^Нова Екопсихологія
Духовна екологія

«Кожен вихiд зi стану любовi…»

Кожен вихiд зi стану любовi веде до накопичування негативної карми», — так сказав менi одного разу Бог багато рокiв тому. Цю фразу можна поставити другим пунктом слідом за «Бог є Любов».

Про що тут мова? Що це — знову погроза? Вiн мене покарає? Пошле на мене важку хворобу? Або прирече страждати в наступному втiленнi? Нi, така постановка питання не вiрна.

Бог нiколи нiкого не карає. Але Вiн навчає. А долi свої ми робимо самi. Наприклад, ми самi вiдкладаємо щастя зустрiчi з Ним. І будемо продовжувати страждати за свою вiдокремленiсть вiд Нього, якщо в нас немає любовi. І рiзнi лиха ми теж самi притягуємо до себе. Та зовсiм не Бог нас карає.

Наведу яскравi приклади з власного життя.

Якось я побачив чергове незаконне видання моєї книги про Девіда Копперфільда: не тiльки без мого дозволу й фiнансових розрахункiв, але цього разу навiть iз перекручуванням змiсту — з якоюсь безглуздою схемою в серединi тексту, причому вiд мого iменi…*

І це в менi «переповнило чашу терпiння»: я вийшов зi стану любовi, налаштувався на «з'ясування стосунків» зi злочинним видавцем…

І в той же вечiр у мене почалося запалення стравоходу: спазми, навiть слину не проковтнути…

А вранці розглянув: великий чорний дух схопив мене рукою за горло, прилiпився, не вiдпускає, намагається душити. Я — в Обитель Отця, повертаюся в стан любовi — i вiдразу згадую: «Кожен вихiд зi стану любовi…»… І дух зник, запалення минуло майже вiдразу.

Механiзм тут такий. Коли ми в тонких станах — ми недосяжнi для грубих духів: вони не здатнi проникати в тонкi еони. Якщо ж ми стаємо грубими емоцiйно — то вiдразу наближаємося до їхнього стану й стаємо зручними мiшенями для їхніх агресивних атак.

А років тридцять тому зі мною трапилося ще набагато «крутiше». Тодi мої спiвробiтники в Москвi раптом почали хулiганити за моєю спиною [9]. Це для мене виглядало як зрада ними справи Бога. Бог Сам тодi розпорядився про негайне закриття створеного в Москвi духовного центру.

І цим потрiбно було б ситуацiю й завершити. Я ж — упав у затяжний стан гнiву на них. І вiдразу притягнув до себе диявольськi сили: пiддався без якого-небудь зовнiшнього приводу нападу банди, пiсля чого дуже довго помирав у жорстокому болю, двiчi побував у клiнiчнiй смертi й залишився фактичним iнвалiдом на кiлька рокiв.

Лише «пропалювання» зруйнованих кісток хребта енергiєю кундаліні, коли я цьому навчився, дало майже повне зцiлення.

… Так i кожний з нас притягує до себе щастя або страждання сам: ми входимо в стан Божественної Любовi — i зближаємося з Богом, ми входимо в диявольськi стани — i на нашi тiла «налипають» бiси й дияволи, ми тодi хворiємо, страждаємо.

Так ми самi караємо себе за невиконання Волi Бога.

А цю Волю гранично чiтко виразив Ісус: любіте Бога, любіте одне одного, незважаючи нi на що! [10,18].

Зовсiм помилкова думка про те, що Бог нiбито зобов'язаний забезпечувати нас рiзними земими благами. Нi, Вiн нiколи не обiцяв робити це для всiх людей… Вiн — зовсiм не слуга нам. Вiн — Господь, Господар. Ми ж — абсолютно незначнi в порiвняннi з Його Всесвiтньою Величчю.

Вiн любить нас i намагається нам допомогти. Але зовсiм не в знаходженнi земних благ, не в реалiзацiї наших егоїстичних хотiнь.

Його Любов проявляється в тому, що Вiн направляє нас до нашого кiнцевого щастя Єднання з Ним.

Вiн — Господар, Абсолютний Владика. Потрібно вивчити, прийняти і виконувати Його Волю, Його Закон. Тоді ми будемо жити в гармонiї з Ним. Цей Закон такий: Шлях до Злиття з Богом — це безкомпромiсна Любов, а хто виходить iз неї — той виходить iз пiд покрову Бога й стає здобиччю для мешканцiв пекла.

Дослухаємося ж: адже це в наших iнтересах — iти до Бога, прийнявши Його Закон!

Адже зовсiм не заради нас, а заради Самого Себе Вiн створив i все Творіння, i кожного з нас. У цьому — Його Еволюцiя, Його Життя. І Вiн має намiр жорстко вершити Свою Волю: хочеш iти до Мене — живи в любовi й будь щасливий, не хочеш — страждай у своїй окремостi вiд Мене!