^Нова Екопсихологія
Духовна екологія

Любов до природи

Спiлкування з живою природою необхiдне. Саме усамітнення в лiсi або в iнших природних ландшафтах є одним з важливих способiв «підставлення» себе Боговi для того, щоб Вiн мiг успішніше нас учити. «У лiсi шукайте Моїх вказiвок!…» [34: Листи Саду Морії. Клич]. Тому що саме там ми можемо «розтектися» свiдомiстю по гармонiї навколишнього середовища, замiсть того, щоб, будучи в мiстi, «сидiти» у своїх головних чакрах, «харчуватися» iнформацiєю лише про земнi людськi пристрастi й бруднитися вiд енергiй людських негативних емоцiй.

Хоча й великі культурнi центри мiст теж потрiбнi: там є бiблiотеки, є багатi можливостi для iнтелектуального розвитку, там легше знайти собi однодумців та супутникiв на духовному Шляху.

Корисно також пiдставляти своє тiло сонячному свiтлу, особливо вранці, коли воно особливо нiжне. Це свiтло iснує не тiльки на матерiальному планi, воно пронизує й iншi — найтоншi — вимiри усерединi наших багатовимiрних органiзмiв, пожвавлюючи, наповнюючи їх своєю чистою силою.

Жителям пiвнiчних широт, де довга зима, добре мати «штучнi сонечка» — «кварцовi» лампи, i взимку перiодично засмагати вдома. Це також — прекрасний засiб вiд рiзних хвороб. Наприклад, застуднi захворювання дуже легко знiмаються ультрафiолетовим опромiненням, якщо його провести з появою найперших симптомiв хвороби. А кашель легко усунути, якщо зробити за допомогою «кварцової» лампи легкi опiки на грудях i спинi — там, куди ставлять гiрчичники.

Лiто й осiнь — це пора збору й заготiвлi грибiв та ягiд, якi дуже важливi для чистого харчування.

А в будь-яку пору року можна проводити медитативну роботу на особливих мiсцях сили — енергетично важливих для людини зонах. Вони — дуже рiзнi й можуть застосовуватися як для зцiлення себе, так i для розвитку тiєї або iншої енергоструктури органiзму, i для розмовного контакту з Богом, i для витончення свiдомостi, i для нарощування психоенергетичної сили, i для розчинення свого «я» у Богові й злиття з Ним.

… Найбiльше гармонiї й блаженства дарує нам природа раннього весняного ранку, коли ще до свiтанку починають спiвати, токувати птахи, весь простiр насичується енергiєю їхньої любовi. Співзвучність з їхнiм станом наближає нас до Бога, є реальною сходинкою до витончення свiдомостi.

Хто ж любить спати довго, затвердивши собi це «право» термiном «сова», у того набагато менше шансiв до духовного просування.

… Вечiрнi веснянi зорі — також несуть багатство найвитонченіших вражень. У цей час спiв птахiв ніби накладається на загальне тло великої насиченої ТИШІ, ГАРМОНІЇ. Енергiя свiдомостi в такi часи сама «витікає» з тiла й розливається по насиченому блаженством лiсу, заповнює його, зливається з ним. Так свiдомiсть стає усе бiльше рухливою, текучою, зміцнюючись у гармонiї й чистотi.

… Але й у будь-яку iншу пору року ранок i вечiр, проведенi в лiсi або на водi, нагадують про веснянi зорi. Вони значимi для тих, хто навчився у всiй повнотi вiдчувати весну.

… Природа — це, у тому числi, безлiч живих iстот: тварин, рослин, якi, зазвичай, набагато витонченіші своїми душами й несуть у собi незрiвнянно бiльш глибокий спокiй порiвняно з бiльшiстю людей. І звичайній сучаснiй людинi треба пройти великий шлях доведення себе до їхнього рiвня Спокою й Любовi, щоб лише потiм мати право претендувати на хоч якусь власну духовнiсть.

Крiм того, саме й тiльки умови вiдкритих природних ландшафтiв, а не «коробка» мiських кiмнат й «коридорiв» вулиць, дозволяють надалi розширювати, розкривати витончену свiдомiсть, вирощуючи її, у буквальному значенні, за величиною.

… Нагадаю, що емоцiї — це стани свiдомостi. Свiдомості ж — це i є ми. Саме перебуваючи в тих або iнших емоцiях, ми перебуваємо далi вiд Творця або ближче до Нього.

Бог в аспектi Творця — це межа витонченостi енергiї свiдомостi. Чи знаємо ми тепер, куди нам рухатися в розвитку своєї емоцiйної сфери?

… Мало, хто з нас бував на весняному тетериному току, коли досвiтнiй туман наповнюється голосною натхненною пiснею й «чуфиканням» цих великих, гарних, пристрасних птахiв. А бiльшiсть тих, хто бували на тетериних токах, обривали цi прекраснi пiснi любовi пострiлами з рушниці, болем, кров'ю, смертю… І самi насолоджувалися хтивiстю садистів-убивць.

Вихованi в традицiях «права» на вбивство тварин, не маючи абсолютного внутрiшнього «табу» на будь-яке заподiяння з власної примхи страждань iншим живим iстотам, атеїсти, як i члени масових сект у нашiй країнi, запросто переходять i до масових вбивств людей.

… А весняними вечорами, вже пiсля заходу сонця, коли над лiсом спадають сутiнки, над просiками й узлiссями й по краях зарослих чагарником водойм м'яко летять самцi вальдшнепiв. Їхня пiсня, що складається з гарних, хвилюючих душу симпатичних нiжних «похрюкувань» й «цвірінькань», несе нам хвилi емоцiй любовi цих милих птахiв. У кущах, над якими лiтають самцi, сидять самочки — i вибирають того, хто спiває краще всiх… От — цей! Вона злiтає, показуючи йому себе… Вiн — у своїй пташинiй любовнiй пристрастi — за нею… І потiм вони проводять нiч у кущах разом. А потiм розлiтаються, «встигнувши набриднути» за нiч одне одному, — i наступного свiтанку вже шукають собi нових пригод, нових друзiв…

Таємнича краса пiснi великого кроншнепа з болота, «небесне бекання» бекаса, що токує у височiнi вiбруючим пiр'ям хвоста, пiснi зорянок i дроздiв, квакання у калюжах жаб впродовж всієї ночі, риби, що нерестяться, плещуться в очеретi, запах багаття, купання в лiсовому озерi з першими променями сонця — i потiм — клубки пари вiд мокрих i блаженних голих тiл, радiсть душ, що «розриваються» вiд переповненостi радiстю любовi до Бога й всього живого — це та емоцiйна основа, яку хоче бачити в нас Бог для того, щоб ми могли успішніше i швидше розвивати себе в напрямку до Нього!

* * *

… Рослини — це також живi iстоти. Усерединi їхнiх тiл, як і всерединi наших, теж живуть душi. Звичайно — це душi на типово «рослинній», тобто «зародковій» стадiї розвитку. Хоча я знаю трохи дерев-людей. Причому це — досить розвиненi, великі й сильнi людськi душi. Але тi люди під час минулих своїх життів у людських тiлах не знайшли необхiдного Спокою — i Бог, щоб допомогти їм стати кращими, втiлив їх у дерева: щоб заспокоїлися, вгамувалися за кiлька сотень рокiв «рослинного» життя…

З такими людьми-деревами можна легко спiлкуватися емоцiями й навiть думками. Вони сильно «прив'язуються» до людей, які здатні їх розумiти, тужать, якщо їх не вiдвiдувати. А коли приходиш до них — зустрiчають з радiстю, iнодi змiшаною з болем…

… Що ж таке Спокiй? Нічого-не-роблення? Лінивий стиль життя? Сонлива млявiсть? Ні! Спокiй — це вiдсутнiсть емоцiйного збудження й суєтності думок. На його тлi можна довго й швидко працювати фiзично, розумово, медитативно. Вiн — партнер енергiйностi. Вiн дозволяє, у тому числi, не розтрачувати даремно енергiю. Також на його тлi будь-яка робота вiдбувається бiльш ефективно. А найголовніше — вiн дозволяє зберiгати зв'язок з Богом, орiєнтуватися на Нього, уникати — завдяки цьому — багатьох помилок. На його тлi можливе поступове «вростання» свiдомiстю в Бога. Тобто, вiн сприяє позитивній еволюцiї людини. Тодi як метушня веде до ствердження вiдособленостi вiд Бога, до вирощування свого нижчого «я». Вона — гальмо прогресу.

… Але й всi звичайнi рослини теж здатнi сприймати емоцiї людей. Це було, наприклад, доведено вченими багатьох країн, які спостерігали змiну електричних характеристик рослин — у вiдповiдь на людськi емоцiї (детальніше — див. [9]).

Колись, уже за багато рокiв пізніше після переходу на «беззабiйне» харчування, менi довелося працювати в лiсництвi на санiтарних вирубуваннях лiсу. Спочатку я ставився до цього, як до, взагалi ж, корисної справи й навiть iз задоволенням вирубував «зайвi» рослини — щоб дати бiльше простору для життя iншим. Але з якогось часу, коли я набув бiльшої чутливості, для мене став нестерпним бiль цих iстот, що розрубуються моєю сокирою, — i я термiново звiльнився з тiєї роботи.

Так, ми не можемо жити, не харчуючись рослинами. Їхнi тiла неминуче використовуються нами під час будiвництва й на дрова. І при цьому нема смислу чекати, коли дерево зістариться, упаде й почне гнити, тому спилюють саме «зрiлi» дерева.

Але не можна вбивати рослини даремно, не можна просто заради забави втикати в дерево сокиру або нiж, не можна без крайньої потреби зрiзати живi гiлки, не можна «машинально» зривати й кидати листки, травинки, квiтки. Не можна також зневажливо ставитися до їжi: адже вона приготовлена iз загиблих заради нас живих iстот. Викидання їжi — навiть при харчуваннi рослинами — це також грiх саме даремного вбивства.

І вже зовсiм безглуздими виглядають iз етичних позицiй «ритуальнi» вбивства мiльйонiв ялинок i маленьких сосен до Рiздва Христового й на Новий рiк, зривання або зрiзання квiтів, щоб поставити їх у вазу, а потiм милуватися тим, як вони вмирають…

Важливо, щоб Ви, читачу, зараз не почали намагатися запам'ятати: це — можна, це — не можна… Тут важливо не «зазубрити» якiсь «правила», а зрозумiти етичний принцип жалю до чужого болю й поваги до чужого життя.

І хто цього не зрозумiє або не прийме — нехай потiм не ображається за власний бiль: через наш бiль Бог навчає нас розумiти, що таке — саме явище болю: наскільки неприємне це вiдчуття! За допомогою цього Вiн навчає нас жаліти iнших i не завдавати їм навмисного болю.

І ще бiльш, нiж до рослин, принцип співчуття повинен стосуватися до тварин: адже вони сприймають бiль незрiвнянно гострiше, нiж рослиннi органiзми.

Необхiдностi повного дотримання принципу співчуття, зокрема в харчуваннi, навчав і навчає нас Бог [10,14,18]. Бог є Любов. Якщо ми хочемо наблизитися до Бога — ми повиннi прийняти у всiй повнотi принцип ЛЮБОВІ. Але що це може бути за ЛЮБОВ без СПІВЧУТТЯ? Лише пародiя на неї?

Зрозумiємо ж, друзi, що, скiльки б нас не вчили «пастирі» рiзних релiгiйних сект, але нiяких принципових зрушень у нашому духовному розвитку ми не зможемо зробити без повного прийняття принципу СПІВЧУТТЯ й остаточного переходу на «беззабiйне» харчування (тобто, такого, що виключає тiла тварин: ссавцiв, птахiв, риб й iн.) — з етичних, а не егоїстичних (тобто заради, наприклад, власного здоров'я) мотивів!

… Уроки етики щодо рослин iснують не тiльки в сферi харчування. Так, кілки для намету можна зробити не з живих рослин, а iз ще мiцних сухих палиць. І багаття можна розвести на старому вогнищі, на лiсовiй дорiжцi й т.ін. — а не прямо на живих рослинах.

А ще багаття не можна розводити на сухому торфi: можуть вигорiти кiлометри лiсу, загинуть у вогнi тисячi рослин i безлiч тварин. У суху погоду не можна їх робити й пiд високою ялиною: зажеврiє багаторiчний шар опалої хвої — вигорить корiння ялини й iншi навколишнi рослини. Украй обережними треба бути навеснi, коли легко загорається торiшня трава: у вогнi тодi гине велика кількість живих рослин, комахи, гнiзда птахiв з яйцями або пташенятами, насiння рослин, згорає даремно органiчна речовина тiєї старої трави, що повинна збагачувати собою ґрунт, послуживши як добриво. І вже зовсiм дикою аморальнiстю виглядають навмиснi, заради забави, пускання «весняних палиць», вiд яких вигорають, у тому числi, i стоги сiна, i житловi будинки та iншi будiвлi…

… У деяких храмах люди спiвають, намагаючись навіяти Боговi, що Вiн — «довготерпеливий i багатомилост ивий»… Але чи не краще залишити це порожнє заняття й самим почати жити вiдповiдно до Божого Принципу Любовi, що немислимий без Співчуття до всiх людей i кожної живої тварини, включаючи мурах, хробаків, рослини?…