відношення один до одного, виявляючись прекрасним засобом етичного і емоційного розвитку, одним із засобів соціалізації.
Розминка. Для розминки використовується біг, рухливі і медитативні ігри, динамічні вправи хатха-йоги.
Психофізичні вправи. Вони є поєднанням фізичних рухів з самонавіюванням. В умовах нашої роботи вони модифікувалися для занять з дітьми, наприклад, доповнюючись наступними текстами:
Насіннячко проростає, росте молода рослинка, бутон поступово розкривається, квітка тягнеться до сонечка...
Або: пташенятко вибирається з шкаралупки, розпрямляє крильця — і опиняється весь у світлі сонечка!...
Або: ми — квіточки — купаємося в сонячному світлі, наповнюємося ним, щоб потім віддати його як пахощі і нектар — для бджілок і метеликів.
Спонтанний танок. Психофізичні вправи можуть природньо переходити в спонтанний танок — вільний і гармонійний (а у дітей і пустотливий) рух тіла, який диктується музикою або візуалізацією. Спонтанний танок сприяє поліпшенню емоційного і фізичного стану, усуває замкненість, знімає втому у дітей і дорослих. Улюблені медитації для дітей під час спонтанного танцю — відчуття себе метеликами, які пурхають над лужком, ніжними хмарками, повітряними кульками, квітками, що виділяють аромат, “танцюючими” водоростями, яскравим осіннім листям, що кружляє або сніжинками і т.д.
Медитативні ігри. Вони, передусім, сприяють розвитку здатності до образного мислення, при цьому етичне і естетичне виховання здійснюється природньо, без насильства, в ігровій формі. Діти уявляють себе в якій-небудь ролі (звірятко, квітка і т.д.), вживаються в цей образ і в рухах вільно виражають емоції, які виникають.
Теми медитативних ігор можна запозичувати зі звичайного життя дітей, казок або вигадувати самим відповідно до віку дітей. Наприклад, оживають лужки квіток з бджілками, джмелями і метеликами, оживають іграшки…
Теми медитативних ігор можуть бути і такими: “як вставало сонечко” [51], “як дівчинка ходила в лісі і збирала ягоди, зустрічаючи різних звіряток”, “як я саджаю насіннячко, доглядаю за рослинкою — і розцвіла квітка”, “як росло цуценя, чому воно вчилося, що воно вже знає і вміє робити”, “що відбувалося з мавпочками, які втекли з зоосаду в ліс” та ін.
Асани хатха-йоги включаються в програму як складова частина розминок, медитативних і рухливих ігор, причому частіше — в динамічному варіанті, тобто, без тривалої затримки в позах. Статичні варіанти важкі для дітей молодшого віку.
Рухливі ігри. Вони мають на увазі активну співпрацю всіх учасників, де кожен грає свою роль. На відміну від медитативних ігор, вони зорієнтовані на активний рух, тренування реакції, уваги і швидкості, розвиток координації рухів. Сюди можуть входити ігри типу квачів та ін. Вони комбінуються з бігом і користуються у дітей великою любов'ю.
Можна назвати ще такі ігри: гра в літак (старт, зліт, летимо швидко високо в хмарах, посадка), аналогічна гра в потяг (потяг вирушає, набирає швидкість, тунель, станція і так далі) [48,54,56].
Або — варіанти медитацій під час бігу: набіг і підганяє нас вітерець, вітер, вихор; почалася злива; біг коней — вільних або в упряжці, з перешкодами; карусель — утворюємо круг, тримаючись за товстий канат, обертаємо “карусель” повільно або швидше, зупиняємо, міняємо напрямок. Біг та рухливі ігри діти дуже люблять. Для дітей вони є потребою і засобом розслаблення.
Також улюблені вправи дітей — наслідування поз і рухів тварин [49,51], таких, як кішка, собака, тигр, лев (витягування лап, прогинання хребта, або, наприклад, “кішка п’є молочко”, “кішка дивиться на свій хвостик”, “кішка слідкує за мушкою” і т.д.).
Або: рухи навпочіпки (імітація ходи качки, гуски).
Або: стрибки горобця, горда хода півня, повільна, з гідністю — лелеки і т.д.
Або: пустотливі телята, лошата, які скачуть на чотирьох ніжках.
Або: жаби або зайчики, які плигають.
Або: летючий метелик (руки зображають крила).
Або: черв’ячок, змійки, крокодил — повзаємо животом по підлозі, підіймаємо і повертаємо голову.
Рухливі ігри можна поєднувати з дихальними вправами. Наприклад: “ми — вітерець, вітер, вихор” — і голосно дмемо, як вітер. Або: накачуємо м'яч. Або: після бігу, в релаксації — голосно вдихаємо животиками, як дитинчата намагаються перевести дух в норці у своєї мами. Або: гучна імітація голосів тварин: нявкання, гавкіт, рик тигра, мукання, бекання, муркотання, каркання, воркування, шипіння, дзижчання, квакання, крякання і т. п. Або: “я — флейта” — натискаємо на “клавіші”-части тіла і видаємо різні тони: животик — ааа, сердечко — йааа, шийка — меее, лобик — ііі... і т.д.
Спочатку діти бояться вимовляти звуки голосно, але потім освоюються і грають з великим задоволенням; особливо їм подобається “сердечна клавіша”.
Релаксація — розслаблення тіла й розуму. Ми застосовуємо релаксацію для відпочинку від динамічних вправ, а також заради тренування самої здатності до релаксації.
Для маленьких дітей сприятливе тренування релаксації в парах [57]. При цьому один зображає, наприклад, ганчіркову ляльку, а інший злегка піднімає і опускає його руки і ноги, рухає головою. Другий варіант — “гра у візок”: один лежить на спині на чистій підлозі, а інший возить його за ноги по залу. Можна робити також “релаксацію тигра” [49], “відпочинок крокодила” і т.д.
Під час завершальної релаксації ми використовуємо елементи релаксації аутогенного тренування Шульца (“важкі, теплі ноги...” і т.д.), це, однак, краще підходить старшим учням. У більшості випадків завершальну релаксацію супроводжує музика або пропозиція візуалізувати картини природи.
Можна також використати вірші і “релаксаційні” казки (“кішчині”, або “як заснула лялька”; див. — [51]).
Казки з етичною спрямованістю читають або викладач, або дівчатка-помічниці в той час, як викладач розмовляє з батьками.
Малювання. Темами для малювання можуть бути мотиви казок, вільне вираження вражень від занять та ін. Діти також можуть малювати загальну картину на одному великому аркуші паперу. Наприклад, до великої риби-мами примальовують маленьких рибок.
Бенкет. З нагоди свят ми влаштовуємо в кінці заняття “бенкет”. Готуємо “чарівний стіл”, на якому — розмаїття смачненького лакто-вегетаріанської дієти: горішки, сушені й свіжі фрукти та ін. На початку всі налаштовуються на вдячність до тих, хто виростили ці плоди, приготували гостинці. Потім лише приступаємо до самої трапези.
Наш досвід такий, що вперше діти нестримно накидаються на їжу самі і лише після нагадування вони пропонують гостинці мамам та всім іншим. Це показує, наскільки велика необхідність виховувати в дітях уважне, неегоїстичне відношення до тих, хто їх оточуює, зокрема, під час таких “бенкетів”.
Рольові ігри — це ті, які сприяють правильному формуванню особистості, вірному розвитку соціальних стосунків — через ігрове розучування соціальних ролей. В нашому конкретному випадку роботи з дітьми — ці соціальні зв'язки поширюються на їх взаємини з однолітками, а також з дорослими, включаючи батьків.
Одна з улюблених ігор наших дітей — “веду сліпого”: гра в парі, в одного зав'язані очі, іншій його веде [57]. Одночасно грають декілька пар. Вони рухаются, обходячи перешкоди і прагнучи не зіткнутися. Ця гра розвиває довіру, співчуття, відповідальність за іншого, вміння зрозуміти іншого.
Для развитку спостережливості та альтруїзму ми використовуємо також гру “ловимо листячко, яке падає”. Для цього з паперу нарізаємо “листя” і розсипаємо його згори. Діти повинні зловити їх на льоту. Під час цієї гри діти спочатку проявляють великий егоїзм: рідко хтось захоче віддати спіймані ним “листочки” тому, хто спіймав мало.
Однією з найулюбленіших ігор була гра для дитячих садочків “дрізд”. Простий текст супроводжувався дотиками, а закінчується обіймами: “Я — дрізд, ти — дрізд, у мене — ніс, у тебе — ніс (кожен вказує спочатку на свій ніс, потім на ніс партнера), у мене — гладенькі, у тебе — гладенькі (вказуються щічки), у мене — солодкі, у тебе — солодкі (вказуются губи), я — твій друг і ти — мій друг. Ми любимо один одного!” Промовляючи, “ми любимо один одного” всі обіймаються. Потім пари міняються.
* * *
Бесіди з батьками також є одним з важливих пунктів програми. Під час цих бесід дівчатка-помічниці розділяють дітей на маленькі групки і читають їм казки, малюють з ними, займаються на спортивних снарядах, грають у м'яча, переглядають картинки.
Під час невимушених бесід з мамами і бабусями ми поступово знайомимо їх з основами духовної Школи Володимира Антонова, тобто, говоримо про Шлях людини до Бога через любов, мудрість та силу. Темами бесід можуть стати також принципи йами і нійами [9], можливості розвитку дітей за допомогою руху, співу, виховання дітей через самовиховання батьків (батьки — як приклад для дітей), також проводяться бесіди про беззабійне харчування — як элементе нравственности и основе для здоровья и духовного развития. Під час бесід встановлюється і “зворотній зв’язок” з батьками.
Дітям і мамам зазвичай не хочеться розходитися відразу після заняття, і заняття стають усе більш тривалими.
“Зворотній зв’язок” з батьками дозволив, зокрема, з'ясувати наступне:
Діти охоче відвідують заняття, деякі навіть намагаються вдома “передавати свій досвід” іншим членам сім’ї.
Діти самі нагадують мамам і бабусям, щоб удома готували лише без забійну їжу.
Небажано, коли при такій формі організації групи, де майже кожне дитя має “свого” дорослого, деякі діти залишаються без матері або без близької старшої людини. Вони сильно переживають таку ситуацію. У них навіть відмічаються ускладнення в контактах з іншою частиною групи.
В результаті занять укріплюються відносини в сім’ях.
Мами і бабусі поступово повністю “вливаються” в роботу групи і з задоволенням грають в усі ігри. Дві з них працюють виховательками в дитячому садку, і вони почали використати деякі форми наших занять у своїй роботі.
У однієї з бабусь в результаті занять покращився сон.
Дівчаткам, які нам допомагали (усі вони прийшли в групу добровільно з пропозицією своєї допомоги; одна з них – моя донька), заняття допомогли, у тому числі, розвинути правильне емоційне відношення до маленьких дітей, що є не маловажним для майбутніх мам. Крім того, вони отримали досвід керівництва групою, розвинули в собі творче начало при проведенні елементів занять.
Що стосується роботи викладача, то хотілося б звернути увагу, що заняття вдається лише тоді, коли викладач сам повністю “вживається” в ігри, медитації, “пропускаючи через себе” все, що дає іншим. Щонайменше “відсторонення” миттєво відчувається дітьми, заняття “развалюється”, діти перестають реагувати на його слова.
Особисто мені ця робота дала дуже багато. Вона розширила межі любові, навчила краще відчувати “ближнього”, співчувати йому, радіти разом з ним. Я відчувала себе одночасно і дитиною, і провідником Світла Божої Любові. Вона допомагала мені працювати над собою, розкриваючи переді мною Шлях вдосконалення.
