^Нова Екопсихологія
Духовна екологія

Новий Заповіт та духовна робота з дітьми

А.В.Кременець

“Вийшов сівач сіяти сім'я своє, і коли він сіяв, інше впало при дорозі і було розтоптано, і птахи небесні склювали його, а інше впало на камінь, і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи; а інше впало між тернами, і виросли терни і заглушили його; а інше впало на добру землю і, коли зійшло, принесло плід сторицею” (Лк 8:5-8).

Ісус Христос розповів цю притчу Своїм учням і пояснив її, розкрив глибокий сенс образу сімені, сіяча і землі: “Сім'я є слово Боже; а про те, що впало біля шляху — це суть про тих, хто слухає, до кого потім приходить диявол та вилучає слово із сердець їхніх, щоби вони не увірували і не спаслися; а про те, що впало на камінь — це про тих, котрі, коли почують слово, з радістю приймають, але котрі не мають кореня, і певний час вірують, а під час спокуси відпадають; а про те, що впало в терни — це про тих, котрі слухають слово, але, відходячи, турботами, багатством та насолодами життєвими пригнічуються і не приносять плоду; а про те, що впало на добру землю — це про тих, котрі, коли почують слово, бережуть його в доброму й чистому серці і приносять плід в терпінні” (Лк 8:11-15).

Як складеться доросле життя у дітей, з якими ми дотикаємося? Чи зможуть вони з користю вибрати істинне з потоку інформації та подій, які оточують людину?

Якщо був підготовлений хороший ґрунт, якщо в дитинстві людина отримала багату різнобічну інформацію про навколишній світ, якщо при цьому були закладені основи моральності, — то його духовний Шлях буде менш звивистий. І якщо дорослі щиро зацікавлені у щасливому майбутньому дітей, ставлячи на перше місце не матеріальний успіх, а найвірніше просування Шляхом, уготованим Богом, — то відносини між ними та дітьми повинні будуватися у відповідності з тими Божественними принципами, які були послані людству через Крішну, Гаутаму Будду, Ісуса Христа, Бабаджі, Сатья Саі та інших Божих Посланців [8,10-12].

Заняття з дітьми в групах психічною саморегуляцією за методиками, викладеними у статтях Е.Б.Рагімової, Т.Матяткової та М.К.Хащанської, можуть бути збагачені Новозавітною тематикою. Це також добре узгоджується з основними принципами, викладеними в статті В.В.Антонова “Основні принципи викладання психічної саморегуляції дітям та підліткам”.

У самому житті Ісуса Христа, в Його вчинках, промовах, притчах — закладені відповіді на багато питань, що виникають у людей протягом життя. Багато аспектів взаємовідносин людини з матеріальним світом, з іншими людьми, з Богом — відображені в Євангеліях. Викладачеві важливо зуміти знайти те, що необхідно в даний момент, і, враховуючи вік дитини, зовнішні обставини, глибину взаємин з дитиною, дати потрібну інформацію в найбільш прийнятній формі.

На прикладі життя Ісуса Христа можна реалізувати принцип, вказаний у статті В.В.Антонова: “Направлна етична робота... повинна закладати в учнях основи моральності”.

Ще один принцип, викладений в тій статті: “Акцент у роботі повинен робитися... на розширення кругозору, на широкому інформуванні учнів, щоб допомогти їм у виборі життєвого шляху, коли вони подорослішають”.

Використовуючи Євангелія, можна розширити і урізноманітнити інформацію, яка надається дітям.

Причому вся інформація повинна подаватись у відповідності з віком дітей і, по можливості, з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини — заради досягнення найбільш інтенсивного і гармонійного розвитку особистості за всіма трьома головними напрямами: інтелектуальному, етичному і психоенергетичному [3,6-10,13-16,24-28,41].

Під час роботи з дітьми різного віку треба пам'ятати, що інформація повинна даватися ненав'язливо. Якщо діти не сприймають те, що їм пропонується, треба постаратися зрозуміти причину: або інформація дається у надмірно складній формі, або у занадто спрощеній, або сформовані взаємини між дітьми і викладачем не дозволяють спілкуватися на тому рівні духовної відкритості, який відповідав би інформації, що надається, і т.п.

Невдача при роботі з дітьми повинна сприйматися як гарний привід для приведення в гармонію етичного, інтелектуального і психоенергетичного аспектів розвитку самого викладача.

Розглянемо особливості, підмічені при роботі з дітьми різних вікових груп.

Дітей віком 4 — 6 років не цікавить, звідки взятий той чи інший життєвий принцип. Вони просто відчувають емоційний фон, що оточує їх, поводяться відповідно до нього. Якщо це — любов, що включає прийняття дитини такою, яка вона є, — то вона поглинає в себе цю любов. І це дозволяє найбільш повно розкрити здібності, закладені в ній, створює сприятливий режим розвитку. Якщо ж дитина не отримує любові, а тим більше якщо на неї спрямовані негативні емоції, — то вона страждає, замикається, або навпаки, починає вести себе грубо.

З вищесказаного випливає, що при роботі з дітьми 4 — 6 років в першу чергу необхідно створити атмосферу любові, рівного, спокійного ставлення до всіх дітей в групі, незалежно від їх достоїнств і недоліків.

У такому віці діти легко приймають ідею єднання з усім навколишнім світом, сприймаючи навіть неживі предмети як живі істоти, наділяючи їх характерами, звичками. Тому основи екологічного виховання сприймаються ними як щось саме собою зрозуміле: “дереву боляче, якщо у нього ламати гілки”, “квітка не хоче, щоб її зривали” — це дуже зрозуміло маленьким дітям, треба тільки акцентувати на цьому увагу.

Діти 4 — 6 років також добре приймають те, що в кожній людині потенційно присутня Божественна Любов, яка може освітлювати життя як самої людини, так і життя всього, що її оточує.

Сенс Божественної Любові може бути змальований дітям за допомогою образу живого сонечка, що живе в кожному з нас. Маленькі діти добре уявляють у себе в грудях сонечко, яке всім дарує своє ласкаве світло, вони дуже люблять світити, дарувати це сяйво. Варіанти можуть бути різноманітними:

— світити з грудей,

— випромінювати цю любов і світло з оченяток, за допомогою посмішок,

— світити ручками, пальчиками,

— світити всім своїм єством.

При розповіданні казок, історій — можна використовувати різні красиві порівняння, вирази, що зустрічаються в Євангеліях. Приклад — зіставлення хороших людей з деревами, що приносять хороші плоди.

У дітей 7 — 10 років вже накопичений деякий життєвий досвід. До цього віку вже склалися певні взаємини з навколишнім світом.

Причому, якщо дитина росла в атмосфері любові, відвідувала подібні дитячі групи, то вона буде відкритою до сприйняття етичних і моральних принципів, які можуть бути зрозумілі у віці 7 — 10 років.

Якщо ж дитина росла на фоні домінування негативних емоцій, то до цього віку в неї виробляється “захист” від світу, який не задовольняє її природну потребу бути коханою.

Прояви цього “захисту” можуть бути самими різними. Це — і апатичність, відсутність інтересу до оточуючого, і груба поведінка (“гіперкомпенсація” комплексу неповноцінності) і т.п.

Такі діти, в свою чергу, викликають у оточуючих дорослих людей негативні емоції. А це є для дітей доказом того, що вони “погані”, що призводить до ще більшого посилення “захисту” від оточуючих, котрі не хочуть їх оцінити за їх внутрішньою сутністю. Так відбувається постійне нагнітання напруги між дітьми і дорослими. У когось це відбувається в меншій мірі, у когось — в більшій.

На заняттях у групах психічної саморегуляції треба розірвати такий ланцюжок “захист” — “реакція дорослих” — “захист”... В кожній дитині треба зуміти побачити хороше, індивідуальне, допомогти цьому розкритися з-під захисної “маски”.

Іноді буває достатньо дати один раз висловити дитині її думку, прислухатися до її слів — і знімаються “зажими”, “маска” викидається як непотріб.

Коли ж дитина відчуває, що у неї є можливість проявити себе соціально, що факт її існування цікавий іншим людям, — то в неї з'являється зацікавленість в отриманні від дорослих нової інформації. Для того, щоб поряд з інформацією, що розширює кругозір дитини, закладалися основи моральності, можна використовувати притчі та історії, викладені в Євангеліях.

Життя підліткового колективу протікає за певними законами, між дітьми постійно виникають конфліктні ситуації. Якщо такі ситуації не “загладжувати”, а постаратися допомогти дітям спокійно розібратися у своїх взаєминах, використовуючи при цьому Євангельські розповіді і притчі, — то можна змінити їхню “шкалу цінностей”, зробити більш моральними, добрими і чесними.

До 11 — 14 років у підлітків з'являються питання, на які їм поки що не вдалося отримати відповіді. У них вже є набір способів поведінки, їм відомі різні відтінки людських взаємин, у них вже сформувалося певне ставлення до себе, з'являється бажання дізнатися про принципи устрою світу. На основі наявних знань ними робляться спроби вирішувати проблеми, що виникають. Заняття в групах можуть допомогти розібратися в накопичених знаннях, отримати нову інформацію, відокремити істинне від неправдивого.

Використання Новозавітної тематики може допомогти розібратися в інформації, що надходить, навчитися володіти собою, витримувати важкі життєві етапи, які неминуче виникають у кожного протягом життя.

На заняттях з підлітками спілкування має будуватися у формі діалогу. Треба давати можливість кожному підліткові висловлювати свою думку. Це допоможе набути впевненості в собі кожному члену групи, навчить підлітків з повагою ставитися до думок інших людей. Дуже важливо навчити визнавати право іншої людини на власну думку. А для цього треба оволодіти такими якостями, як терпіння, терпимість.

Кожне проведене заняття викладач повинен аналізувати, намагаючись зрозуміти стан і потреби всіх членів групи. Тоді наступна інформація буде даватися в найбільш відповідній формі і нести найбільш важливе в даний момент смислове навантаження.

Теми бесід і медитацій можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, тема кохання: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всім розумінням твоїм!” (Мф 22:37), “Полюби ближнього твого, як самого себе!” (Мф 22:39).

Можна, зокрема, підняти такі питання: “Чому треба виконувати ці заповіді?”, “Хто є ближній?”.

Також корисно розповісти притчу Ісуса про милосердного самарянина: “Якась людина йшла з Єрусалиму в Єрихон і попалася розбійникам, які зняли з неї одяг, поранили і пішли, залишивши її ледве живою. З нагоди, один священик йшов тією дорогою і, угледівши його, пройшов повз. Також і левіт, бувши на тому місці, підійшов, подивився, і пройшов повз. Самарянин же дехто, проїжджаючи, найшов на нього і, побачивши, зглянувся і, підійшовши, перев'язав йому рани, наливавши олію та вино; і, посадивши на свого осла, привіз його до готелю і подбав про нього; а на другий день, від'їжджаючи, вийняв два динарія, дав власникові готелю і сказав йому: Подбай про нього, і якщо витратиш що більше, я, коли повернуся, віддам тобі” (Лк 10:25-37). Значить, ближній — не той, хто, наприклад, однієї з тобою національності, а будь-яка добра людина.

Звідси можна розширити ідею: ВСІ люди — брати і сестри, адже Бог любить ВСІХ, і у кожного всередині є Божественне Світло, Атман, Дух Божий, що живе в нас.

Можна відразу ж провести медитацію пошуку в грудях — у своїй чакрі анахаті — джерела Божественного Світла. Грудна клітина — “дім” цього Cвітла — спочатку закрита, завалена “ворохом” образ, “камінням” заздрощів, залита важким, в'язким поганим настроєм. Спробуємо розгребти завали, очистити прохід в “дім”, дати вихід назовні Божественному Світлу любові. Відчуємо, як відкриваються вікна цього “дому”, в нього входить свіже повітря, те внутрішнє Світло розгоряється сильніше, йому вже важко вміститися у грудях — і воно виливається на всіх оточуючих: на друзів, на дерева, на квіти, на птахів, у навколишній простір, даруючи всім мир, радість, любов.

Згадаймо людину, яка до цього моменту була нам чимось неприємна, побачимо, що у неї в грудях є таке ж Світло, але воно ще замкнене. Пожаліємо її, пошлемо їй промінчик своєї любові, полюбимо цю людину такою, яка вона є, адже Бог кожному дає можливість стати кращими, чистішими.

До теми медитації підійде питання Апостола Петра до Ісуса Христа і відповідь Ісуса: “Скільки разів прощати брату моєму, який грішить проти мене? Чи до семи разів?” — “Не кажу тобі «до семи», але до семи на сімдесят разів” (Мт 18:21-22).

В життя групи можна постійно вводити “Золоте правило”: “У всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними” (Мф 7:12).

Воно може допомогти при вирішенні виникаючих конфліктних ситуацій, при виборі того чи іншого рішення.

“Золоте правило” може також стати окремою темою заняття.

В якості ілюстрації можна взяти з Євангелія від Матфея історію про царя і раба: цар зглянувся над своїм бідним рабом і простив йому його борг, раб же своєму боржникові не пробачив і посадив його у в'язницю, забувши, в якому становищі був щойно сам.

Цю історію можна обговорити, привести різні приклади з власного життя. Можна висловити думку, що дуже важко іноді буває пробачити і зрозуміти: для цього потрібні зусилля, робота над собою, а не гнів, осуд, прагнення переробити інших.

Тільки через аналіз себе, через зусилля по зміні себе — йде наш розвиток! Набуття нових якостей душі відбувається завдяки роботі над собою, яку не можна відкладати “на потім”: адже в майбутньому з'являться нові задачі, які також вимагатимуть своєчасного вирішення.

У бесідах на духовні теми добре наводити приклади з життя підлітків. Для того, щоб підлітки стали зацікавлені в тому, щоб розповісти про свої помилки, треба дати зрозуміти, що всі наші проблеми — це школа для нас. Ми часом не можемо дізнатися, що є добро, а що є зло, не зіткнувшись з цим. І якщо ми зараз на занятті будемо, без боязні бути засудженими, ділитися своїми помилками, ми отримаємо користь від такого спілкування. По-перше, розказавши про свій поганий вчинок, ми знімемо з себе цей тягар покаянням. По-друге, життєвий досвід, накопичений нами, може допомогти нашим друзям знайти правильні рішення в аналогічних ситуаціях.

Для того, щоб в подібних бесідах і за інших обставин у підлітків не виникло бажання засуджувати інших, можна поговорити на тему: “Чи маємо ми право засуджувати інших людей?”

Ми всі йдемо по життю, падаючи, спотикаючись, здійснюючи невірні вчинки. Це можна проілюструвати історією з Євангелія. Одного разу до Ісуса привели жінку, що “згрішила”, аби Ісус засудив її. Ісус сказав тим, хто привели її і вимагали суду: “Хто з вас без гріха, перший кинь на неї камінь” (Ів. 8:7). Незабаром навколо Ісуса і жінки не залишилося жодної людини. Камінь не був кинутий. Так нехай і ми, перш, ніж занесемо руку або відкриємо рота, аби засудити, задумаємося: чи маємо ми право, чи бездоганні ми самі? Встанемо на місце тієї людини, яку хочемо вдарити - хоч словом чи думкою. Хотіли б ми, аби з нами вчинили подібним же чином? Зробити це зазвичай буває важко, тому що в такі миті ми зазвичай перебуваємо у гніві. Звідси можна перейти до розмови про природу гніву, про його прояви.

Зло ніколи не виганяється злом. Зло породжує і примножує зло. Очистити від зла може тільки любов. Прикладом цьому може послужити історія звернення до праведного життя збирача податків (митаря) Закхея:

У місті Єрихоні жив митар Закхей. Він ображав людей, оббираючи їх, стягуючи з них данину більшу, ніж передбачав закон. Ісус же, прийшовши у це місто, не тільки не засудив його, а захотів зупинитися у нього в домі. Такий незвичайний вчинок Ісуса в одну мить преобразив Закхея. Ісусова любов привела Закхея до покаяння (Лк 19:1-10).

Можна провести наступну медитацію: пригадаємо який-небудь випадок, коли ми засуджували якусь людину. Відтворимо ту ситуацію і уявімо, як Бог дивиться на наш гнів, на нашу озлобленість і сміється над тим, як ми гніваємося — такі ж незграбні в багатьох ситуаціях, як той, кого ми засуджуємо. Спробуємо зрозуміти цю людину, пошлемо їй промені любові, що виходять з наших духовних сердець.

Можна також обговорити природу зла. Зазвичай людина робить злі, неправильні вчинки через те, що вона невірно сприймає навколишній світ. З її точки зору, вона здійснює вчинки на благо. Можна розповісти історію про гонителя християн Савла, який за своїми духовними переконаннями був найлютішим ворогом християн, але, прозрівши, все зрозумів, прийняв Вчення Ісуса Христа і з такою ж самовіддачею став проповідувати християнство (Діян 7:58, 8:3, 9:1-28).

Ще одна тема: “Легко любити люблячих вас”. Найкращий приклад любові до всіх — поведінка Ісуса Христа в останні години життя на Землі. Ісус зцілив раба первосвященикового, якому відрубав вухо один з апостолів під час арешту Ісуса в Гефсиманськім саду. Ісус любив і жалів людей, які розіп'яли Його тіло, бо вони “не знають, що творять”.

Нову грань людських взаємин може відкрити нам притча про фарисея і митаря: “Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, прелюбодії, або як цей митар: пощуся два рази на тиждень, даю десятину з усього, що здобуваю,” — говорив фарисей. Митар же бив себе в груди, не сміючи підняти очі, і говорив: “Боже! Будь милостивий до мене, грішника!” (Лк 18:10-14). Хто з цих людей більш чесно оцінював свої духовні якості?

Можна запропонувати таку тему: “Всякий, хто підносить себе, принижений буде, а хто принижує себе — піднесеться” (Лк 18:14). Говорячи про це, спробуємо відповісти на питання: “Що означає той, хто принижує себе?”, “У чому він піднесеться?”.

Якщо підлітки готові до сприйняття глибоких духовних істин, можна розвинути тему: “Яка користь людині, якщо вона здобуде ввесь світ, а душі своїй нашкодить?”.

Наші тіла можна порівняти з автомобілями, в яких ми здійснюємо подорож під назвою “життя”. Те, як ми жили на Землі, зумовлює місцезнаходження наc після смерті наших фізичних тіл. Розповімо притчу про багатія і Лазаря. Багатій в земному житті мав усі матеріальні блага, все життя насолоджувався ними, не думаючи про духовне. Лазар же був бідний, жив в нужді, але вів праведне життя. Коли вони розлучилися зі своїми фізичними тілами, багатій опинився в пеклі, а Лазар був віднесений до раю. “Отче Аврааме! — заволав багатій, — умилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоб омочив кінець перста свого у воді і охолодив язика мого, бо мучуся в полум'ї цьому!” Але Авраам сказав: “Чадо! Згадай, що ти отримав вже добре твоє в житті твоєму, а Лазар — зле; нині ж він тут втішається, а ти страждаєш” (Лк 16:19-31).

Звідси буде природньо випливати бесіда про те, що таке рай і пекло, про устрій багатомірного всесвіту і про місце в ньому Бога-Творця.

До цієї ж теми буде доречна притча про безумного багатія, який віддав усі сили на збір і збереження матеріальних благ. Накопичивши матеріальне багатство, він наперед смакував довге життя, повне насолод від споживання накопиченого, але Бог каже йому: “Безумцю! У цю ніч душу твою візьмуть...; кому дістанеться те, що ти заготовив?” (Лк 12:20). “Глядіть, бережіться зажерливості, бо життя людини не залежить від її статку” (Лк 12:15), “Не збирайте скарбів на Землі, де міль та іржа винищують, де злодії підкопують і викрадають” (Мт 6:19). Тут Ісус стверджував, що лише плоди роботи на духовному поприщі — істинно наші, що тільки вони залишаються з нами назавжди. Матеріальні ж придбання — минущі. Мати гарні речі, добре одягатися, насолоджуватися різними матеріальними благами — все це прекрасно і необхідно для підтримки фізичного тіла в хорошому стані, але це не повинно ставати метою життя, не повинно ставитися на перше місце.

Дві красиві теми можна розвинути з історії про Ісуса і самарянку. Ісус попросив води у самарянки — жінки трохи іншої національності. Самарянка була здивована, що Ісус, будучи іудеєм, не погребував звернутися до неї, як інші іудеї. Ісус не дав їй зрозуміти Своєю поведінкою, що вона “нижча” Нього. Коли ж випив води, Він сказав: “Всякий, хто п'є воду цю, захоче пити знову, а хто питиме воду, яку Я дам йому, той не відчуватиме спраги довіку; але вода, яку Я дам йому, зробиться в нім джерелом води, що тече у життя вічне” (Ін 4:13,14).

По-перше, тут — тема про рівність людей перед Богом, про неприпустимість зарозумілості. До цієї теми також можна додати історію про те, як Філіпп обернув до християнської віри ефіопського вельможу (Діян 8:26-39).

Друга тема, яка випливає з історії про Ісуса і самарянки, — Божественне знання, котре ми можемо випити самі та напоїти ним інших. А любов до людей, яку проповідував Ісус, є передумовою для осягнення Божественного.

“Не творіть милостині вашої перед людьми з тим, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. Лицеміри... вже отримують нагороду свою” (Мф 6:1,5), “Коли робиш обід або вечерю, не зви друзів твоїх, ні братів твоїх, ні родичів твоїх, ні сусідів багатих, щоб і вони тебе коли не покликали, і не отримав би ти воздаяння. Але, коли робиш бенкет, клич убогих, покалічених, кульгавих, сліпих, і блаженний будеш, що вони не можуть віддати тобі!” (Лк 14:12-14).

Як потрібно це розуміти? Дослівно? Чи це — гротескне посилення сенсу, який потрібно вкладати в стосунки між людьми? Добра справа може бути здійснена для похвали, але тоді це — не істинне добро, а викликане очікуванням того, що за це можуть якось нагородити. Це добре видно на маленьких дітях: деякі діти відмовляються виконувати якесь прохання за обіцяну нагороду. Вони відчувають, що любов не вимагає матеріальної винагороди. Але ми часто привчаємо дітей здійснювати вчинки за матеріальну нагороду, формуючи у них неправильну шкалу цінностей.

Дуже часто людина здійснює вчинки, в яких потім розкаюється — зрада, лжесвідчення, відступництво від своїх слів. Згодом приходить біль розкаяння, жалкування про скоєне. У деяких таких випадках напевно знаєш, що чиниш неправильно, але щось заважає вчинити так, як треба. Наприклад, один говорить одне, інший наполягає ще на чомусь, і тоді впевненість у своїй правоті губиться в потоці чужих думок.

Треба вчитися бути твердими у своїх рішеннях — чи маленьких, чи великих. Відчуття “стадності” часто долає нас. У компанії ми часто скоюємо те, чого самі б ніколи не зробили. Вершиною, найсильнішим прикладом цього фактора “стадності” є травля Ісуса Христа. “Розіпни, розіпни Його!” — кричить Пілату натовп, просячи крові Того, Хто ніс їм Свою Любов, Хто зцілював їх...

Що ж нам може допомогти зміцнити віру в себе, в свої можливості? Тут можна використати історію про Ісуса, який іде по хвилях. Апостол Петро сказав тоді Ісусові: “Господи, якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді. Він же сказав: іди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса; але, бачачи сильний вітер, злякався, і, почавши тонути, закричав: Господи! Врятуй мене! Ісус тієї ж миті простягнув руку, підтримав його і каже йому: маловірний! Навіщо ти засумнівався?” (Мф 14:28-31).

Поговорити можна на тему того, що робота над вдосконаленням душі — це важко, але це є робота, яка варта зусиль: “Заходьте тісними воротами, тому що широкі ворота і просторий шлях, що ведуть до погибелі, і багато хто йде ними; тому що тісні ворота і вузький шлях, що ведуть у життя і не багато хто знаходить їх” (Мф 7:13-14).

“Усі клали від надлишку свого, а вона від убогості своєї поклала все, що мала, увесь прожиток свій” (Мк 12 : 44) — ця історія про дві лепти бідної вдови може послужити початком розмови про те, як ми відносимося до діянь інших людей. Часто поряд з нами живуть люди, вклад яких в роботу або у що-небудь ще непомітний і незначний, але зроблений з останніх сил і з повною самовіддачею. А такі рухи в душах інших людей потрібно відстежувати, цінувати і зберігати як дорогоцінні подарунки.

Ще одна велика тема: “Ніщо, що входить в людину ззовні, не може її осквернити; але, що виходить з неї, те людину опоганює” (Мк 7:15). Ніякі навіть самі огидні дії інших людей не можуть воістину осквернити; опоганюють людину лише власні дурні вчинки і емоції, які виходять з неї.

На закінчення скажу наступне. У даній статті був даний принцип висвітлення Новозавітної тематики під час роботи з дітьми, дані деякі теми для бесід і медитацій. Кожен, хто веде заняття в дитячих групах, може вибирати з Нового Заповіту матеріал, який потрібен в конкретних ситуаціях, і підносити його в найбільш зручній формі.

Але треба пам'ятати, що деякі принципи, наявні в Євангеліях, доступні лише людям, що знаходяться на досить високому рівні духовного вдосконалення. І давати такі принципи дітям не варто, тому що це може завдати шкоди їхньому розвиткові.

Наприклад, “Хто вдарить тебе у праву щоку твою, оберни до нього іншу” (Мф 5:39). Але “підставляти іншу щоку” можна від сили своєї, але можна і від слабкості; правильним буде саме перше.*

Що ж стосується воїнів, то вони повинні володіти, зокрема, якостями, про які говорив Іоанн Хреститель: “У кого дві одежі, нехай дасть немаючому; та у кого є їжа, роби те ж саме. Нічого не вимагайте більше, визначеного вам. Нікого не ображайте, не зводьте наклеп і задовольняйтеся своєю платнею” (Лк 3:11-14).

Або, наприклад, історія з Марфою і Марією: Марія сиділа біля ніг Ісуса, дослухаючись до кожного Його слова і не допомагаючи сестрі по господарству. Коли ж Марфа попросила Ісуса, щоб Він послав Марію допомагати їй, Ісус відповів: “Марфа! Марфа! Турбуєшся і метушишся ти багато про що, а одне лише потрібно; Марія ж обрала благу частину, яка не відбереться від неї” (Лк 10:38-42). Але для того, щоб уподібнитися до Марії, треба спочатку навчитися вести господарство, розвинути в собі якості домогосподаря. “Стати Марією” треба не від лінощів і невміння, а лише пізнавши працю на матеріальному плані, переставши боятися будь-якої роботи.

Працюючи з дітьми, знайомлячи їх з навколишнім світом, розширюючи їх кругозір, закладаючи в них основи моральності, ми будуємо фундаменти, на яких, ставши дорослими, вони будуватимуть свої духовні храми.

З вищесказаного випливає, що в дітях потрібно розвивати трудові навички, виховувати активну життєву позицію. Тоді згодом — на цьому добре підготовленому грунті — зможе вирости хороший плід від Божого Слова.