Заняття з дітьми психічною
саморегуляцією та живописом
М.К.Хащанська
В даному повідомленні викладається практичний досвід роботи з дітьми від п’яти до одинадцяти років. Робота була направлена на зглажування внутрішньої дисгармонії, присущої большості дітям, — через розвиток художніх здібностей, етичне і екологічне виховання, а також розвиток здатності до концентрації та релаксації. Для досгнення цих цілей з успіхом можуть бути використані прийоми психічної саморегуляції та рекомендації, які викладені в книзі [9]. Методика, яка запропонована нижче, можливо, доповнить цю інформацію.
Заняття зі старшою групою (10 — 11 років) проводились в спортивному залі та на природі. Діти 5 — 7 років займалися тільки в залі, так як робота велася на базі дитячого садка.
Тривалість заняття залежала від віку дітей. Діти 10 — 11 років займалися по три години, не відчуваючи втоми. Діти 5 — 7 років успішно займалися десь півтори години. У середині заняття влаштовувалися невеликі перерви.
Підхід до відбору дітей у групи має певну специфіку. Немає сумніву в тому, що ці заняття корисні всім дітям, але слід вибирати, що важливіше: розвивати усіх повільно за рахунок “усереднення”, або залишати в групі тільки здібних, які можуть успішно займатися і швидко рухатися вперед. Досвід роботи в загальноосвітній школі з дітьми різного віку ясно показує, що установка на “усереднення” занапащає здібності найбільш обдарованих дітей, в той час як найменш розвинені діти виносять з занять так мало хорошого, що воно просто губиться на тлі негативних проявів. Однак це не означає, що працювати з останніми не можна і немає сенсу. Просто потрібно підбирати групи, враховуючи цей фактор, і застосовувати різні прийоми і форми роботи в різних групах.
Групи повинні бути невеликими. Найкраще заняття проходять, коли дітей не менше п'яти і не більше шістнадцяти. Це пов'язано з тим, що індивідуальний підхід в роботі з дітьми має вкрай важливе значення.
Нижче наводиться приблизний план занять:
Групи дітей 5 — 7 років:
1. Вступна медитація.
2. Ігри, що включають фізичні та психофізичні вправи.
3. Релаксація.
4. Образотворча діяльність.
Групи дітей 10 — 11 років:
1. Вступна медитація.
2. Психофизичні вправи і фізична розминка.
3. Релаксація.
4. Образотворча діяльність.
5. Релаксація.
6. Чаювання.
* * *
Вступна медитація має найважливіше значення і сильно впливає на формування етики та розвиток емоційної любові до всіх проявів життя, а також сприяє набуттю навичок концентрації уваги. Крім того, вона створює позитивний емоційний фон для виконання подальших вправ.
Для дітей 10 — 11 років вступна медитація проводиться у формі, близькій до занять у дорослих групах. Всім дітям подобається поза, в якій проводиться медитація, — “поза учня”. Вони швидко заспокоюються в ній, ця поза сприяє сприйняттю інформації.
Для дітей 5 — 7 років вступну медитацію можна проводити у формі вправи “сонечко”. Діти стають у коло, як би утворюючи береги озера. Вони зображають дерева або трави, квіти, які тягнуться до сонця своїми руками-гілочками, торкаються сонечка, беруть його в руки, опускають на себе, міцно обіймають величезну, теплу, кулю, що світиться, притискаючи її до грудей, та вона раптом сама входить у грудну клітину, запалюючи любов'ю наші серця. Кожен сам стає сонечком. Наші руки — його промені. Діти обертаються, кружляють під плавну світлу музику, роблять руками хвилеподібні рухи, випромінюючи світло. Вони світять з грудей сонечком один одному, всім звіряткам і птахам, рибкам у воді, деревам і травам. Діти самі підказують, кому ще вони хочуть послати світло-любов.
Можуть бути вибрані й інші формули проведення вступної медитації.
Дуже важливо відчути, коли вправу настав час закінчувати. Потрібно, щоб діти насолодилися світлом, що виходить від них, але, з іншого боку, тонкий стан може перейти згодом в бурхливе захоплення, при цьому діти стануть важко керованими.
Потім можна провести розминку або дати психофізичні вправи. Не варто на цьому місці чітко прив'язуватися до плану. Важливо відчути в процесі заняття, що саме в даний момент потрібніше. На перших заняттях психофізичні вправи, що проводяться відразу після вступної медитації, йдуть важче, так як дітям після концентрації була потрібна зміна діяльності. Однак через півтора-два місяці роботи — вступна медитація легко і плавно переходила в психофізичні вправи.
Під час розминки динамічні вправи можна чергувати з асанами хатха-йоги і пранаямами. Фізичні вправи добре давати в ігровій формі або з образними уявленнями. Саме це робить розминку цікавою для дітей. Асани слід вводити поступово, не слід перевантажувати ними дітей.
Розминку ми проводимо під музику, вправи просимо виконувати плавно, гармонійно, не кваплячись, підкоряючись в рухах мелодії. Можна використовувати при цьому гру “дзеркало” (див. статтю Е.Б. Рагімової), коли викладач робить рухи, а діти їх повторюють.
Нижче наводяться вправи, які найбільш часто виконуються на заняттях:
1. Піднімаємо руки догори, “вдихаємо” долонями сонячне світло і, нахилившись, “видихаємо” все темне, грубе, неприємне, залишаючи в собі тільки золотисте світло сонця. Повторюємо 3-6 разів.
2. Ноги на ширині плечей, руки трохи відведені назад, долоні повернені вперед. Під час вдиху піднімаємося навшпиньки, руки йдуть долонями вперед і вгору, ніби піднімаючи хвилю, під час видиху руки опускаються донизу, ступнями стаємо на підлогу. Повторюємо шість разів.
3. Виконуємо “позу гори” (тадасана), звертаючи увагу на те, як руки потім мимоволі пливуть догори, причому ми не докладаємо для цього ніяких зусиль, тільки спостерігаємо за руками. Згодом, коли діти почнуть малювати, можна повернути їх до цього відчуття, проводячи аналогію між спонтанним рухом рук в тадасані і рухами руки, яка керує пензлем.
4. Потім можна виконати “позу дерева”: той її варіант, наприклад, коли ліва рука тримає носок зігнутої назад лівої ноги, а права рука з розслабленою кистю піднята догори, долоня спрямована вперед і знаходиться трохи вище рівня лоба. Дітям пропонується відчути свою праву ногу як стовбур дерева, що йде корінням глибоко в землю, в той час як права рука — це гілка, а долоня і пальці — листя дерева. Потім виконується симетричний варіант. У цій асані діти можуть залишатися від півхвилини до двох.
5. Далі плавно виконуємо під музику:
— “позу трикутника” (уттхіта-триконасана),
— “позу витягнутого бокового кута” (уттхіта парсваконасана),
— “позу воїна” (вірабхадрасана) [18].
6. Потім можна зробити кілька вправ з комплексу мянь-цюань (“повільної води”), адо тайцзи-цюань. Наприклад, “підняти ногу за нитку, якої немає”, “підняти коліно за нитку, якого немає”, “підхопити і покласти стіну, що падає, якої немає”, “кола в обидві сторони відразу” і т.п. Багато з цих вправ описані в [37].
До цих вправ можна підключати і виконання пранаям [9], даючи їх з невеликим навантаженням і з образними уявленнями.
7. На перших заняттях бувають дуже корисними вправи початку курсу психічної саморегуляції, описані в [9].
Діти з задоволенням роблять ті вправи, які нагадують їм гру і даються з образними уявленнями.
8. Вправа “метелик” (для розтяжки м'язів ніг) — одна з найулюбленіших. Сідаємо на підлогу, ноги зігнуті, ступні торкаються одна одну, кисті рук обхоплюють ступні. Зігнуті в колінах ноги роблять ритмічні, пружні рухи вниз для розтяжки. Під час виконання цієї вправи можна увійти в образ метелика, що пурхає над квітами. Ось він вибрав собі квітку, сів на неї і завмер. Потім склав крильця (коліна піднімаються вгору), попив солодкого соку, подякував квіточці і — полетів далі.
9. Потім можна виконати пози риби, змії, луку і човна [18].
10. У дітей 10 — 11 років непогано виходить комплекс асан: “напівсвічка” — “свічка” — “плуг” — “кролик” — “напівсвічка” — “свічка” — “напівсвічка”.
11. Усі діти із задоволенням виконують таку вправу: ноги ширше плечей, вдих з прогином назад, видих з нахилом вперед, долоні опускаємо на підлогу. “Йдемо” руками вперед, ноги на місці, прогинаємося. Можна навіть повернутися і подивитися на свою праву, потім на ліву ногу. Повертаємося у вихідне положення.
12. Наприкінці можна пострибати. Дітям дуже подобається уявляти себе ганчірковою лялькою Петрушкою і м'яко стрибати, розслабляючись в кінцевих положеннях. Можна зображати стрибки на скакалці, виконувати стрибки з плесканням долоні об долоню, з плесканням по сідницях, з поворотами і так далі.
Не обов'язково включати в розминку саме кожного заняття всі ці вправи. Чим менший вік дітей, тим меншим мусить бути навантаження, його потрібно збільшувати дуже поступово, від заняття до заняття. Складність роботи з дітьми в тому, що їм постійно хочеться чогось нового. Тому форми вправи потрібно часто міняти. Особливо помітно це в роботі з дітьми молодшого віку.
Для успішного виконання психофізичних вправ треба обов'язково задавати образи. Наприклад, діти уявляють себе рибками, водоростями, деревами, хмарами, птахами, хвилями, вітром, повітряними кулями або зміями, сніжинками, пилинками, вітрильними корабликами і т.п. Коли відбувається ототожнення з образом — легко провести наповнення його світлом.
Чим далі — тим легше і з більшою цікавістю діти виконують психофізичні вправи. При цьому майже всі відчувають Світло, що наповнює їх тіла і навколишній простір, — саме як реальність.
Спонтанний танок на заняттях з дітьми виконується з використанням образних уявлень і вводиться з перших занять. Діти легко рухаються, танцюють, не відчуваючи сорому один перед одним, не думаючи майже ніколи про те, як вони при цьому виглядають.
Дуже цікаво провести в якості психофізичної вправи вправу “лотос”. Діти сідають на підлогу в коло, доторкаючись ступнями витягнутих вперед ніг. Усі разом вони створюють квітку лотоса, кожен є його пелюсткою. Можна похитувати піднятими руками, ніби під вітром. Можна взятися за руки і нахилитися вперед, закриваючи квітку в бутон, а потім розігнутися, розімкнути руки і лягти на підлогу, вбираючи в себе сонячне світло, яке ллється зверху. Потім — знову сісти. Один з дітей встає і починає кружляти в центрі, зображуючи середину квітки, потім інший приєднується до нього, третій... Діти утворюють внутрішнє коло, плавно кружляють. Можливі численні варіації цієї вправи.
Дуже важливе значення має релаксація. Усі знають, як важко розслабитися сучасній людині, скільки втоми накопичується вже до двадцяти років у того, хто втратив здатність релаксувати.
В релаксації дуже важливо і зручно задавати дітям етичні установки, розвивати емоції любові, стоншувати сприйняття природи, проводити екологічне виховання. Звичайні бесіди з дітьми не дають такого ефекту.
Протягом всієї релаксації для дітей створюються образи. Звук голосу ніби прив'язує свідомість дитини, не даючи їй зануритися в стан розслаблення занадто глибоко [9]. Наприклад, можна придумувати і розповідати казку, яка відповідала б темі заняття.
Релаксація проводиться в “половинній позі черепахи”, в “позі крокодила”, на спині, на боці. Зазвичай пропонується певна поза, але якщо хтось з дітей віддасть перевагу іншій — не варто загострювати на цьому увагу.
Методика проведення релаксації з дітьми різниться в залежності від віку. Діти 10 — 11 років легко входять у стан глибокого розслаблення під тиху, плавну музику і звук голосу, що задає образи. Для дітей 5 — 7 років з успіхом можна застосовувати методику, викладену в книзі [44].
Заняття живописом також проводяться по-різному, в залежності від віку. Можна використовувати будь-які образотворчі матеріали, але в наших заняттях перевага віддається мальовничим. Діти малюють аквареллю, аквареллю з білилами, гуашшю. Дітям дошкільного віку краще давати гуаш, акварель ефективніша в більш старшому віці. Пензлі використовуються широкі, краще плоскі, для детального опрацювання необхідно мати і тонкі пензлі. Обов'язково потрібна ганчірочка для витирання пензлів.
Спочатку потрібно навчити дітей змішувати фарби і отримувати тонкі і чисті відтінки різних кольорів, при цьому робота ведеться великими кольоровими плямами.
Усе приладдя готується заздалегідь, перед зайняттям. У міру виходу з релаксації діти самі беруть усе необхідне і починають малювати, не заважаючи іншим.
Відчуття гармонії кольору притаманне багатьом людям від народження. Однак вони часто не підозрюють про свої здібності, для розкриття і реалізації яких їм потрібна допомога. І якщо ця допомога прийде в дитинстві, дитина зможе розвиватися більш гармонійно і повно.
Для дітей 5 — 7 років необхідно задавати тему малюнків і на кожному занятті показувати прийоми роботи, так як у них ще немає елементарних образотворчих навичок. Добре, якщо тема несе певний стан навіть в самій своїй назві, як це прийнято в Китаї та Японії. Діти малюють струмки, які біжать по снігу, що тане, хмари, що змінюють свою форму від вітру, гілки дерев на фоні ясного неба і на фоні сонця, яке заходить, підводне царство, поляну з квітами, метеликів, сонце, море, що колишеться, морозні візерунки і тому подібне. Можна малювати звірів, птахів, дерева, квіти, прививаючи дітям любов до усіх істот.
Зображаючи, діти вчаться бачити світ. Таким чином можна навчати дітей бачити і відчувати світ з найнесподіваніших сторін.
При роботі з дітьми 10 — 11 років робиться акцент на спонтанність. У цьому віці достатньо буває трохи підштовхнути і направити дітей, щоб вони виразили свої стани і настрої, користуючись вже відомими їм прийомами роботи. Діти швидко засвоюють і застосовують нові техніки.
Викладачеві слід теж малювати разом з дітьми, задаючи стан або допомагаючи дітям, але не залишаючись стороннім спостерігачем. Треба намагатися не допускати розмов під час малювання, оскільки вони збивають тонкі стани. Цього дуже важко домогтися в роботі з дітьми 5 — 7 років, тому що вони переживають те, що зображають, і промовляють це вголос. Але звертати увагу на цей момент все ж варто, не допускаючи зайвих балачок.
Чаювання теж є важливим компонентом заняття. Відповідна медитація перед їжею, що дається керівником, налаштовує дітей на подяку до Землі, до людей, які годують їх. Вони, можливо, вперше замислюються про це тільки на заняттях. Під керівництвом викладача вони вчаться ділитися один з одним, пригощати, віддавати, дбайливо ставитися до їжі.
Якщо в процесі чаювання виникають дозвільні розмови, потрібно постаратися направити їх в духовне русло, обережно змінюючи тему. Іноді діти самі роблять зауваження такого роду один одному.
Одна з важливих педагогічних форм роботи з дітьми — виїзд за місто. Вивозити їх на природу слід так, щоб надати дітям приклади спілкування з нею, правильного і дбайливого до неї відношення, закладаючи зерна для подальшого духовного життя дитини.
Під час таких походів виявилося, що багато дітей уміють “розмовляти” з рослинами, комахами, спілкуватися зі звірятками і птахами, добре розуміючи їх.
У таких дітей тут можна багато чому навчитися.
Інших же дітей дивує таке ставлення до рослин і комах як до живих істот, що відчувають біль і вміють любити. Вони навіть спочатку сміються, не розуміючи цього. Але поступово і вони проймаються тим же сприйняттям об'єктів природи — як живих істот, тим більше, що на заняттях у медитаціях вони вчаться цьому.
Таке ставлення до природи близьке дітям, і майже всі вони легко це приймають, починаючи сприймати природу як Храм Життя.
Крім цього, в походах діти вчаться розпалювати багаття, не вбиваючи живі рослини, також не боятися негоди, розпізнавати їстівні та неїстівні рослини, розрізняти голоси птахів і отримувати насолоду від їхнього співу.
Корисний буває і показ слайдів з станами природи. Правда, не варто показувати їх у великих кількостях, оскільки діти швидко втомлюються.
Коли група достатньо підготовлена, успішно проходить вивчення комплексу “Сурья намаскар” — “вітання Сонцю” [18]. Діти 10 — 11 років виконують цей комплекс асан із задоволенням. Дуже добре відбувається його виконання на природі.
Іноді на заняттях виникають розмови на релігійні теми, найчастіше це відбувається в лісі біля багаття. Цікаво, що всі діти 10 — 11 років, які займалися вже п'ять місяців, вважають, що Бог існує, а більшість з них уявляє Його як Світло або як всепроникаючий Дух, хоча ніяких спеціальних роз'яснень на цю тему в процесі занять не робилося. Це сприйняття обумовлюється особистим досвідом дітей під час психофізичних та інших вправ.
Наша практика проведення таких занять показала, що гармонійних дітей, з якими відразу приємно і легко працювати, дуже мало, але з продовженням занять їх стає все більше. В кінці циклу занять тривалістю п'ять місяців у групі залишається близько сорока відсотків дітей, для яких ці заняття дуже багато значать. Займатися з ними — насолода і нагорода для викладача.
