Формула Бабаджі

Ми вже розглядали весь духовний Шлях людини в термiнах схеми Патанджалі. Аби не повторюватися, поговоримо про те ж саме, проаналізувавши формулу духовного розвитку, запропоновану Аватаром Бабаджі [9,10,18,19,60]. Ця формула така:

«Iстина — Простота — Любов — Карма-йога (Служiння) — Знищення свого нижчого «я» заради злиття з «Я» Бога.

* * *

Пришестя на Землю в плотi Посланця Бога-Отця Iсуса Христа неодноразово провiщалося єврейськими пророками. Але прийшов Iсус — i лише мала частина євреїв визнала Його за Христа; саме вони стали першими учнями i поширювачами нового для того регiону Землi Учення Бога. Але офiцiйна синагога так i не визнала Iсуса Посланцем Бога-Отця i… от уже майже двi тисячi рокiв з тих пiр чекає Христа іншого…

Подiбне явище ми спостерiгали і зовсім недавно: у всiх масових органiзацiях, що iменують себе християнськими, — також не помітили Бога, який представ перед людьми в людському тiлi!

Сам Iсус Христос пророкував: «Коли ви побачите Того, Хто не породжений жiнкою, — упадiть ниць i вшануйте Його: Вiн — ваш Отець» (Євангелiє вiд Фоми, 16; див. [30]). Але прийшов на Землю в 1970 роцi саме так Аватар Бабаджі — i Його «християни» не впізнали.

А нинi дiє на Землi ще один Аватар — Сатья Саї, знову проповiдує те ж саме Єдине i Вічне Учення Бога-Отця — i знову Його не визнають iєрархи жодної з масових церков!

Бог став «Конкурентом» для багатьох релiгiйних органiзацiй: адже Вiн може «переманити до Себе» їхню «паству». Хто ж тодi буде утримувати всiх тих, хто годується вiд церков? Тому, наприклад, дехто лякає своїх парафiян: «Усе, що зi Сходу, — те вiд диявола!», «Будете не з нами — у пекло потрапите!»…

Але Iсус Христос утiлювався на «Близькому Сході» — в Iудеї. I Крішна, i Бабаджі, i Сатья Саї — теж зi Сходу. Отже, Бог — «зi Сходу»?

* * *

Бабаджі — це один iз представникiв Бога-Отця, Його Частина. Вiн перiодично втiлюється на Землi заради допомоги людям як Аватар. Одне з Його втiлень було наприкінці ХІХ столiття, воно описане Йоганандою [65]. Iнше вiдбулося з 1970 по 1984 роки знову в пiвнiчнiй Iндiї, де Вiн явився людям, матерiалiзувавши Собi вiдразу доросле тiло i проживши в ньому 14 років.

Бабаджі i зараз, разом з Iсусом Христом, Сатья Саї, Крішною й iншими Божественними Вчителями, що є особистiсними Проявами Бога-Отця, допомагає гiдним учням Бога — але тепер з невтiленого стану.

Вiд свого останнього земного Втiлення Бабаджі залишив людям короткий i яскравий варiант Учення Бога, «ядром» якого є саме наведений вище лаконiчний i вичерпний перелiк усього, що ми, люди, повиннi зробити. Головне тепер для нас — правильно зрозумiти, що стоїть за цими словами, а потiм усе виконати.

Істина

Цей пункт «формули Бабаджі» має на увазi розумiння того, що є Бог, Еволюцiя Всесвiтньої Свiдомостi, яке моє мiсце в нiй i що конкретно менi треба робити. Цього розумiння зараз немає майже нi в кого.

Так, в Iндiї нині улюбленим «народним богом» є казковий (інакше кажучи, вигаданий) Ганеша: людина з головою слона, що народилася нiбито на Небесах вiд єднання iнших богiв.

У «християнському» свiтi стверджують, що наш Бог — Iсус Христос, а в мусульман, мовляв, — iнший, звичайно ж, помилковий Бог — Аллах. Хоча Аллах — це дослiвний переклад на арабську мову слова «Бог-Отець». I саме любов i спрямованiсть до Нього проповiдував Iсус Христос.

У наш час більшість «християн» втратили і Бога-Отця, Який посідав головне місце у проповідях Ісуса, і ЛЮБОВ, без якої люди не мають шансів на зближення з їхнім Творцем…

Від розумної людини вимагається самій навчитися бачити різницю між істинним християнством як Ученням Ісуса Христа — і, з іншого боку, тими варіантами його розуміння людьми, які існують під такою ж назвою. А серед них можна розпізнати ступені викривлення аж до повного спотворення, повного «навпаки».

Чим же повинні займатися ті, хто вважає себе християнами? Вони повинні вивчати Учення Ісуса Христа і дотримуватися його!

А щоб полегшити це завдання, по-перше, Учення має бути систематизоване за темами, що розглядаються [10,18] і, по-друге, має існувати методологія його виконання*.

* * *

У когось може виникнути думка: автор усiх критикує, напевно, сам себе хоче «виставити» «Рятiвником»!

Нi, не себе «хочу виставити», а Бога. Особисто менi не потрiбнi популярнiсть i слава, я обрав собi скромне i тихе чернече життя. Я хочу допомогти людям. I служу Богу.

… Так, Бог не веде до Себе Прямим Шляхом людей невiрних. Це — слова з Корану.

А Прямий Шлях до Нього — Шлях Любовi: любовi до людей, усiх живих iстот, до Творіння i Творця. Це — Шлях до Нього як до правильно зрозумiлої Мети. Це — Шлях очищення себе, як душi, вiд усього того, що не є Божественне: у тому числi вiд брутальностi, насильництва, будь-яких форм егоцентризму — iз замiною егоцентризму Богоцентризмом. I це все — реально.

… Якби ви могли хоч раз обiйнятися з невтiленим Iсусом, що постає у людському ликові, i вiдчути Його Божественну Любов, Витонченiсть, Нiжнiсть — у сполученнi з безмежною, обумовленою Злитістю з усiєю Всесвiтньою Свiдомiстю вищого еону Силою i Божественною Мудрiстю — тодi стало б вiдразу зрозумiло, що саме цiнує в людях Бог, якими Вiн хоче нас бачити!

Але для того, щоб удостоїтися таких Обiймів, ми повиннi ближче пiдiйти до Нього — не тiлесно, але за якістю душ.

* * *

… Один з варiантiв вiдповiдi на питання «Що є Iстина?» такий:

«Йде Еволюцiя в межах Тiла Абсолюту. Наша Мета — Творець.

Наше завдання — стати з частини Абсолюту Частиною Творця, збагативши Його собою.

Для цього ми повиннi стати сильною, мудрою i витонченою до рiвня Первинної Свiдомостi Любов'ю.».

Простота

Простота — це розумна природнiсть способу життя, поведінки, невибагливiсть, вiдсутнiсть зарозумiлостi, чванливості. Простота — це передумова Любовi. Вона ж — необхiдний атрибут духовних подвижникiв, якими нас хоче бачити Бог.

Щонайкраще вона формується через близькiсть до натуральної природи, через умiння співналаштовуватися з її гармонiєю. I саме тут, у самотi лiсiв, полiв, озер, без нафарбованих вiй та губ, без сережок у вухах, без елегантного синтетичного одягу чи навiть без одягу взагалi — ми можемо любити красу Творіння i Творця, оптимально приймати допомогу Бога, розливаючись свiдомiстю в красi Творіння й у Святому Духові.

Простота прекрасна й у проявах любовi до iнших людей: у посмiшцi, у дружелюбності, у нiжностi, у вiдкритостi з друзями.

Тiльки скрiзь треба мати почуття мiри. Так наприклад, ходити голими серед нерозумiючих тебе людей, пропагуючи так своє розумiння «простоти», — це буде називатися безтактнiстю; гармонiйним, духовним вчинком це визнано бути не може.

Також i в сексуальних стосунках: «простота», що веде до венеричних хвороб i небажаних вагiтностей, сполучена з насильством й егоїзмом, — це зовсiм не те, до чого закликає нас Бог.

«Спонтаннiсть» прояву будь-яких своїх примх, потреб i бажань, що пропагується в деяких сучасних псевдодуховних сектах i кружках, теж до істинної Простоти стосунку не має.

Істинна Простота тiльки розумних людей гуни саттви i тих, хто пiднявся ще вище.

Люди ж гуни тамас пiд простотою будуть розумiти чи солодкуватiсть, чи насильство, брутальнiсть i мордобiй, чи п'яне рохкання, лежачи в багнюці.

Істинна Простота — це елемент навчання «на Бога». Вона — не для тих, хто далекий вiд Нього.

Любов

Любов — це головна властивiсть Бога. Щоб злитися з Ним (чи хоча б, для початку, уникнути пекла), ми повиннi вчитися емоцiям i справам любовi i виключити в собi протилежнi стани i вчинки, якими б не були обставини.

Любов — це головне, чого хоче вiд нас Бог. I в нас немає iншої можливостi пiзнати Його i злитися з Ним, крiм як самим перетворитися на Любов.

Любов — це емоцiйнi стани; iнакше кажучи, — стани енергiї свiдомостi. А свiдомостi (душi) — це i є ми.

Щоразу, коли ми виходимо зi стану любовi, ми вiддаляємося вiд Бога. «Кожен вихiд зi стану любовi веде до накопичення негативної карми!», — так одного разу сказав менi Бог [9].

Люди звинувачують у своїх бідах, у хворобах, — кого завгодно, тiльки не себе. Хоча саме завжди винуватi в цьому ми самi.

Принципово важливо зрозумiти, що упевнений i мiцний стан любовi досягається не iнакше, як через прийоми психiчної саморегуляцiї, що включають роботу з чакрами, головною з яких є анахата. (Нижче ми розглянемо цi прийоми).

У старовину в християнствi був розроблений прийом «розкриття» духовного серця, що одержав назву «Ісусової молитви». Адептам пропонувалося постiйно повторювати молитовний заклик до Iсуса, що в деяких з них через роки практики приводило до «прориву» молитви в духовне серце — i вiд цього вiдбувалося пiзнання того, що ж є насправдi любов, — i все життя такої людини преображалося [37].

… Колись Бог, бачачи мою щиру й iнтенсивну спрямованiсть до Нього i до допомоги людям, допомiг створити дивовижну за ефектністю систему методiв «розкриття» i розвитку духовного серця. Цi прийоми були частково описанi в низці моїх книг i у свiй час широко викладалися в Росiї й у деяких iнших країнах.

Однак, вiдразу ж важливо обмовитися, що з тисяч учнiв усього лише кiлька людей змогли дiйти до реального i досить повного пiзнання Бога-Отця. У чому була причина «вiдсiювання»? — У нездатностi iнших повноцiнно вмiстити пункти «формули Бабаджі».

Так, у переважної бiльшостi адептiв не вистачало тiєї спрямованостi до пiзнання Бога, що дозволила б у достатнiй мірi перевести свою увагу на Нього — з предметiв матерiального свiту. Iншi пiддавалися залякуванню сектантами.

Самi по собi психотехнiки не в змозi довести людину до Бога, вони можуть вiдiгравати роль лише необхiдного допомiжного засобу. Проте передумовою успiху є здатнiсть умiстити розвинутим iнтелектом усю повноту Iстини i сформувати мiцну, непохитну спрямованiсть у Любовi до головної Мети, iншими словами, — закоханiсть у Творця.

Розвиток людини на духовному Шляху обов'язково повинен бути комплексним. Він повинен включати й iнтелектуальні, й етичні, а потiм i психоенергетичні компоненти.

Також i повноцiнна любов не може бути вирощена в людинi тiльки лише за рахунок вправ з анахатою на заняттях у залi. Любов, що розвивається, повинна заповнити все життя, всi аспекти життєдiяльностi.

Вона повинна виявлятися:

— й у постiйному перебуваннi свiдомiстю в «анахатному» станi,

— i в щирому поважному, шанобливому i тактовному ставленні до кожної знайомої i незнайомої людини,

— i в здатностi легко прощати i забувати образи, не мстити,

— i в поводженнi, що заперечує можливiсть когось чимось незаслужено скривдити, засмутити.

Вона повинна мiстити жертовний компонент готовностi допомагати iншим на шкоду собi, iнтереси iнших гiдних цього людей повиннi ставитися вище власних.

Вона зобов'язана поширюватися не тiльки на Бога i людей, але i на тварин, i на рослини; нiхто не має пiдстави думати про розвиненiсть своєї любовi, якщо вiн у змозі без необхiдностi вбивати i калiчити рослини, якщо вiн заради задоволення своєї обжерливостi допускає харчування тiлами тварин.

Любов повинна бути бездоганною у стосунках з дiтьми; нехай вона виявляється, зокрема, у вiдсутностi здатностi дратуватися. Хоча вимогливiсть у приученнi до порядностi i дисциплiни не повинна заперечуватися — заради iнтересiв самих дiтей.

Якостi власної любовi повиннi бути проаналiзованi кожним i в сферi сексуальностi, тому що саме тут людськi пороки виявляються дуже яскраво.

Будь-якi форми насильства, примушування в сексi — навiть у словах, навiть у думках, — от один iз прикладiв явища, що протистоїть любовi.

Вiдсутнiсть турботи чоловiка про запобiгання небажаної вагiтностi — от iнший приклад того ж.

Пасивнiсть жiнки під час статевого акту, коли вона не прагне подарувати любов чоловiку, а егоїстично чекає лише задоволення для себе, а потiм здатна ображатися за те, що вiн «робить це не так», — от ще характерний приклад. (Адже всi люди вирiзняються за особливостями їхньої сексуальностi. I новий партнер нiколи заздалегiдь не знає, як зробити тобi краще!)

Істинна сексуальнiсть — це саме мистецтво дарування себе, своєї любовi через сексуальне спiлкування. I тiльки взаємна зустрiч щирої любовi-дарування з боку обох партнерiв може привести до знаходження гармонiї.

Упевнений, що дуже багатьом жiнкам могла б допомогти прекрасна по проголошенiй загальнiй тенденцiї практики дарування саме жiнкою своєї сексуальної любовi книга Барбари Кіслінг [33]. Хоча не можу радити цiлком виконувати усе, що в нiй написане. Так, широке застосування орально-генітальних контактiв рiзко пiдвищує iмовiрнiсть поширення iнфекцiй. Також на серйозному духовному Шляху зовсiм неприпустимо сексуальне спiлкування з багатьма партнерами: адже при цьому вiдбувається iнтенсивний енергообмін з ними i перенесення на себе їхнiй можливих енергетичних грубості, забруднення i хвороб.

… Кожен сам робить свою долю, використовуючи дану Богом свободу волi. Хтось розвиває себе в жертовнiй любовi, допомагаючи iншим. Хтось ростить у собi примхливий егоїзм, ненависть, брутальнiсть, жорстокiсть. Першi, терплячи i прощаючи, не «встряючи» у ворожнечу i зберiгаючи через це себе в любовi i спрямованостi до Творця, — досягають Його. Другi ж стають «покидьками Еволюцiї». Перших можна з повною пiдставою назвати християнами. А других, хоч вони i ходять у храми з хрестами на куполах,… — як їх назвати?

Наша сексуальнiсть задумана Богом не тiльки як засiб розмноження. Але i як спосiб духовного вдосконалення. Тому що вона може iнтенсивно сприяти росту в людинi любовi в аспектах нiжностi, турботливостi, дарування себе, злиття двох свідомостей воєдино. А це готує до Злиття зi Свiдомiстю Найвищого Коханого — нашого Творця. Сексуальна любов може прямо сприяти розвитку духовного серця. Вона ж навчає нас (якщо усе виходить добре) Спокою — невiд'ємної складової Досконалостi, одній з якостей Бога, якою нам треба опанувати.

Але все це вiдноситься тiльки до саттвічної, чистої сексуальностi людей, що досягають реальних успiхів на духовному Шляху. Вона тодi iстотно прискорює їх просування.

Сексуальнiсть же грубих i егоїстичних людей, що не мають розвинутих духовних сердець, може бути огидною, що заганяє їх у пекло.

Лихом для духовної еволюцiї багатьох людей стало поширення на Землi перекрученого «християнства», що загубило любов. Воно, в тому числi, піддало анафемi i сексуальну любов, оголосило «християнським подвигом» вiдмову вiд неї, опоганило всi зачаття, назвавши їх «порочними» — на вiдмiну вiд нiбито маючого мiсце «непорочного» (тобто без участi чоловiка) зачаття матерi Iсуса Христа. Саме тiло людини, особливо жiнки, було оголошено сороміцьким, ганебним. Навiть слово «ноги» «пристойнi» люди соромилися вимовляти. Слова, що вiдбивають сексуальну тему, були оголошенi «непристойними» i перетворенi в лайки, у засоби опоганення iнших людей. Так створилася i продовжує жити мова гуни тамас — мат.

І як могло в цьому середовищi людей, що одержиме ненависним «пороком» сексуальностi, що ненавидить її й у собi, i особливо в iнших, скластися до неї чисте ставлення, без якого важко очiкувати витончення свiдомостi, розвитку любовi i наближення до Бога.

Люди стали боятися того, що саме могло б допомогти їм стати кращими.

До того ж, багато чоловіків навчалися ненавидіти жінок саме за те, чим жiнки могли б їм допомогти. Адже жiнка — у середньому — значно бiльш витончена, ніж чоловiк, до цього її спрямовує вже хоча б її гормональний статус. I вона — за цією якістю — стоїть ближче до Бога.

Тому ж навчав й Iсус Христос [30], звертаючись до чоловiкiв:

«Шануйте її, захищайте її; чинячи так, ви здобудете її любов… i будете приємнi Богові…

Любіть також ваших дружин i поважайте їх…

Підкоряйтеся жiнцi; її любов облагороджує чоловiка, зм'якшує його запекле серце, приборкує звiра i робить його ягням.

Дружина i мати — неоцiненнi скарби, що дав вам Бог; вони — найкращi прикраси всесвiту…

От чому Я говорю вам, що пiсля Бога вашi кращi думки повиннi належати жiнкам; жiнка для вас — божественний храм, у якому ви дуже легко отримаєте повне блаженство. Черпайте в цьому храмi моральнi сили; там ви забудете свої печалі та невдачi, повернете втрачені сили, вам необхiднi, щоб допомагати ближньому.

Не пiддавайте її приниженням; цим ви принизите тiльки самих себе перед Богом i втратите те почуття любовi, без якого нiщо тут на Землi не iснує.

Захищайте свою дружину — i вона захистить вас i всю вашу родину; все, що ви зробите своїй матерi, дружинi, вдовi чи iншiй жiнцi в скорботi, — зробите для Бога!» (Життя Святого Ісси, 12:13-21).

Але псевдохристиянство (та й не тiльки воно)… оголосило жiнку «джерелом грiха» i наказало всiляко ховати її тiло. Довгi столiття в Росiї жiнкам ставилося навiть купатися в спецiальних платтях до п'ят. I навiть спати в одязi. «Адже от умреш уночi в снi — i станеш перед Господом голою! Ганебно як буде!»

Iнший приклад подiбної мерзенностi — оголошення частини народжених дiтей — душ, втiлених Богом для розвитку на Землi, — «незаконнонародженими» i проголошення ганебним материнства тих жiнок, яким Бог довiрив на виховання тi душi.

… Треба зрозумiти, що адже саме люди гуни тамас, що живуть у пороцi i не бачать нiчого навколо, крiм нього, володiючи в тому числі примітивною агресивнiстю, — захоплюють «бразди правлiння» у споконвiчно святих релiгiйних рухах i поступово розвертають їх у зворотний бік, спотворюють доктрину Бога до протилежностi.

Так i в сексуальному аспектi життєдiяльностi, будучи самi вiд пекла, будучи одержимi пристрастю до насильства, опоганення, задоволення лише своєї низької егоїстичної похотi, — вони не в змозi представити, що для iнших людей, людей саттви, сексуальнiсть — це не похiть, а саме дарування своєї любовi, дарування себе. I що в цьому — теж їхнє служiння Богу!

* * *

… Але надмірне захоплення сексом — це теж погано. Термiн «перелюб» має значимiсть не тiльки в людей, але й у Бога. Позначає вiн:

— як надмiрнiсть сексуальних контактiв (префікс «пере-» у словi «перелюб» має аналог — слово «перемагати», що означає «пересилювати»),

— так i секс iз неадекватними (не вiдповiдними за рiвнем духовного розвитку партнерами.

Загроза передаваних статевим шляхом хвороб — це саме той механiзм, що Бог використовує для «гальмування» у людях тенденцiї до сексуальних розваг.

Iстина ж тут у тiм, що нам варто намагатися головну свою увагу направити на пошук Бога, не захоплюючись надмiрно нiчим iншим. (Причому секс — лише одне з багатьох таких захоплень).

… Отже, у сексi, як i у всьому iншому, кожним повинна бути знайдена мiж двома крайнощами «золота середина»…

* * *

Витончення свiдомостi і набуття саттви як необхiдної сходинки до пiзнання Святого Духу i Бога-Отця — неможливi без вмiщення в себе концепцiй КРАСИ.

«Краса: Космос стверджує на цiй формулi Еволюцiю!», — так учив нас Бог через Олену Реріх [25,34].

Духовна краса iснує на двох ступенях шкали гун: раджаса i саттви.

Раджас тут — це, у тому числі, енергiйнiсть, зiбранiсть, краса подвигу. Це — духовний воїн з непохитною волею.

Тема раджаса може бути знайдена й у станах природи, її ж можна виразити i через танець, i музику, i живопис. Приклади останнього — картини Миколи Реріха.

Саттва — витончена i насичена нiжною любов'ю духовна чистота i краса — найближча сходинка до пiзнання Святого Духу і Творця.

У природi стан саттви можна знайти в чистотi свiтла Сонця, що сходить, у весняному спiвi птахiв, у заворожливiй тишi тихого вечора.

Одними з кращих зразкiв високосаттвічної музики є деякi твори Ананда Шанкара.

Саттвічна краса гармонiйного людського тiла — це теж духовна краса, що може співналаштовувати з так вiдсутньою у бiльшостi людей нiжнiстю, ласкавістю, тишею, спокоєм.

* * *

І ще один штрих до теми любовi.

Одного разу я довго їхав у потязi, вiдпрацьовуючи свою сумирномудрість i вивчаючи ситуацiю: моїми сусiдами були дуже товста i груба, з тiлом величезних розмiрiв мати i приблизно 15-річний син, курсант суворовського училища, майбутнiй офiцер.

Усю дорогу, багато годин, мати безупинно репетувала на пiв-вагона. Про що? Вона… просто розмовляла зi своїм сином, кричачи йому усе, що приходило на розум, усi свої думки. Наприклад: «Синок! Я зараз пiду викину в туалет недогризок яблука!… Чому ти не вiдповiдаєш, коли до тебе звертається твоя мати???!!!» А змучений, з отупiлим обличчям «синок» уже мiг лише в'яло кивати головою, вiдвернувшись до вiкна…

Як можна оцiнити поводження цiєї щиро люблячої своє чадо «неньки»?

Насильство? — Так. Безтактнiсть? — Так. Можна назвати i ще iншi її властивостi… Але зараз важливо пiдкреслити iнше: вiдсутнiсть у її любовi Спокою.

Здатнiсть до глибокого внутрiшнього Спокою, особливо коли немає необхiдностi робити енергiйнi дiї, є дуже важливою, цінною властивiстю. Це є базова передумова для справжньої Любовi.

А спроби любити без Спокою здобувають часом проiлюстрованi за допомогою наведеного прикладу карикатурнi властивостi. Така «любов» здатна тiльки калiчити її жертв. У них вона викликає лише iнтенсивну потребу втекти. Якщо є куди…

… Стан Бога-Отця в Його Обителi можна описати як Нiжний Спокiй. Будемо навчатися цьому в Нього, готуючись до зустрiчi з Ним.

Але істинний Спокiй не протистоїть здоровій Енергiйностi, а гармонiйно сполучається з нею. Обдумаємо це — і співставимо з собою!

Карма-йога (служiння)

Термiн «карма-йога» означає «Шлях до Злиття з Богом через дiї служiння».

Що таке «служiння Богу»?

Некомпетентний читач зараз може почати згадувати: «Є слово «Богослужiння»… А що це таке? Молитви… А що таке молитви? «Подай, Господи! Подай, Господи!»…

Так, для бiльшостi вiруючих, які вважають себе християнами, молитва є жебрацтвом перед Богом. I в цьому вони, як не парадоксально, бачать свiй обов'язок, своє «служiння» Богові…

Але Богу не потрiбно наше жебрацтво. Вiн це не слухає. Iнакше в Нього «вуха зав'януть» вiд усiєї цієї вигаданої людьми нiсенiтницi, вiд звертань до Нього, як до слуги, що, нiбито, зобов'язаний подавати те та се.

Йому потрiбнi нашi зусилля по самовдосконаленню i по допомозi в цьому iншим людям. Йому потрiбна наша активна участь — кожного! — у Його Еволюцiї. А не пасивне ниття в чеканнi «милостi» з небес.

Допомога iншим людям на цьому Шляху — це i є служiння Богу! Про це Вiн Сам прямо заявляв i через Ісуса Христа, і через Бабаджі, i через Сатья Саї; цiй же темi присвятив багато прекрасних слiв Апостол Павло [10,18].

Але таку допомогу не треба розглядати вузько; як лише проповiдування i ведення релiгiйних занять, написання вiдповiдної лiтератури і т.д. Ні: адже людям, щоб плiдно жити на Землi, еволюцiонуючи, потрібні ще i житло, i їжа, i одяг, i паливо, i транспорт, i безпека, i медична допомога, i навчання грамотi i наукам, i багато чого iншого. Тому карма-йога — це є допомога людям в усьому доброму.

Найважливiшою ознакою карма-йоги також є правильний мотив до дiї: тобто дiї повиннi вiдбуватися не заради користi чи нагороди, хоча б у вигляді зарплати. Дiї повиннi вiдбуватися заради допомоги iншим, як акти дарування. Це, однак, не означає безкоштовної праці. Але справа вже тих, кому допомагаємо, i Бога — подбати в такому випадку про матерiальне благополуччя того, хто дарує.

Iншими словами, «взаєморозрахунки» гiдних людей, що допомагають одне одному, — це обмiн дарунками. Усі ж необхiднi подробицi «теорiї дарункiв» (чи «теорiї дарування») викладенi Богом у главi 17 Бхагавад-Гіти [10,18].

Головне тут те, що саттвічними, тобто істинними, чистими дарунками Бог визнає тiльки тi, котрi даруються гiдній людині у вiдповiдний час i у вiдповiдному мiсцi.

Таким чином, повне коротке визначення «карма-йоги» — «некорислива допомога всiм гiдним у всьому доброму».

Дуже важливо пiдкреслити, що людина правильно розвивається не через паразитизм i жебрацтво, не через нескiнченне твердження молитов i рухів тілом у релiгiйних обрядах — а через творчу працю, через дієву любов до iнших iстот, що еволюцiонують, що виявляється, в тому числі, в активних справах заради їхнього блага.

Сатья Саї наочним прикладом пояснює iдею карма-йоги. Вiн говорить: адже якщо ви — члени однiєї родини, то ж не просите в глави родини плату за кожну виконану по дому роботу: працюють за грошi стороннi, але не свої. Так i ви, якщо відчуваєте Бога своїм Отцем, то не повиннi затiвати з Ним торгових розрахункiв, повиннi, навпаки, дiяти в iнтересах Його Справи, заради Нього, заради Еволюцiї, а не заради себе особисто [10].

Саме на тлі такої дiяльностi Бог допомагає нам розвивати себе й iнтелектуально, i в любовi, i в силі.

Знищення свого нижчого “я” заради злиття з “Я” Бога

Цей роздiл Учення — завершальний. Вiн включає Злиття iндивiдуальної свiдомостi людини, що проникла у вищий еон, з Первинною Свiдомiстю. При цьому вiдбувається розчинення самовiдчуття в Океанi Його Всесвiтньої Свiдомостi.

Грубо шкідливими треба визнати спроби лiдерiв деяких сект чи цiлком знищити самовiдчуття учнiв без надання їм нового субстрату для аутоідентифікації*, чи, навпаки, вселити їм, що вони — i так уже Бог. Самовiдчуття людини повинно бути не знищене, але саме пережите. А пiзнання Творця i Злиття з Ним здiйснюються не через навіювання чи самонавiювання, а через поетапне проникнення свiдомiстю, що правильно розвивається, в усе бiльш тонкi еони, їхнє дослiдження, закрiплення в них, навчання Злиттю спочатку зi Свiдомiстю Святого Духу i потiм i зi Свiдомiстю Творця. Всi iншi установки є крайніми i ведуть чи до затримок розвитку, чи до культивування грубих порокiв i вiдходу в дiаметрально протилежний вiд Бога бік, що призводить до дияволізації та божевiлля.

Робота в рамках цього пункту «формули Бабаджі» повинна починатися з елементарної корекцiї своєї поведінки i самовiдчуття в спiлкуваннi з iншими людьми.

Наприклад, з точки зору духовного росту карикатурно виглядають тенденцiї багатьох людей насаджувати своє домiнування над iншими, мати вигляд «головних», «важливих».

Насильство, вразливiсть, ревнивiсть, мстивiсть, гнівливість, прагнення володіти людьми i речами (крiм найнеобхiдніших), сексуальна пристрасть, як i будь-яке інше iнтенсивне бажання чого-небудь вiд iнших людей чи від Бога — усе це є порочнi прояви наших нижчих «я». Вони повиннi бути усуненi.

Багато найцiннiших лаконiчних формул-заповiдей на цей рахунок залишили нам Iсус Христос i Його апостоли: не сiдай на перше мiсце, якщо хочеш вирости духовно, — стань слугою iншим людям, не смiй ображатися, мстити, кожний вважай iншого вищим за себе i т.ін. [10,18].

Точно про це ж чiтко i лаконiчно говорили Лао-Цзи i Хуан Матус [10,18]*.

Для того, щоб зжити прояви свого «я», що «стирчить», потрiбен заглиблений самоаналiз i покаянна робота.

Але реально взагалi не iснує нiякого «вiдпускання грiхiв»: у Бога немає такого поняття.

Мета каяття — не в тiм, щоб одержати прощення за конкретнi вчинені провини — а в тiм, щоб очистити себе вiд порокiв.

«Грiхи», тобто нашi помилки, є наслiдком недосвiдченостi, незнання, чи ж конкретними проявами тих якостей душі, що називаються пороками.

… Істинними ж механiзмами звiльнення вiд порокiв є самоаналiз, каяття i потiм твердий самоконтроль.

Якщо виявлений порок не зникає вiдразу, то необхiдно переглянути, згадуючи, всю його лiнiю проявiв — вiд самого дитинства (а iнодi навiть у минулих життях). I всi помилково вирiшенi ситуацiї треба думкою пережити заново, правильно.

I бiльш того — доцiльно «програти» заздалегiдь тi можливостi в майбутньому, де порок знову може проявитися.

Також важливо спробувати «загладити свою провину» перед скривдженими нами людьми, тваринами, навiть рослинами. Якщо їх уже нема «у живих» на Землi — звернемося до них як до невтiлених душ. I будемо пам'ятати, що от такi нашi зусилля по очищенню себе вiд порокiв дiйсно приймаються Богом.

«Обробцi» каяттям треба пiддати всi свої прояви не-любовi до iнших iстот, до Бога, всi егоїстичнi вчинки й емоцiї.

* * *

Багато тупо-егоїстичних людей норовлять вломитися у вагон чи метро поїзда вiдразу, як тiльки вiдчиняються двері, не даючи спочатку вийти тим, хто на цiй зупинцi виходить.

Або, очiкуючи автобус чи тролейбус, вони перегороджують своїми тiлами тротуар — замiсть того, щоб, пiклуючись про iнших, стати скраю, нiкому не заважаючи.

Або, входячи у вестибюль станцiї метро, однi притримують дверi, допомагаючи ввiйти тому, хто йде позаду, iншi ж, навiть не оглянувшись, дверi вiдпускають, розтрощуючи ними «ближнього свого».

Егоїстичнi примiтиви, i потрапивши в здорову духовну школу, поводяться настiльки ж характерно. Поки йдуть заняття — їм добре, вони — у блаженствi, у щастi. Але тільки курс занять завершиться — i їм стає погано: адже вони вже звикли, що їм роблять приємно, а тепер от — перестали… І — оскiльки їм тепер «погано» — починається наростання негативних емоцiй на адресу викладача i школи…

Егоїстична людина знає тiльки свiй особистий iнтерес i обурюється, якщо на її шляху зустрiчається перешкода у вигляді будь-якої потреби когось iншого.

Будь-якi iнтенсивнi бажання чогось вiд кого б то не було свiдчать про порочний прояв нижчого «я» того, хто бажає. Такi бажання запускають механiзм бiоенергетичного «вампіризму», стають причиною хвороб тих, вiд кого хочуть [9], i обтяжують долі тих, хто хоче.

Людина ж любовi — завжди передбачлива: вона пiклується про те, щоб нiкому нi в чому не перешкодити i щоб, навпаки, допомогти, по можливостi, кожному; iнтереси iнших вона ставить вище за свої власні.

Вона, наприклад, нiколи не полiзе в дверi першою, вiдштовхуючи iнших.

Вона — завжди ввiчлива, доброзичлива, пiклується про те, щоб нiкого нiчим i нiколи не засмучувати без потреби, навiть своїми власними не кращими станами: хворобою, втомою.

У сексi вона нiколи не буде нав'язувати себе, але дочекається того моменту, коли бажання стане взаємним.

… Велику допомогу в такого роду самоаналiзi зможуть надати детальні рекомендацiї на цей рахунок Сатья Саї [10,18].

* * *

… Досягнутi очищення вiд грубості i здатнiсть до співзвучності з саттвічними явищами оточуючого нас життя — дають можливiсть почати медитацiї «розчинення» себе в гармонiї навколишнього простору. Особливо добре це робити в тихi вечори, на свiтанку, у лiсi, у степу, на водоймах. Схема медитацiї така: є тiльки гармонiя простору: лiсу, озера, степу, а мене — немає. При цьому свiдомiсть, розширившись з анахати, зливається з витонченістю i чистотою свiту природи.

Наступним за цим принциповим етапом буде злиття зi Святим Духом у медитацiї Пранава (див. нижче), а потiм i поетапне освоєння «тотальної реципрокальності» (Ніродхі) в еонах Святого Духу i Бога-Отця.

Саме так людина назавжди завершує свою iндивiдуальну еволюцiю, стаючи Частиною Первинної Свiдомостi, Творця. I продовжує творче життя вже в якостi Його.