Практика сучасного ісихазму
(лекція)

Духовний напрямок, відомий під назвою ІСИХАЗМ, зародився у середовищі саме християнських подвижників. Тому, перш ніж розповідати детально про нього, необхідно коротко зупинитися на тому, що ж таке є християнство.

Це — насамперед, Учення про Бога і Шлях до Нього, залишене для нас втілюваним в людське тіло Посланцем Творця — Ісусом Христом.

 

Розглянемо основні постулати Його Вчення:

 

1. Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний (Мф 5:48).

2. Я і Отець — Одне (Ін 10:30).

3. Я є Лоза (Ін 15:1-5).

4. Як Отець знає Мене, так і Я знаю Отця (Ін 10:15).

5. Я люблю Отця (Ін 14:31).

6. Отче праведний! Я пізнав Тебе! (Ін 17:25).

7. І навчитеся від Мене (Мф 11:29).

8. Бог є Любов (1 Ін 4:16).

9. Возлюби Господа Бога твого усім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю (Мк 12:29-30).

10. Возлюби ближнього твого, як самого себе (Мк 12:31).

 

Ось — основні принципи християнства. В них — заклик Ісуса до людей СТАТИ ТАКИМИ, ЯК ВІН. У тому числі, як Він, — пізнати Отця Небесного і стати з ним як Одне.

Новий Завіт також має достатньо Заповідей Ісуса, виконання яких допомагає якнайскорішим чином виконати це. В них — заклики:

• бути абсолютно чесними у стосунках з іншими людьми, не мати боргів, не привласнювати чужого,
• піклуватися про благополуччя інших більше, ніж про своє власне благополуччя,
• бути миротворцями,
• бути ласкавими й ніжними одне з одним,
• допомагати всім у всьому доброму,
• прощати, не займатися помстою, не проклинати,
• не ненавидіти, не втягуватися емоційно в засудження інших,
• не прагнути до накопичення багатств «земних»: інакше упустиш можливість накопичити багатства духовні,
• не ніяковіти під атаками агресивних примітивів, які можуть завдати шкоди лише тілу, але не тому, чим ми предстанемо перед Отцем Небесним після кончини тіла, — тобто, не душі,
• не займатися пиятикою,
• не бути зверхніми, але бути скромними й поважати інших,
• прагнути робити все, що тільки можемо, заради духовної допомоги іншим людям,
• не захоплюватися надмірно сексуальністю — аби вона не витіснила Бога із уваги; особистий пошук Бога і служіння Йому завжди мають лишатися в житті на першому місці.

 

Наведу лише декілька цитат:

 

Заповідь нову даю вам: Та любіть одне одного! Як Я полюбив вас, так і ви та любіть одне одного! (Ін 13-34)

Більш за все майте ревну любов один до одного, тому що любов покриває велику кількість гріхів! (1 Пет 4:8)

Хто говорить: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той каже неправду: адже той, хто не любить брата свого, котрого бачить, як може любити Бога, Котрого не бачить? (1 Ін 4:20)

Кохані! Будемо любити одне одного! Тому що любов — від Бога!

Хто не любить — той не пізнав Бога, тому що Бог є Любов! (Ін 4:7-8)

Якщо ми любимо одне одного, то Бог у нас перебуває!… (Ін 4:12)

Не будьте винними нікому нічим, окрім… любові! (Рим 13:8)

У любові немає страху, а досконала любов виганяє страх… Той, хто боїться, недосконалий у любові! (1 Ін 4:18)

Якщо я розмовляю мовами людськими і ангельськими, а любові не маю, то я — мідь, що дзвенить…

Якщо я маю хист пророцтва і знаю всі таємниці і маю всяке пізнання і всю віру — так, що можу і гори переставляти, а не маю любові, — то я ніщо.

І якщо я роздам усе майно моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю — нема мені в тому ніякої користі.

Любов — довго терпить, примножує милосердя,

любов — не заздрить,

любов — не вихваляється,

не гордиться,

не безчинствує,

не шукає свого,

не дратується,

не мислить зла,

не радіє неправді, а співрадіє істині…

Любов ніколи не зникає, хоча і пророцтва припиняться, і язики замовкнуть… (1 Кор 13:1-8)

Любіть ворогів ваших! Благословляйте тих, хто проклинає вас! Творіть благо тим, хто ненавидить вас! (Мф 5:44)

Блаженні миротворці!… (Мф 5:9)

Не засуджуйте!… (Лк:37)

У всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, — так чиніть і ви з ними… (Мф 7:12)

Тому, хто просить у тебе — давай, і від того, хто взяв твоє — не вимагай назад! (Лк 6:30)

Якщо ви будете прощати людям гріхи їхні — то простить і вам Отець ваш Небесний. А якщо не будете прощати людям гріхів їхніх — то і Отець ваш не простить вам гріхів ваших. (Мф 6:14-15)

Чи мудрий і розумний хто із вас? Доведи це насправді доброю поведінкою і мудрою сумирністю. Але якщо у ваших серцях ви маєте гірку заздрість і сварливість — то не хваліться і не кажіть неправди на істину: це не є мудрість, що посилається звище, але… бісівська… (Іак 3:13-15)

Така Воля Божа: щоб ми, роблячи добро, загороджували вуста невігластву безумних людей! (1 Пет 2:15)

Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, — той іще у пітьмі. (1 Ін 2:9)

Любов нехай буде непритворною!

Відвертайтеся від зла, приліпляйтеся до добра!

Будьте братолюбні один до одного з ніжністю!

У шанобливості один одного попереджуйте. (Рим 12:9-10)

Благословляйте гонителів ваших! Благословляйте і не проклинайте! (Рим 12:14)

Нікому не воздавайте злом за зло! (Рим 12:17)

Не мстіть за себе! (Рим 12:19)

Якщо ворог твій голодний — нагодуй його, якщо спраглий — дай йому пити! (Рим 12:20)

Не будь переможений злом, але перемагай зло добром! (Рим 12:21)

А ти чого засуджуєш брата твого? Чи і ти принижуєш брата твого?…

Кожний із нас за себе дасть відповідь Богові!

Не станемо судити більше одне одного!

А краще судити про те, як би не надати братові нагоди до спотикання і зваби. (Рим 14:10-13)

Якщо і впаде людина в якийсь гріх, то ви, духовні, виправляйте таку у дусі покірності, спостерігаючи кожен за собою: щоб не бути спокушеними! (Гал 6:1)

Ніяке гниле слово нехай не виходить із вуст ваших! А лише добре — щоб від нього йшла благодать до тих, хто слухає! (Еф 4:29)

Коли ж будеш покликаний ким… — не сідай на перше місце!… Адже кожний, хто вивищує сам себе, — принижений буде. А той, хто себе принижує — возвиситься. (Лк 14:8-11)

Не збирайте собі скарбів на землі, де міль та іржа знищують і де злодії підкопують та крадуть! Але збирайте скарби небесні!…

Адже, де скарби ваші — там і серця ваші. (Мф 6:19-21)

Все мені дозволено, але не все корисно… (1 Кор 10:23).

Не можете служити Богові і Мамоні*! ( Мф 6:24)

Яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душі нашкодить? (Мф 6:24)

Ви чули, що сказано древнім*: «Не переступай клятви, але виконуй перед Господом клятви твої»… А Я говорю вам: «Не кляніться зовсім!… Але нехай будуть слова ваші: якщо так — то так, якщо ні — то ні!» (Мф 5:33-37)

І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста! Але наповнюйтеся Духом!… (Еф 5:18)

Краще не їсти м’яса, не пити вина і не робити нічого такого, від чого брат твій спотикається або спокушається, або знемагає! (Рим 14:21)

Будемо поводити себе благочинно, не піддаючися святам і пияцтву, ні солодким пристрастям і розпусті, ні сваркам і заздрощам!… (Рим 13:13)

Ніхто не шукай для себе, але кожний — для користі іншого! (Кор. 10:24)

За смиренномудрістю поважайте одне одного — вищим за себе! (Філ 2:3)

Хто не збирає зі мною — той розтрачує (Мф 12:30)

Не бійся тих, хто вбиває тіло, душі ж вони не можуть вбити!… (Мф 10:28)

Відкладіть… гнів, лють, злість, злослів’я, брутальність вуст ваших! (Кол 3:8)

Радість моя в вас нехай пребуде — і радість ваша буде досконалою!

Ця є Заповідь Моя: та любіть одне одного, як Я полюбив вас! (Ін 15:12-13)

Це я заповідаю вам: та любіть одне одного! (Ін 15:17)

* * *

Перевіряймо себе кожен: чи так я розумів або розуміла те, чому навчав і продовжує навчати Ісус?

Адже християнство є саме це! Бо саме так навчав і вчить Ісус Христос! Все ж решта — викривлення, сектантство.

Ще підкреслю, що Ісус за відомого нам Його земного життя навчав Своїх безпосередніх учнів також і медитативним прийомам, без яких пізнати Отця Небесного неможливо.*

У Новому Заповіті є така фраза Ісуса: «Бог є Дух, і ті, хто поклоняються Йому, мають поклонятися в духові та істині» (Ін 4:24). Тут ведеться мова про те, що йти до Бога потрібно з правильним розумінням суті Бога і еволюційних завдань людини. А «поклонятися» Йому (краще перекласти як пошановувати Його) — належить не тілами, не «релігійними» тілесними рухами, а душами, які поступово звільнюються — завдяки медитативним методам самовдосконалення — залежно від своїх матеріальних тіл.

* * *

В існуючій практиці багатьох християнських церков з’явилися храмові богослужіння, обрядність. Хоча у Вчення Христа це зовсім не входило. Можна поставити запитання: добре це чи погано?

З одного боку, розумній людині зрозуміло, що Бога у храмах не більше, ніж поза ними. І Його потрібно шукати в глибинах Всесвіту, а не в матеріальних культових предметах чи спорудах.

Проте, з іншого боку, храмовість виникла як винятково природна потреба людей, об’єднаних спільними духовними устремліннями, збиратися разом — заради цілковито емоційного спілкування з однодумцями, обміну думками і досвідом, заради допомоги одне одному, заради навчання.

Також і обрядовість сама собою часто стає корисною: вона сприяє тому, щоб у людей, які зібралися, які налаштувалися на сприйняття Божественного, зупинилися потоки думок про «земне». І на цьому тлі багато хто із них вперше отримують докази реальності містичного — відчутні дотики невидимих рук, енергетичні потоки, що випромінюють ікони, думки і навіть голоси невидимих співбесідників…

Для когось так проявляє Себе Бог, для інших — біси… Це залежить від рівня етичної чистоти кожної конкретної людини.

А етична чистота «пастви» більшою мірою залежить від рівня духовного підвищення «пастирів». Ось у цьому — головна проблема… Адже під виглядом християнства дуже часто проповідується щось діаметрально протилежне…

Коли ми ведемо мову про різницю між релігійними напрямками, що склалися, належить робити акцент зовсім не на обрядовість! Не в обрядовості проблема! Нехай обрядовість у всіх залишається такою, як вона є! Проблема — зовсім в іншому: у відсутності цілісної картини у розумінні суті Буття Вселенської Свідомості, і, зокрема, її еволюційного аспекту!

Почнемо з того, що вселенський простір реально (а не лише математично) багатовимірний і складається із 7 головних шарів багатовимірності.

Шари багатовимірного простору різняться, насамперед, за ступенем витонченості енергій, що їх наповнюють.

Найглибинніший і найвитонченіший шар у вселенському багатовимірному «Океані еманацій» — Абсолюті — це і є лока Одвічної Свідомості, Котра може називатися — у різних контекстах і різними мовами — Богом-Отцем, Творцем, Отцем Небесним, Ієговою, Аллахом, Дао, Ішварою, Сварогом, Одіном та іншими іменами.

На іншому кінці шкали багатовимірності перебуває пекло — «помийниця Еволюції», обитель найгрубіших — за їхнім енергетичним статусом — істот. Це — ті, хто привчив себе за життя у втіленому стані перебувати у грубих емоційних станах.

Чи тепер стало зрозумілим, чому Бог радить нам жити в емоціях ніжної любові, а не гніву, осудження, роздратування, злості, ненависті?…

… Не завжди людині вдається легко й швидко змінити у кращий бік свій характер. Вона просто не знає: як це зробити? І тут на допомогу їй нехай прийде детально розроблена нами система психічної саморегуляції, що базується на оволодінні управлінням функціями власних чакр, які є органами, відповідальними, у тім числі, за продукування наших емоцій.

Головна чакра кожного з нас — це чакра анахата, розташована у грудній клітці. Саме в ній зароджуються емоції «сердечної» любові — того стану, який реально наближає нас до Бога і який настільки виразно проповідувався для нас Ісусом Христом та Його апостолами.

Вище за анахату — у шиї — розташована чакра вішудха, відповідальна за естетичне сприйняття ситуацій довкілля.

Ще вище — у голові — дві «мислительні» чакри.

А нижче за анахату — у животі і ділянці тазу — знаходиться блок із трьох чакр, що називається нижнім дань-тяном або харою. Це — «силовий» блок організму, що живить біоенергією різні його функції.

Саме анахата з її дорогоцінним вмістом — духовним серцем — є найголовнішою частиною кожного з нас. Її ж, у першу чергу, ми і зобов’язані утримувати в чистоті і всіляко розвивати, ростити… — точніше, зростати самі, стаючи духовним серцем, розмістивши себе — як душу — в ньому, «поселившись» в ньому.

* * *

Бог є Любов. І, щоб наблизитися до Нього, нам належить також перетворювати себе на Любов.

Єдина можливість реалізувати це — забезпечується усвідомленим вольовим регулюванням своїх емоцій: позбавленням себе грубих емоційних станів і всіляким культивуванням витончених.

Це не може бути досягнуте інакше, як за допомогою вказаних вище прийомів духовної роботи.

Якщо ми інтенсивно перетворюємо себе етично у відповідності з перерахованими вище принципами Божественної етики — то ми заслуговуємо активної допомоги в нашому духовному сходженні з боку Божественних Вчителів — Представників Бога-Отця. Вони і є Ті, Кого в сукупності іменують Святим Духом.

… Творець найбезпосередніше зацікавлений у нашому позитивному розвиткові. Адже це Він послав нас розвиватися в умовах земних втілень! Для чого? Щоб ми, розвинувшись до потрібного рівня, влилися в Нього, збагативши Його собою.

Зрозуміло, що влитися свідомістю в Нього — це не кожному по силах зробити безпосередньо зараз. Але Він посилає нас для втілень аж ніяк не один раз, а багато. І вік душ у нас всіх — різний: хтось втілюється у людське тіло вперше, а інший — уже втілювався сотні разів.

Більш того, до людських земних життів ми всі — як душі — еволюціонували в тілах спочатку рослин, потім тварин. І ті, хто нині втілені в таких тілах, — це… майбутні люди.

Чи не стане тепер для кожного з нас розуміння цього — основою того, щоб саме до всіх живих істот, втілених на Землі, ставитися з повагою і співчуттям?

… Бог колись дав Мойсеєві Заповідь: «Не убивай!». Мойсей, одначе, першим же її і порушив… І з тих пір ця заповідь не визнавалася масово ні іудеями, ні тими, хто вважав себе християнами, ані мусульманами.

Але ж Бог повелів через Мойсея «Не вбивай людей!». Він накреслив на скрижалі формулу з більш розширеним смислом: нікого не вбивай! І при цьому пояснював:

«… Ось, Я дав вам усяку траву, що сіє сім’я, яка є на всій Землі, і всяке дерево, у якого плід древесний, що сіє сім’я, — вам сеє буде в їжу» (Біблія, Буття, 1:29).

І потім Він ще уточнив (Буття, 9:1-4): забороняю їсти тих, в чиїх тілах тече кров! А сюди належать усі ссавці, плазуни, земноводні, риби, молюски… — майже всі живі істоти, крім рослин.

Але, навіть якщо не визнавати Біблію, — чи не доречно глибоко задуматися: чи припустимо заради задоволення свого чрева вбивати тих, хто страждає від болю? Чи сумісне це з любов’ю до них, і з самим принципом ЛЮБОВІ?

Ось чому є люди, котрі — саме з етичних мотивів! — переходять на харчування рослинами, молочними продуктами і пташиними яйцями.

І запевняю: без цього Бог ніколи не визнає чиюсь любов досконалою!

* * *

Навчаючись любити саме Творіння, починаючи з його окремих проявів, — ми поступово розвиваємо в собі здатність любити так, як любить Сам Творець.

Так ми зближаємося з Ним — за станом душ.

Так — ми розвиваємо себе як Любов.

І набуваємо — в результаті — здатності полюбити і Творця.

Ставши досконалою Любов’ю — ми зливаємося з Творцем, стаючи Його Невід’ємними Частинами.

Ось у цьому і полягає — коротко кажучи — головна суть того Вчення Бога, яке Він намагається донести до людей.

Духовні подвижники, котрі досягли етичної бездоганності, отримують вичерпну допомогу від Божественних Вчителів у доведенні себе — як душ, свідомостей — до Досконалості. І тоді такі люди входять у Злиття з Творцем в Його Обителі.

В Обителі Творця всі раніше індивідуальні Свідомості Досконалих злиті в Одне.

Саме це дозволяє з повною відповідальністю говорити про те, що Бог — Єдиний.

Однак вони здатні знову набувати часткової індивідуальності, виходячи з Обителі Творця у якості — тепер уже — Його Складових Частин. Їх і називають Божественними Вчителями, Святими Духами або — в сукупності — Святим Духом.

Серед Них — Ті, Хто має чоловічий або жіночий лик: за останнім втіленням.

Кожен із них абсолютно вільний у пересуванні, може з’являтися у будь-якій частині простору. А часом можна спостерігати Їх, коли збираються групою в одному місці.

Мають вигляд Вони — найчастіше — як гігантські подібні людському ликові форми (Махадублі), висотою і площею основи — від десятків метрів до кілометрів. На вершині кожного — Божественний Лик. Вони виходять з Обителі Творця, залишаючись з’єднаними з Ним, і вільно пронизують Собою — як прозорим Божественним Полум’ям — земну твердиню і будь-які матеріальні предмети.

Деякі з Них мають одну або більше «зон відповідальності» на Землі, де кожний із Них намагається допомагати втіленим ставати кращими, створює їм учбові ситуації — у рамках, насамперед, засвоєння етики. Тут же Вони навчають і тих, які вже усвідомили себе учнями Бога і безпосередньо спілкуються зі своїми невтіленими Божественними Вчителями.

Над Петербургом, наприклад, завжди можна бачити Божественний Лик Апостола Андрія, Однак є також локальніші ділянки, де завжди можна поспілкуватися з Ісусом, Сатья Саї, Апостолом Філіпом та Іншими.

Їх часом неправильно сприймають як «Покровителів» міста або якої-небудь іншої місцевості. Ні: Вони — не Покровителі, а наші постійні Вихователі, коли потрібно — ніжні й лагідні, коли потрібно — суворі. У будь-якому разі — Мудрі. Вони — Координатори наших доль: тих доль, які кожний заслужив.

Спілкуючись з конкретними Своїми втіленими учнями, кожний із Них прагне подарувати їм, насамперед, ті знання та методи, які склали в минулому основу Його або Її особистого Шляху до Досконалості. Та буває й так, що складається особистий досвід відразу декількох із Них. Так було, наприклад, у нашому випадку. І це прискорює зростання учнів, а також дозволяє постійно вдосконалювати методологію духовної довершеності, що застосовується до конкретних екологічних і культурних умов навчання.

* * *

Людська фантазія створила казковий образ диявола: неодмінно з рогами, копитами, хвостом, чоловічої статі, а до того ж… — сексуальний маньяк.

Та це — досить шкідлива неправда. Шкідлива — тому, що ті люди, які йдуть шляхом власної реальної дияволізації, не усвідомлюють свого відчайдушного становища: адже хвости і роги у мене, мовляв, не ростуть — отож, все в порядку!

В умовах домінуючого релігійного невігластва стати дияволами — для багатьох — досить просто! Я спостерігав за такими однаковою мірою і серед політичних лідерів, і серед тих, хто займав пости в «духовних» організаціях, і серед алкоголіків.

При цьому вони можуть бути обох статей.

Хто вони? Як їх розпізнати?

Їхньою ознакою є хронічне перебування в інтенсивних грубих емоційних станах (злість, роздратованість, ненависть, брехливість, підлість, агресивність — це також їхні характерні якості.

Вони залишаться такими і після того, як розвтіляться. Їхньою обителлю буде пекло, де вони житимуть у гущавині на себе схожих і які будуть їх мучити.

Проте деякі з них зможуть ще якийсь час і далі шкодити втіленим людям — як і тоді, коли вони були втілені.

Втілені дияволи можуть причиняти явну фізичну шкоду — вбивати, калічити, здійснювати насилля, бити, грабувати, шантажувати і нацьковувати на свою жертву інших собі подібних…

Однак, як втілені, так і невтілені дияволи здатні створювати настільки потужні дуже грубі енергетичні поля і енергетичні «наводки», що часто доводять своїх жертв до психотичних станів. Лікарі ставлять останнім діагноз: шизофренія з симптомами марення впливу. Але це — не марення, а реальність. Я знав особисто двох, котрі під таким впливом дияволів знайшли вихід із ситуації в тому, що викинулися з вікон з метою самогубства — і розбилися на смерть…

Для чого я розповідаю про ці жахи? Та не задля того, щоб налякати! Навпаки, щоб допомогти прийняти правильні рішення тим, хто в такі ситуації потрапить.

Насамперед, як і в усіх випадках інших бід, катастроф і злигоднів, слід пам’ятати про те, що все, що відбувається, завжди відбувається — реально! — перед очима у Бога. І Ним потурається.

І більш того — Ним ці ситуації і створюються!

Важливо лише зрозуміти: для чого? Що Ти, Господи, хочеш мені цим сказати, чому хочеш навчити, у чому підправити мене?

Бог насправді не живе на якійсь іншій планеті! І Він — не літаючий невидимий для нас чоловічок, котрому не вгледіти за всім, що відбувається з нами! Бог — це Вселенський Океан Свідомості, сущий саме скрізь, у кожній точці простору — але неначе під найтоншим покривалом, що відділяє Творця від Його Творіння.

І не відбувається нічого значущого з жодним із нас без того, щоб це не приносило користі!

Біль, наприклад, може посилатися для того, щоб ми навчилися співчувати болеві інших істот — і більше його не завдавали б їм.

А різного штибу дурні вчинки інших людей дозволяють нам вивчати на практиці людську психологію.

Або вони можуть означати, що нам час «змінити компанію»…

І т.д. Все — на користь!

У своїй опублікованій автобіографії* я ілюстрував те, як, використовуючи різну людську мерзотність, Бог радикально змінював мої життєві ситуації — мені на користь!

І якось, коли я був смертельно покалічений, я волав до Нього з проханням про роз’яснення того, що сталося, Він почав зі слів: «Ти Мені потім будеш за це вдячний!»…

Потім — так воно і сталося!

І ще: в усіх складних ситуаціях потрібно тісніше притискатися до Нього! Часто проблеми нам Він створює якраз для цього.

… А ті двоє, що викинулися з вікон… — один з них розвинув у собі марнославство до гротескової негідності, а другий… постраждав тому, що втрутився у сварку з колишнім компаньйоном по бізнесу, який дияволізувався і не повертав йому грошей…

Ісус Христос навчав: «У того, хто взяв твоє — не вимагай назад!» (Лк 6:30). А той юнак забув про цю Заповідь, хоча й читав її… Але ж потрібно Вчення Бога не лише читати, а й виконувати!

Друга його помилка — спрямував саме всю свою увагу на диявола — замість того, щоб кинутися душею в обійми Бога. Адже ж справді — він тоді втратив Бога у самому прямому значенні!…

В цілому, він не витримав іспиту з етики.

Я також потрапляв в аналогічні ситуації. Однак використовував їх якраз для зміцнення своєї Злитості з Творцем: у тілі ж було недобре, а в Обителі Творця — гарно, навіть дуже!

Мені ті дияволи дуже допомогли.

… Та найжахливіше — це зовсім не піддатися атакам якого-небудь диявола, а самому або самій стати дияволом. Це прирече на справді страшну долю!

Одного разу Бог проголосив через пророка принцип: «Усе є благо!»*. Спробуємо його запам’ятати зараз настільки міцно, щоб не забути й тоді, коли настане час «складати іспит» Богові з предмету «практична етика».

І ще Він навчає ставитися до саме контрольованого Ним зла — як до каталізатора розвитку добра. Тут також є над чим подумати і що запам’ятати.

… Неодноразово я чув таке заперечення: «Ні! Бог, якщо Він є, то Він — добрий! Він не може спричинювати нам стільки страждань! Все зло — від диявола!»…

У цьому твердженні — типове для нашого соціального середовища нерозуміння принципів взаємостосунків з Богом і людьми. Отак мислячі люди володіють настільки «дрімучим» егоцентризмом, що розглядають Бога як свого «всемогутнього слугу», в обов’язки якого входить влаштовувати МЕНІ життя за МОЇМ бажанням! А якщо не так — так я… я Тебе зовсім визнавати не буду! Або ж Тебе і зовсім немає!…

Однак Бог — є. І Він, справді, всемогутній. Проте лише характер взаємостосунків між Ним і втіленими істотами — зовсім інший.

Адже насправді Він і ми — це зовсім не принципово різні істоти. Ми — Його частинки (частинки Його — Абсолюту), послані Ним на «земні пасовиська» для визрівання!

І єдине призначення наше — так це якраз саме визрівання на цих «пасовиськах»!

Він — наш Добрий Пастир — «пасе» нас — якщо розглядати об’єктивно — адже з тією лише однією метою, щоб ми, досягнувши ступеня досконалості, який вимагається, влилися душами в Нього, ставши Ним, збагативши Його собою!

У цьому — ЙОГО Життя, ЙОГО Еволюція!

Іншого смислу в нашому земному існуванні — немає!

І ті з нас, хто, використовуючи свою свободу волі, визрівають успішно, — отримують найбільше сприятливості від Нього. А погані — відбраковуються й опиняються «на помийниці Еволюції», у пеклі, у «темряві зовнішній».

Тому єдино правильний принцип взаємостосунків з Ним — з нашого боку — це повна ПОКІРНІСТЬ перед Його Волею і чуйне сприйняття всіх Його приписів та уроків!

Наш егоцентризм має бути замінений на Богоцентризм. «Нехай буде Воля Твоя, як на Небі, так і на Землі!» — це потрібно не лише читати, промовляти вголос і навіть співати! Це необхідно насправді прийняти — кожному! — за формулу моїх з Ним взаємостосунків!

Нехай буде Воля Твоя, Боже мій!

Визнаю Тебе моїм Всемогутнім і Нескінченно Великим Вселенським Отцем!

Ти є Все!

А я — Твоє смиренне дитя — Тебе люблю і навчаюся у Тебе. І хочу пізнати Тебе цілковито й злитися з Тобою у любові!

Паси мене на пасовиськах Землі Твоєї!

І веди мене у Твій Дім Шляхом Прямим!

* * *

Скільки разів мені не повертали великі суми грошей! Скільки страшних наклепів поширювали про мене! При цьому мої наклепники приписували мені риси, діаметрально протилежні тим, які я маю!

А недавно ще з’ясувалося, що якийсь автор украв главу («Учення Хуана Матуса») з моєї книги: просто передрукував її — і видав дослівно під іменем своїм…

Все це я розглядав як тести на мою відданість Богові. Не відволікатися! І… йшов далі, нікого не ненавидячи, нікому не мстився, не вимагаючи компенсацій «за нанесену фізичну і моральну шкоду»…

Та варто було б встряти хоча б в один із цих нав’язаних мені конфліктів — і я сам би програв у тому головному, заради чого ми послані на Землю, і не зміг би допомогти тим людям, котрі прийняли від мене допомогу і ще приймуть її — у зціленні душ і духовному просуванні!

Причому, порушуючи Заповіді Христа, я ж перестав би бути християнином…

… «Шавки гавкають — а слон іде», — так сформулював колись Своє ставлення до таких ситуацій Сатья Саї.

Кожний — якщо чистий душею перед Богом і людьми і йде духовним Шляхом — може також прийняти для себе цей принцип.

І ще: «Я керую всіма. Не сердься ні на кого!» — навчав мене колись Бог.* Мені ці Його слова дуже допомогли. Нехай вони допоможуть і вам!

* * *

Єдиним способом для нас уникнути земних бід — і нині, й на майбутнє — є активне духовне вдосконалення. Воно, зокрема, призводить до правильного зростання свідомості у кількісному відношенні, забезпечуючи так звану «кристалізацію» (за аналогією з ростом кристалів у відповідних для такого росту умовах). А це дає силу ефективніше протистояти злу.

Й також будемо пам’ятати Заповідь: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Рим 12:21).

* * *

Термін «ісихазм» походить від грецького «ісихія» — «внутрішня тиша».

Без цієї «внутрішньої тиші» неможлива медитація, що є — після етапу вивчення і вміщення в себе запропонованих Богом етичних принципів нашого життя на Землі — основою для подальшого розвитку свідомості на духовному Шляху.

Саме прагнення досягнути ісихії і просуватися після цього до пізнання Бога — й оформило цей напрямок «християнської раджа-йоги», відомий як ісихазм.

Причому найважливіша особливість і висока цінність цього напрямку полягали саме у тому, що ісихасти з самого початку взяли цілком вірний орієнтир на те, щоб виконати вказівки Ісуса Христа про розвиток у собі здатності до любові — можна лише за допомогою роботи з духовним серцем.

Зокрема, ними було виявлено, що під час переведення концентрації свідомості з голови в духовне серце — зупиняється «внутрішня розмова», що не дозволяла до цього медитацію.

Продовжуючи зусилля розміщати свідомість у духовному серці, людина — раптом! — вперше на власному досвіді розуміє те, що мав на увазі Ісус, коли говорив про духовну любов!

Життя таких людей перетворювалося! Вони справді могли тепер любити одне одного і все навколо — істинно християнською любов’ю: «як самих себе» і навіть більше, ніж самих себе!

Подальший розвиток духовного серця призводив до того, що любов тепер могла поступово вміщувати в себе і Бога.

Бог усіляко підтримував їх у цьому і давав можливість їм відчувати Себе як Любов. І це закінчувалося — в результаті — Злиттям двох люблячих у Обіймах Любові.

Ісихасти винайшли методику розвитку духовного серця, що зветься Ісусовою молитвою. Її формули могли бути різними: від «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного!» до найпростішого і досконалого варіанту: це благання-поклик до Ісуса-Улюбленого увійти в моє духовне серце — зі смиренним повторенням Його імені «Ісусе! Ісусе!…».

… Але в наступні віки дуже мало хто зміг отримати позитивні плоди від застосування «Ісусової молитви». Навіть запанувала думка про те, що «її секрети втрачено»…

Та це — не зовсім так: насправді маси «віруючих» утратили смисл істинного христи янства — відмовившись від етики, даної Христом. Останнє ж призвело до того, що у ньому так і не сформувався — аж до останніх років — саме комплексний і науково коректний підхід щодо духовного розвитку людини. Інакше кажучи, не було того науково-релігійного напрямку, який тепер створений нами і названий Методологією духовного вдосконалення.

… Вважаю необхідним ще раз підкреслити, що починати свій духовний розвиток кожен має не з практики медитації, а з повного і детального ознайомлення із загальнотеоретичними знаннями з релігійної філософії і, зрозуміло, прийняття розглянутого вище етичного Вчення Бога.

У протилежному ж випадку стан практикуючого не зможе бути стійким, і йому не під силу витримувати ті етичні тести, які кожному обов’язково пропонуватиме Бог. А це небезпечно, у тому числі, психічними порушеннями.

* * *

А тепер познайомимося з деякими найважливішими думками з книги ранніх ісихастів, яка називається Добротолюбіє*:

Із Подвижницьких настанов блаженного Діадоха, єпіскопа Фотики:

Межа, або верх досконалості віри, є… занурення розуму в Бога.

Межа безкорисливості — так бажати не мати, як інший бажає мати.

Межа смиренності — рішуче забуття своїх добрих справ.

Межа любові — примноження дружнього ставлення до тих, кого ображають і про кого злословлять.

Із Подвижницьких настанов Єфрема Сіріянина:

Не май, монаше, жадоби м’яса і не впивайся вином до насолоди; інакше огрубіє твій розум…

Не будь же пристрасним до м’яса і до винопиття, щоб не зробити тобі розум твій нездатним до прийняття духовних дарів.

Бог сотворив людину вільною — тому і призначаються їй почесті і покарання.

Блукаюче око заподіює багато скорбот тому, хто слідує за ним. Якщо не утримаєшся від блукання очей, то не прокладеш прямих стежок до невинності.

Розумно віддаляйся від шкідливих зустрічей, щоб у добрі перебувала твоя внутрішня людина.

Якщо хочеш перемогти срібролюбство — розлюби корисливість і марнотратство.

Якщо хочеш перемогти гнів — набудь сумирності й великодушності.

Тільки тоді печалься, коли згрішиш, але і в цьому випадку знай міру, щоб не впасти у відчай.

Якщо хочеш перемогти марнославство — не люби ні похвали, ні почестей, ні гарних одеж, ні першосидіння, ні переваги, а, навпаки, люби, щоб ганьбили й безчестили, зводячи на тебе наклеп…

Якщо хочеш перемогти гордість — що ти робиш — не говори, що робиться це власними твоїми руками або власними твоїми силами, але говори, що за Божої допомоги і Божого покровительства робиться це, а не моєю силою і не моїми зусиллями.

Із Подвижницьких настанов Авви Дорофея:

Чув я про одного брата, що, коли він приходив до кого-небудь із братії і бачив келію його не виметеною і неприбраною, то казав собі: блаженний цей брат, що відклав турботу про все земне і так свій розум спрямував угору, що не знаходить і келію свою привести до ладу.

Також, якщо приходив до другого і бачив келію його прибраною і виметеною і чистою, то знову говорив собі: яка чиста душа цього брата — так і келія його чиста, і стан келії відповідний станові душі його.

Не бажай, щоб все робилося так, як ти хочеш, але бажай, щоб воно було так, як буде, — таким чином будеш у миру з усіма.

Віруй, що безчестя й докори суть ліки, які лікують гордість душі твоєї, і молися про тих, хто докоряє, як про істинних лікарів душі…

У відповідь на несправедливі звинувачення скажи: прости мені і помолись про мене! Коли ж спитають: чи так воно було, — розкажи правду, потім поклонися зі смиренням і знову скажи: прости мені і помолися за мене!

Ніколи не має своя воля бути вищою волі брата свого.

Іоанна Касіана:

(Існує) стан, який полягає у спогляданні єдиного Бога і в полум’яній любові до Нього, де розум, обійнятий і пройнятий цією любов’ю, веде бесіду з Богом найтіснішим чином.

Із Аскетичних настанов Ніла Сінайського:

Коли зазнаєш безчестя — радій; адже, якщо це несправедливо, то велика тобі нагорода за це, а якщо справедливо, то, опановуючи людиномудре через це, позбавишся від бича покарання.

Є вища молитва досконалих — … коли невимовленими вивищуваннями духу наближаються вони до Бога, Котрий бачить розташування серця відкритим.

Із Подвижницьких настанов Ісаака Сіріянина:

Смиренномудрий ніколи на зупиняється, аби подивитися на зібрання, народне збіговисько, хвилювання, шум, розгнузданість, не звертає уваги на слова, бесіди, вигуки і розкидання почуттів: йому хочеться не те, щоб мати у себе багато чогось і перебувати у безперервних справах, але щоб у будь-який час бути вільним, не мати клопотів.

У смиренномудрості ніколи не буває поспішності, суєтності, гарячих та легких думок, але смиренномудрий у всякий час перебуває у спокої. Нічого не існує, що могло б його вразити. Примусити зніяковіти, навести жах… Проте вся його веселість і радощі — у тому, що угодне Владиці його.

Смиренномудрий, … коли схиляє він обличчя своє на землю і внутрішній зір серця його возноситься до воріт у Святе Святих, … — осмілюється лише так говорити і молитися: за волею Твоєю, Господи, та нехай буде зі мною!

Пустеля заколисує пристрасті. Однак від людини вимагається не це одне: приспати пристрасті свої, — а й те, щоб викоренити їх, тобто, подолати… Пристрасті ж приспані — пробуджуються, як тільки виникає причина проявитися їм у реальному. У бажаючого полюбити Бога вища за все мусить бути турбота про чистоту душі своєї. Чистота ж душі здобувається перемогами і винищенням пристрастей. (Хто не переміг пристрастей, той не ввійде) в непорочний та чистий простір серця.

Не носи ненависті до грішника, тому що всі ми підлягаємо бути відповідальними.

Із Подвижницьких настанов Феодора Едеського

Коли умертвимо пристрасті, знищимо похоті, а мудрування плоті підкоримо Духові — тоді лишень беремо на себе хрест і підемо за Христом.

«Відсторонення од світу» є не що інше, як це омертвлення пристрастей і прояви сокровенного життя у Христі.

* * *

Сходинки духовного шляху можна розбити на три основні групи:

1. Попередні (ознайомлення з теорією і її прийняття, початок етичної роботи над собою, введення у свій побут основних гігієнічних процедур, таких, як щоденне — по можливості — обмивання тіла, загоряння улітку під променями Сонця, зимою — за допомогою кварцевих ламп і т.д.).

2. Базові методи, що включають оволодівання релаксацією тіла й розуму, очищення біоенергоструктур організму за допомогою спеціальних прийомів, а також — що найголовніше! — оволодіння здатністю «жити» концентрацією свідомості в своїй чакрі анахаті й дивитися із неї у навколишній світ.

3. Подальший розвиток себе як духовного серця — впритул до злиття з Серцем Абсолюту: первісною вселенською свідомістю, Богом-Отцем, Отцем Небесним.

* * *

Зростання душі, перетвореної в духовне серце, практично безмежне.

Чернечий спосіб життя, наповнений служінням Богові шляхом допомоги людям в їхньому духовному просуванні, плюс постійні медитативні тренування на спеціально підібраних для цього місцях сили дозволяють за декілька років виростити себе (як духовне серце) до розмірів, що співвідносяться з розмірами нашої планети — і потім ще набагато більше. Паралельно за цей час духовний подвижник освоює переміщення по всіх основних еонах Абсолюту, навчається розчинятися свідомістю у вищих (найтонших) еонах.

А згодом — і Злиття з Отцем Небесним, котре упродовж наступних років триваючих духовних зусиль стає все міцнішим і міцнішим.

Вже після набуття перших успіхів на цьому Шляху той, хто практикує, позбавляється хвороб, що роками мучили його. А якщо він продовжує рік за роком осягати все нові й нові духовні височіні — то його тіло очищається до сприйнятливої ясновидінням прозорості. І Божественне Світло починає литися в матеріальний світ крізь нього! А розвинена до Божественності Свідомість вже зараз — за існування цілковито здорового і активного фізичного тіла — живе в Злитті з Творцем і виходить з Його Обителі в тих місцях Творіння, де це необхідно.

… Однак і це — ще далеко не все. Є перспективи іще цікавіші…