Общее заключение

1. Об истории религии

1:1. Немає сумніву,що здатні філософськи мислити люди впродовж усієї історії існування людства на землі задумувалися над питанням смислу своїх земних життів, про можливість свого буття у невтіленому стані та про буття Бога.

Ці мислителі створювали більш чи менш адекватні філософські уявлення, навколо них утворювалися філософські й езотеричні гуртки, школи, навіть релігійні рухи.

1:2. Бог — зі Свого боку — багатократно давав втіленим людям Своє Вчення через Своїх Посланців (Месій, Аватарів) та пророків. Інформація давалася в адекватній для конкретних груп людей формі — з урахуванням рівнів їхньої філософсько-релігійної обізнаності, а також стосовно конкретних умов буття у той конкретний час (наприклад, в умовах війни — або миру, перших кроків становлення релігійних концепцій — або на тлі їхнього стабільного існування у цьому регіоні).

1:3. Але у кожному такому створеному Богом осередку релігійних знань завжди з часом відбувалося викривлення людьми отриманого ними Вчення.

Наприклад:

— релігійні обов’язки людей зводилися лише до участі у начебто «рятівних» обрядах. А молитовні рухи тілом та стандартні молитви ставали головним релігійним заняттям віруючих, підмінюючи собою реальні зусилля щодо вдосконалення себе на шляху особистої духовної еволюції,

— виникав так званий релігійний «фундаменталізм», за якого релігійне життя розглядається не як набуття знань про Бога, про сенс наших життів, не як засвоєння методів духовного вдосконалення і допомога в цьому іншим, — а воно зводиться лише до грубого насильницького примусу одних людей іншими щодо виконання деяких «правил поведінки», які не мають насправді ніякого релігійного значення,

— формувалися псевдоконцепції «національних релігій» та «національних Богів» — тоді як насправді Бог єдиний навіть не лише для людей усієї Землі, але для всього всесвіту; результатом такого виродження досить часто виявлялося те, що головною суттю ідеології релігійного спрямування ставала ненависть щодо «єретиків» та «іновірців», яка виливалася в терор та агресивні війни.*

1:4. Для всіх розумних людей нашої планети мусить бути ясною необхідність вивчення, прийняття та впровадження в менталітет народів усіх країн релігійної концепції, що базується на сучасному науковому знанні, підсумовуванні накопиченого людьми історичного релігійного досвіду, а також на тому, чому Бог навчає нас зараз.

2. Что надо понимать под словом Бог

2:1. Насамперед, належить прийняти те, що вселенський простір багатовимірний реально (а не лише математично).

Його мірності (еони, локи) пізнавані розвиненою свідомістю людини. Такий розвиток свідомості досягається правильно поставленою духовною роботою, одним з компонентів якої є багатоступенева медитативна практика.

2:2. Є мірності й пекла, і раю, і «сховища будівельного матеріалу» для формування матерії й майбутніх душ, є Обитель Творця.

2:3. Так історично склалося, що навіть саме слово Бог виявилося таким, що має не одне, а більше значень; і люди в них плутаються.

2:4. Головне значення цього слова — Творець, Одвічна Вселенська Свідомість, що існує в першопочатковій просторовій мірності. Ця Свідомість є найвитонченішою з усіх вселенських енергетичних станів — якщо Її становище розглядати за шкалою витонченості-грубості.

(На протилежному кінці цієї шкали знаходяться істоти пекла: стани, в яких вони перебувають, є найгрубішими — з позицій оцінювання їхнього стійкого емоційного статусу).

2:5. Друге значення слова Бог включає Творця разом з усім його багатовимірним Творінням, породженим Ним, що лежить на Ньому як на фундаменті, не існувати без Нього або у відриві від Нього. У цьому значенні Бог є Абсолютно Все (Абсолют) — Все, окрім лише пекла з його мешканцями. (За визначенням Ісуса Христа, пекло є «темрявою зовнішньою» — зовнішньою стосовно Бога-Абсолюту).

2:6. В поняття Бог входить також Прояв Творця у Творінні, що називається Святим Духом (Брахманом).

Святий Дух проявляється для втілених людей найчастіше у вигляді Божественних Учителів, які виходять з Обителі Творця.

Вони можуть, зокрема, ущільнювати власну енергію Свідомості аж до відчутного, іноді — навіть цілком видимого нашим звичайним зором стану.

2:7. Прояв Божественного Вчителя на Землі за допомогою Його втілення в людському тілі називається Месією, Христом, Аватаром.

Він, як і Святий Дух, є Невід’ємною Частиною Творця (Одвічної Свідомості).

2:8. Твердження, що Бог — саме один — є істинним. Усі, Які мешкають в Обителі Творця, є взаємозлитими складовими Частинами Єдиної Одвічної Свідомості.

Критерій розпізнавання тут полягає у тому, що їхньою Обителлю є саме одвічна просторова мірність; із неї кожен з них виходить у світ Творіння лише частиною Себе, залишаючись єдиносутнісним стосовно Творця.

2:9. Всі конкретні індивідуальні прояви в межах Творіння (предмети, тіла, включаючи наші, плюс також усі втілені і невтілені душі, крім пекельних) — всі вони мають сприйматися як клітини безмежного багатовимірного Вселенського Організму Бога в аспекті Абсолюту.

2:10. Суть усіх процесів, що відбуваються у Всесвіті, є Еволюція Вселенської Божественної Свідомості — Еволюція Абсолюту.

2:11. У поняття Бог не можуть входити міфологічні, вигадані персонажі народного фольклору (послідовники такого роду наївних і неістинних за своєю суттю уявлень називаються «язичниками», тобто, послідовниками «народних» примітивних вірувань).

Наївні й неістинні також намагання представити Бога у вигляді невидимої літаючої істоти, яка має подобу і розміри людського тіла.

Бога також не можна описувати як «інформацію», «інформаційне поле», «сукупний людський розум» та у вигляді подібних цим поверхових і некомпетентних визначень.

Пізнання Його не має нічого спільного з інопланетянами, «астральними польотами», спіритизмом, магічними обрядами й астрологічними фантазіями.

Уявлення Бога у вигляді злобивого чудовиська, що карає людей за гріхи, є дуже яскравим викривленням, що відгороджує людей від любові до Бога і від просування по духовному Шляху.

Схоже на це, дуже грубе викривлення в релігії, є виставляння в центр уваги образу диявола та інших страхітливих факторів.

Культивування містичного страху — замість творящої Любові — є головною причиною духовної деградації і розвитку масової психопатології серед адептів таких форм псевдорелігії.

2:12. Отже, в поняття Бог входять:

— Творець, що називається Богом-Отцем, Одвічною Свідомістю, Аллахом, Ішварою, Дао та іншими синонімами з інших мов та напрямків релігії,

— Абсолют,

— невтілені (Їх — дуже багато) і втілені Божественні Вчителі, що виходять з Обителі Творця.

Саме у цьому суть істинного — монотеїстичного — розуміння суті Бога.

2:13. Творець — із своєї Обителі — творить «острівці» матерії в різних частинах безмежного простору Всесвіту; потім — коли необхідність у якомусь із них або у цілій їхній групі відпадає — Він їх дематеріалізує.

Смисл усього цього полягає у тому, щоб створювати умови для втілення на матеріальні субстрати усе нових душ, де останні отримують можливість розвиватися.

Розвинувши себе до Божественності, ці душі вливаються в Творця, збагачуючи Його собою.

2:14. Втілення у світі матерії, необхідної для розвитку душ, оскільки саме у фізичних тілах відбувається утворення енергії, яка спрямовується на зростання «згустків» індивідуальних свідомостей. Вихідним матеріалом для отримання такої енергії є, насамперед, матеріальна їжа — та сама, яку ми споживаємо.

При цьому не всяка матеріальна їжа забезпечує надходження до організму найсприятливіших для правильного росту душі енергій: сприятливими якостями наділена саме «безубійна» дієта, тобто, без продуктів, виготовлених з тіл убитих тварин.

«Убійне» харчування, що не відповідає високим етичними нормам, і призводить, у тім числі, до підселення душ тварин, які загинули, в тіла тих людей, які їх вбили або з’їли їхні плоті. Такі підселення (що називаються «одержимостями») викликають різноманітні психічні та соматичні захворювання, у тім числі й рак.*

Природною їжею для людей є різноманітні їстівні рослини, молоко домашніх тварин та вироби з нього, а також пташині яйця.

2:15. Еволюція кожної індивідуальної душі починається з формування її зачатка на мінеральній основі, потім відбуваються багаточисленні втілення в тіла спочатку маленьких, а потім більших рослин, згодом – у тваринні тіла по наростаючій величині і видовій ускладненості, а далі — у тіла людей.

Кожен із нас, людей, колись був різними рослинами і тваринами.

А тепер у тілах рослин і тварин нам належить відчути душі, які підростають. Нам необхідно навчитися поважати їхні життя і всіляко уникати, аби не завдавати їм мимовільної шкоди.

«Безубійність» способу життя стосовно людей і тварин, а також відмова від мимовільного (такого, що не викликаний необхідністю) завдання шкоди рослинам — це має бути нормою життя кожної людини.*

2:16. Бог в аспекті Творця — і це є Істиною, яка реально сприймається розвиненою людською свідомістю — може бути змальований як Океан Блаженного і Найніжнішого Найвитонченішого Світла-Свідомості.

Людина має прагнути пізнати Його, їй належить учитися любити Його, щоб стати закоханою в Нього — і це буде передумовою для того, аби осягнути Його Суть і злитися з Ним. Індивідуальна душа — в результаті своєї особистої еволюції — мусить влитися у Вселенську Душу Творця, що є Основною Частиною Абсолюту.

3. Что такое человек

3:1. Людина не є тіло. Людина є згусток енергії свідомості (душа), здатна до самоусвідомлення, запам’ятовування, мислення, пересування, якісного та кількісного розвитку, а також до деградації.

Втілення у фізичне тіло полягає у скріпленні Богом душі з тілом, яка готується до народження.

3:2. Люди втілюються Богом у фізичні тіла для того, щоб пройти чергові етапи своєї особистої еволюції. При цьому кожний володіє значною свободою волі, тобто, як правом вибору свого еволюційного просування (до Обителі Творця — або ж до пекла), так і в розв’язанні поточних завдань та проблем.

Бог — в аспекті Святого Духу — постійно робить пропозиції кожному: як стати кращим. Саме в цьому — прояв Його Любові-Піклування про кожного.

«Різкі» «вимушені» втручання Бога у здійснення людьми тих чи тих їхніх бажань — явище рідкісне.

Так Бог — як Вищий Пастир — «пасе» нас на поверхні планети Земля — як на Своєму «пасовиську». Він зацікавлений у тому, щоб ми розвивалися у напрямку, Йому потрібному: а саме, нам належить стати Досконалими Душами і влитися в Нього в Його Обителі, збагативши Його собою.

І якщо хтось проживає своє земне життя не так, як Він того бажає, — Він робить тій людині боляче за допомогою хвороб або інших бід. В результаті хтось задумується й виправляється. Але інші — лише озлоблюються і, на жаль, деградують з іще більшою швидкістю.

Так — у результаті реалізації людьми свободи волі — здійснюється «природний відбір» серед душ, втілюваних Богом.

Кращих Він забирає потім до Своєї Обителі, хороші потрапляють тимчасово до раю, потім втілюються знову в сприятливих умовах для продовження розвитку; обитель гірших — пекло, звідки деяким все ж надається можливість втілитися знову, спробувати ще раз; найгірші, безнадійні в очах Бога, руйнуються, знищуються назавжди (звідси — фольклорні уявлення про «гієну вогненну» і «вогонь пекла, що пожирає грішників»).

3:3. Людині належить усвідомити себе не як тіло чи розум, а втілену душу (свідомість): лише з цієї позиції можливе правильне розуміння того, як жити на Землі.

Типовий літературний зворот: «моя душа», «його (її) душа», «наші (їхні) душі) — неправильний. Зрозуміймо, що я — і є саме душа.

3:4. Люди всіх національностей та рас, а також обох статей — рівні перед богом і між собою; істотною є різниця в іншому: за віком душі та за ступенем розвиненості в них тих чи тих позитивних та негативних якостей.

Основні принципи духовного просування також є рівними для всіх людей, незалежно від статі, національності та інших подібних якостей; однак методи духовної роботи мусять різнитися у залежності: а) від віку у даному втіленні, б) від психогенетичного віку (віку душі), в) від етичного й інтелектуального рівнів розвитку в даний час, г) від того, яку частину духовного Шляху вже пройдено.

3:5. Перспективне завдання кожної людини — пізнати бога у всіх Його аспектах і Проявах і, досягнувши духовної Досконалості, увійти у Злиття з Творцем в Його Обителі, щоб потім продовжувати — уже звідти — брати участь у Вселенському Еволюційному Процесі, допомагаючи, зокрема, втіленим істотам.

Проте починати потрібно саме з інтелектуального розвитку та етичного перетворення себе.

4. Основы методологии духовного совершенствования

4:1. Досконалість Творця складається з трьох головних якостей: Любові, Мудрості та Сили. Тому і кожна людина в її особистій еволюції має вдосконалюватися за цими трьома параметрами.

4:2. Нехай кожна людина почне з того, щоб її головними етичними принципами стали наступні:

«Не бажай другому того, чого не бажаєш собі!» та

«Допомагай усім у всьому доброму!»

Потім буде правильним почати освоєння функцій свого духовного серця — органу, що продукує емоції любові.

4:3. Духовне серце є біоенергетичною структурою, одвічно розташованою в грудній клітці. Перша ступінь його розвитку може вважатися взятою тоді, коли воно заповнює всю грудну клітку, а людина здатна стійко перебувати концентрацією свідомості в ньому, сприймати навколишній світ безпосередньо ним і діями з нього, у тім числі, з нього говорити.

Коли людина засвоїла це, вона — поки перебуває концентрацією свідомості в духовному серці — уже не може входити в інші емоційні стани, крім варіантів емоцій сердечної любові.

Від цього радикально змінюється характер її взаємостосунків з навколишнім середовищем, у тім числі, з іншими людьми, різко покращується здоров’я.

Той, хто утвердив себе в цьому стані, саме звик жити в ньому і проживе так до кінця свого земного втілення, — гарантовано опиняється в раю саме серед таких райських душ.*

Методики реалізації сказаного детально розроблені нами, описані в низці наших книг та проілюстровані у відеофільмах.

4:4. Людині належить досягнути успіхів у духовному розвитку, перетворити себе у велику душу, що складається в основному з духовного серця.

Їй належить навчитися жити так, щоб майже не виходити з емоцій любові: ніжної свіжості, тактовної турботливості, готовності щиро й безкорисливо допомагати всім у всьому доброму, пошани до всіх достойних, у вдячності всім, хто допомагає, в прощенні всіх, хто образив, в готовності до самозабуття і самопожертви заради ближніх. І навіть змагаючись за благо ближніх, він не повинен виходити зі стану любові.

Нехай кожен прагне до викорінення із себе проявів погорди, корисливості, жадності, насильства, емоцій гніву в усіх його проявах, включаючи емоції осуду, помсти, заздрощів, ревнощів. Перераховані емоційні стани потрібно розуміти як такі, що протистоять Любові.

Навчитися керувати своїми емоціями можна за допомогою інтелектуальної праці у боротьбі з пороками (включаючи каяття) і по вирощуванню у собі позитивних якостей, яких не вистачає; велику допомогу в цьому надасть засвоєння прийомів психічної саморегуляції, заснованих на роботі з емоціогенними структурами свого організму.

4:5. «Бог є Любов» — таке формулювання запропонував нам Ісус Христос. Він і Сам був Любов’ю. І нам заповідав стати Нею.

Наблизитися до Творця, Котрий є Любов, ми можемо, тільки також ставши Любов’ю. Інших способів немає.

І це є не лозунг, що складається з красивих слів, але нездійсненний на практиці, –— а вивірена і відпрацьована на багатьох духовних шукачах система знань та методів.

4:6. Дуже важливо для духовного просування — розвивати інтелект. Дітям необхідно старатися дати якомога повноціннішу освіту. Дорослим також необхідно завжди намагатися пізнати якомога більше нового — переважно того, що є конкретною цінністю на духовному Шляху.

4:7. Свою трудову діяльність має сенс присвятити не гонитві за грошима і накопиченню матеріальних багатств — а тому, щоб спочатку якомога більшому навчитися, а потім, використовуючи накопичені знання, служити ними Богові через служіння людям.

4:8. Саме робити добро, всемірно підтримуючи еволюціонуючі душі — нехай буде головним стимулом у соціальному житті кожної людини!

Нехай така діяльність стане щирим даруванням! Тоді й інші — кращі! Почнуть відповідати дарами у відповідь. Саме так формуються групи справжніх, надійних друзів, які об’єднуються спільними духовними цілями.

4:9. Народження і правильне виховання дітей є також служіння Богові.

4:10. У виховній роботі з дітьми можуть успішно застосовуватися спеціальні прийоми, що сприяють розвиткові і готують дітей до серйозної духовної роботи у зрілому віці.

4:11. Діти мусять — на доступному для конкретного віку рівні — залучатися до творчої праці.

Нехай вони допомагають своїм батькам у їхній праці, нехай наймаються на різноманітні оплачувані роботи у вільний від навчання час, нехай навчання різноманітним трудовим навичкам увійде в педагогічні програми учбових закладів.

За допомогою цього дітям належить навчитися творити і цінувати все добре, створене руками й розумом інших людей.

Інакше — багато дітей, дорослішаючи, стають руйнівниками.

4:12. Подружнє життя і виховання дітей — дають прекрасні можливості для вдосконалення себе за багатьма параметрами, включаючи розвиток у собі таких аспектів любові, як турботливість, ніжність, альтруїзм.

Це ж — значно збагачує інтелектуальну сферу, даючи багато уроків з психології.

Бог є «Головний Психолог». Ми також повинні освоювати психологію.

4:13. Думка, що завдання людини полягає лише в тому, щоб тільки «молитися», нічого іншого не потрібно, — є глибоко помилковою і шкідливою. Варто зрозуміти, що Богові зовсім не потрібні наші молитви, суть яких — випрошування.

Богові потрібна від нас, насамперед, етична праведність щодо інших людей і всіх живих істот, а також у стосунках з Ним — Богом.

Йому потрібно, зокрема, щоб ми шукали Його, служили Йому, вчилися любити Його і прагнули розвинути себе до того ступеня, щоб… піднести Йому себе у вигляді якомога досконалішого дару.

Саме цей дар є вгодною Йому жертвою від людини.

4:14. А вбивства тварин чи навіть рослин «у жертву богові» Йому зовсім не потрібні; вони є скоріше злочинами, але ніяк не «Богоугодними» справами.

4:15. Нав’язування людям уявлень про нікчемність і безнадійну гріховність людини, про її вічну протилежність Богові — неістинне і злочинне в очах Бога. Воно суперечить уже самому замислові Творця щодо нас. Воно перешкоджає духовному зростанню людей.

4:16. Основа силового розвитку душі може найкращим чином бути закладена за допомогою здорової фізичної праці. Якщо це зараз є неможливим — допоможуть спортивні тренування.

Для того, щоб успішно просуватися по духовному Шляху, потрібно мати здорове й сильне тіло.

Далі силовий аспект свідомості розвивається за допомогою спеціальних прийомів розвитку енергоструктур організму та особливі медитації. Вони можуть допускатися лише щодо тих людей, котрі, будучи інтелектуально зрілими, також набули стійкого статусу в емоціях любові та у витонченості свідомості.

4:17. Помилковою є думка, що до раю або пекла потрапляють у результаті здійснення того чи того вчинку (вчинків). Вчинки, які мають етичну значущість, визначають долю саме у втіленому стані.

Але перебування після смерті тіла у пекельних, райських або інших просторових мірностях (включаючи Обитель Творця) — це визначається тим, до яких станів свідомості людина саме привчила себе за життя у втіленому стані.

Якщо вона привчила себе до перебування у грубих емоційних станах — їй саме в них і доведеться продовжити своє існування без тіла, причому в гущі собі подібних.

Якщо вона прожила життя (у тім числі, останнім часом перед розлукою з тілом) у витонченій і чистій сердечній любові — вона опиняється в раю.

Але, щоб поселитися в Обителі Творця, — від «стартового» райського стану вимагається довга і важка медитативна робота під керівництвом Божественного Вчителя або Божественних Учителів.

Цьому, за бажання, належить присвятити цілком своє життя.

Підкреслимо, що сама людина пройти цю частину Шляху не може. А помилки можуть мати найтяжчі наслідки. Наприклад, можна «заблукати» в просторових мірностях… Або одного разу серйозно зірватися в грубі емоційні стани під впливом якогось стресового фактора… — це загрожує «обвалом» усіх позитивних медитативних напрацювань і тяжкими захворюваннями.

4:18. Духовна робота не може бути успішною у людей, що застосовують речовини, названі наркотиками, включаючи спиртні напої та тютюнові вироби.

4:19. Організм утіленої людини багатовимірний і нагадує у цьому відношенні багатовимірний Абсолют. Тому процес пізнання себе значною мірою співпадає з процесом пізнання Абсолюту.

4:20. Одним з найважливіших завдань духовної роботи є заміна людського егоцентризму на Богоцентризм — і в розумі, і в медитативній реалізації.

4:21. Вищі ступені духовного сходження можуть бути освоєні лише в чернецтві.

4:22. Чернецтво — це однонаправленість уваги духовного подвижника на одну лише Мету — повне пізнання Бога і Злиття з Творцем в Його Обителі, а також на допомогу всім достойним на цьому Шляху.

4:23. Завдання, які стоять перед ченцями, аж ніяк не можуть бути розв’язані за допомогою носіння спеціального одягу, отримання нових імен, поклони і стандартні молитви. Все це не має прямого стосунку до істинного чернецтва.

4:24. Паразитичний спосіб життя, що іноді вихваляється у релігійному середовищі, яке виродилося, як достоїнство, насправді є пороком і пагубно відбивається на долях адептів цього викривлення.

Жебрацтво Бог розглядає як заняття непристойне [10,18].

4:25. Целібат (заборона на сексуальне життя) не є істинним атрибутом чернецтва. Він — більше шкодить, ніж допомагає на духовному Шляху. Адже він створює сексуальну домінанту (домінанту сексуальної невдоволеності) — замість того, щоб єдиною домінантою був Творець, плюс турбота про ближніх.

Целібат також не дозволяє розвинутися в людині таким важливим проявам любові, як сексуально забарвлена ніжність, турботливість щодо подружжя і до власних дітей.

Целібат також може прямо шкодити здоров’ю, викликаючи простатити у чоловіків та неврози на грунті сексуальної невдоволеності у представників обох статей.

4:26. Секс аж ніяк не є «гріхом»,

а) якщо він не пов’язаний з насиллям та іншими формами завдавання шкоди,

б) якщо він має місце з адекватним партнером і

в) якщо він не витісняє собою важливіші аспекти життєдіяльності.

Гармонійне сексуальне життя є нормою для всіх здорових дорослих людей, включаючи, зрозуміло, тих, які повністю присвятили свої життя духовним цілям.

Проте у подружньому житті мають перебувати схожі за своїм духовним статусом люди. [10,18]

4:27. Впровадження тієї ідеї, яка надміру активізувалася останнім часом, про те, що, «чим більше сексу — тим більше духовності», — є протилежними крайнощами і не меншою мірою шкодить духовному зростанню: адже в центрі уваги виявляється секс, і аж ніяк не Творець в Його Обителі, не різнобічне власне вдосконалення, не участь в Еволюційному Процесі за допомогою служіння Богові, яке полягає в допомозі іншим людям в їхньому повноцінному існуванні на Землі та духовному зростанні.

«Де скарби ваші — там і серце ваше!», — навчав Ісус Христос. (Лк 12:34)

5. Структура человеческого организма
и строение Абсолюта

5:1. Як уже говорилося, людина не є тіло. Людина є свідомість (душа), втілювана на деякий час у матеріальні тіла.

5:2. Можна говорити про багатовимірність організму (але не тіла!) втіленої людини.

При цьому зазначимо, що схема «семи тіл» людини, що наводиться у деякій літературі, не є вірною. Правильно тут говорити саме про потенційне представництво кожної людини в усіх основних шарах багатовимірного Абсолюту; цей свій потенціал людині і належить реалізувати. Саме про це, до речі, йдеться в Біблії, коли там говориться про подібність між людиною та Богом — Богом в аспекті багатовимірного Абсолюту.

5:3. Сказане стає більш зрозумілим, якщо розглянути схему вивчення структури Абсолюту, представлену в кінці книги.*

Зрозуміти цю схему не настільки уже й просто з тієї причини, що на папері неможливо повністю адекватно графічно зобразити багатовимірність простору.

Тому, щоб розібратися, потрібно прийняти, що кожен шар багатовимірності, розташований на схемі нижче, насправді знаходиться саме глибше по шкалі багатовимірності. І кожний глибший шар є витон ченішим, у порівнянні з попереднім.

Обитель Творця, таким чином, знаходиться в найглибшому, тобто, найвитонченішому енергетичному пласті багатовимірної структури Абсолюту. І саме там, отже, нам і треба шукати Його.

Причому методологічним напрямком роботи тут буде витончення свідомості, починаючи з оволодіння регуляцією своєї емоційної сфери.

5:4. Подальша езотерична робота може полягати в тому, щоб навчитися переміщатися концентрацією своєї свідомості по всіх рівнях цієї схеми (зрозуміло, не в образній уяві, а в реальному багатовимірному просторі) — подібно до того, як можна переміщатися концентрацією свідомості всередині свого матеріального тіла.

5:5. Весь процес такого нашого навчання (у т.ч. з вивченням теорії, практичними заняттями та екзаменами) проводиться під керівництвом Святого Духу; Він ніколи не залишає нікого без уваги й допомоги, ніщо не відбувається ні з ким без Його відома та контролю.

6. Какой должна быть практика
религиозных объединений

6:1. Обрядові форми релігійної практики доречні для початківців у релігії. Але потрібно розуміти, що вони можуть нести лише ту користь, що привчають людей пам’ятати про існування Бога.

Обряди, як би їх не називали люди і яке б значення вони не придавали їм, — не можуть жодною мірою самі по собі розв’язати завдання реалізації смислу життя людини.

6:2. Діяльність релігійних об’єднань не повинна полягати тільки в обрядовості. Потрібно роз’яснювати про Бога, про смисл життя людини і шляхи його здійснення. Має вестися етична робота, що включає обговорення етичних принципів, осмислене каяття, колективний аналіз етичних проблем — на конкретних прикладах з практичного життя, з книг, газет, фільмів та інших джерел.

Значне місце може займати естетика, включаючи співналаштування з найтоншими проявами живої природи і відповідними творами різних жанрів мистецтва. Витончена й одухотворена краса людського тіла також цілком достойна посісти своє місце у цьому ряду.

Духовна робота буде набагато ефективнішою, якщо її збагачувати знаннями з екології, спортивними тренуваннями й оздоровчими заходами, включаючи загартування, бесіди про здоровий спосіб життя, освоєння прийомів цілительства і самозцілення.

Повинні вестися заняття з психічної саморегуляції з головним акцентом на найповнішому засвоєнні функцій духовного серця.

6:3. Не слід давати дітям і неспроможним в етичному й інтелектуальному відношеннях дорослим поглиблені медитативні прийоми, особливо пов’язані із силовим аспектом розвитку свідомості. Це може призвести до серйозних психічних порушень, що припиняють позитивну еволюцію даної душі.

Посвячення в духовні знання належить здійснюватися строго дозовано — в міру освоєння учнями попередніх етапів.

6:4. Основними якостями Бога є Любов, Мудрість та Сила.

І людина, прагнучи Досконалості, має розвивати себе саме по цих трьох параметрах.

Для цього існують три тісно пов’язані напрямки духовної роботи: етичний, інтелектуальний, психоенергетичний.

Етичний аспект розвитку є головним на Шляху духовного вдосконалення.

Критерієм розпізнавання правильної або неправильної релігійної орієнтації є саме етична направленість.

Девіз: «Бог і Любов!» — це правильно.

Ненависть до кого б то не було, возведення в «норму» вбивства людей і тварин, п’янство, застосування інших наркотиків, корисливість, агресивність, самозакоханість, гнівливість, брехливість та зверхність — це не вірно, це — зло, це — до Бога не веде.

6:5. Отже, основним принципом еволюційного розвитку людини є саме багатоаспектна ЛЮБОВ, яка:

— починається із співчутливого ставлення до всіх проявів життя,

— направляється вірним розумінням релігійно-філософського аспекту нашого буття,

— грунтується на розвиткові себе як духовного серця,

— веде нас — через любов до Творіння — до любові до Творця.

6:6. Любов до Творця, закоханість у Нього, — дозволяє нам пізнати Бога в усіх Його аспектах і Проявах і злитися свідомістю з Творцем.

6:7. Цією Перемогою завершується індивідуальна еволюція душі на її людській стадії розвитку.

Але життя тих, хто Досягли — продовжується — тепер вже як Невід’ємних Частинок Творця.

6:8. Одним із Проявів активності Тих, Які Досягли, є їхня допомога втіленим істотам — як Святих Духів.

А в деяких випадках Представники Творця навіть втілюються знову в людські тіла — щоб допомогти втіленим людям ще успішніше.