«Вузький Шлях» до Вищої Мети
(лекція)
Ісус запропонував іти до Творця через «вузькі ворота», «вузьким шляхом», «адже широкі ворота і просторий шлях ведуть до погибелі» (Мф 7:13-14).
Що ж це таке — «вузький Шлях»?
Це — шлях чернецтва.
А чернецтво — це повне присвячення себе лише одній справі: осягненню Творця і допомозі в цьому іншим.
Як же відрізнити монаха від інших людей?
Ні, не за одягом! І не за новими іноземними чи древніми іменами! І не за кількістю поклонів та інших подібних рухів тіла!
… Але подивимося: що називає роботою звичайна людина?
А це, насамперед, те, за що отримують гроші!
Однак справжній монах під роботою розуміє те, що має бути зроблене і робиться для Бога.
Інакше кажучи, перший працює, насамперед, для себе. Тоді як у другого вектор спрямованості його зусиль — протилежний: він діє не заради себе (або якоїсь невеликої групи людей), а від себе, для блага інших — у цілому Потоці позитивної Еволюції Вселенської Свідомості.
«Будьте досконалі, як досконалий ваш Отець небесний!» — ось мета, визначена саме так Ісусом Христом, яку постійно бачить перед собою чернець!
Проте, зрозуміло, для реалізації поставленого перед собою завдання потрібно мати як загальну методологію духовного вдосконалення, так і конкретні методи.
Якраз про це ми і ведемо мову в цих бесідах.
… Ми вже обговорювали, що духовна робота складається з двох головних етапів: екзотеричної та езотеричної.
Екзотерична частина складається із двох наступних:
— вивчення і повне прийняття концепції Шляху, запропоноване Богом,
— початкове етичне перетворення себе у відповідності з цим Ученням.
Говорю зараз саме про початкове етичне перетворення, оскільки одразу все в цьому аспекті роботи над собою — зробити неможливо: етичне вдосконалення продовжується до самого завершення Шляху до Обителі Творця.
… У звичайних умовах виходить, що людина — частіше за все, з дитинства — опиняється втягненою в те релігійне (або атеїстичне) середовище, яке домінує у цьому регіоні, або ж у те, якого дотримуються батьки. І ця ситуація дуже часто виявляється невдалою.
І, лише дозрівши інтелектуально (якщо така зрілість взагалі настає), людина починає зіставляти різні релігійні й філософські концепції, намагається розібратися у причинах тих відмінностей, а потім виходить завдяки своєму пошукові до розуміння Першоджерела.
Ось тільки тоді і стає можливим рух істинним «вузьким Шляхом».
… Проте лише дуже небагатьом людям вдається одразу потрапити до здорових духовних шкіл й уникнути іноді досить довгого і болісного пошуку істинного напрямку докладання своїх духовних зусиль…
А далі зазвичай починається боротьба за своє право бути не такими, як більшість оточення, що заблудилася і загрузла в пороках.
І тут деякі — здаються, не витримавши конфліктів та гонінь, надавши перевагу спокійному життю, «як у всіх»; до Творця їм, виявляється, не дуже-то хотілося.
Однак інші проявляють гідний найвищого захоплення героїзм — і вони забезпечують собі прекрасні долі на майбутнє. Приклади такого героїзму ми можемо бачити і серед перших християн, і потім серед жертв інквізиції, й серед перших мусульман, а потім — серед бахаїв та сикхів, що чинили опір викривленням ісламу.
Мені також довелося вистоювати і проти політичних гонінь, і загроз фізичної розправи з боку релігійних фанатиків-примітивів. Була і реальна розправа, завдяки якій я здобув досить цінний досвід двох клінічних смертей. Я вистояв у всіх цих випробуваннях. І продовжував іти далі — тим самим «вузьким Шляхом». І допоміг багатьом достойним людям (і сподіваюся допомогти ще багатьом).
… Якщо на езотеричних сходинках шляху подорожні випробовувалися Богом за допомогою подолання ними матеріальних негараздів і ворожнечі з боку нездатних зрозуміти їх людей, то на початкових езотеричних етапах їм часто пропонуються випробування містичного характеру: наприклад, енергетичні атаки втілених і невтілених дияволів. Це — випробування містичним страхом. Відступити, піддавшись йому, означає, що людина ще не має достатньою мірою розвиненої любові до Творця: остання ще не стала абсолютно стійкою і непохитною життєвою домінантою.
Зокрема, ж «у любові — немає страху, але досконала любов проганяє страх. … Боязкий — не досконалий в любові». (1 Ін 4:18)
Подолати свій страх можна, ще тісніше притиснувшись до свого божественного Вчителя і розуміючи, що всі такого зразка труднощі влаштовує нам саме Він — нам на благо. І Сам же спостерігає потім — як ми справляємося з Його випробуваннями.
У цьому — прояв Його Божественної Любові: просто Він прагне саме так зараз допомогти нам стати Досконалими.
А без того, щоб навчитися долати труднощі, —подальше просування неможливе.
* * *
Надалі спрямованим в любові до Творця подвижникам належить розвивати себе як такі, що вже не поміщаються в свої тіла духовні серця, поступово витончуючись і збільшуючись. А потім — навчатися переміщуватись у найтонші еони багатовимірного Абсолюту, поступово освоюючи їх один за одним, впритул до Обителі Творця.
Творець є Серцем Абсолюту. І процес духовного просування можна змалювати як поступове уподібнення Йому.
Продумаємо іще раз самостійно: у чому ж воно полягає?
… Структура Абсолюту, в ідеалі, має бути пізнана — саме практично — повністю. Це може бути осягнене не інакше, як уже розвиненим до космічних масштабів духовним серцем. Величезні Душі, які складаються із світлої, прозорої, рухливої, такої, що тече, енергії Любові, легко пересуваються у багатовимірному просторі. Причому їхнім органом пересування є єдиносутнісні їм Руки Свідомості.
На практиці це все найбільш легко освоюється у відповідних кожній медитації місцях сили. Належить лише знати — як?
Той духовний подвижник, хто пізнав і «обжив» усі еони Абсолюту, тепер вільно володіє всім діапазоном шкали багатовимірності. Він легко пронизує всі еони від кордону з пеклом — до Глибин Обителі Творця.
Критерієм успіху в обживанні Обителі Творця є здатність світити з неї «Сонцем Бога».
Лише повне засвоєння сказаного дозволяє говорити про завершення процесу духовної Самореалізації або, що те ж саме, — Богореалізації, повного Просвітлення, досягнення вищої Нірвани, що супроводжується вищим Самадхі.
Про ці надзвичайно складні етапи самовдосконалення, зрозуміло, неможливо детальніше розповідати ні в лекції, ні на сторінках книги. І їх також не можна пройти самостійно, без допомоги Божественного Учителя. Саме Він вказує ті самі «східці» «вузького Шляху» і пояснює, куди «ставити ноги» на тих «східцях» і як себе поводити в пізнаваних уперше вселенських просторах.
Ось так людина і стає Богом, влившись у вселенський Океан Найтоншої Любові Творця. Енергія кундаліні тепер у Нього «розархівована» і злита з Творцем, чакр у тілі — у колишньому їхньому вигляді — з цього часу більше немає, є лише безмежне Духовне Серце в Обителі Творця. Все краще, найтонше — добуте також і з крайніх дань-тянів і також об’єднане з Одвічною Свідомістю. Тіло ж, скріплене з Ним, — продовжує існувати на Землі, що дозволяє — найлегшим чином! — передавати людям знання про Шлях.
… До речі, мене просили розповісти про роботу з кундаліні. Ми присвятимо цьому нашу наступну бесіду.
