Коментар до схеми Патанджалі

Основнi етапи сходження до духовних висот, до Злиття з Первинною Свiдомiстю позначив ще за сивої давнини iндiйський ріші Патанджалі.

Вiн видiлив 8 головних сходинок такого сходження: яма — ніяма — асана — пранаяма — пратьяхара — дхарана — дхіяна — самадхі.

Однак, оскiльки дві перші з названих сходинок схожi й на практицi освоюються одночасно, їх доцільно об'єднати в одну й говорити про семиступеневу «октаву». Розглянемо ці ступені.

Яма та ніяма

Цi термiни перекладаються як «зусилля та розслаблення» або «напруга та спокiй». Цей ступінь включає освоєння головних етичних i психогігієнічних правил життя духовного шукача.

Перше правило називається ахімса — ненанесення шкоди. Мова йде про прагнення, по можливостi, не заподiювати будь-якої шкоди всiм живим iстотам у справах, словах, думках та емоцiях.

Це включає, у тому числi, i розглянутi вище правила етично вiрного харчування, i, що не менш важливо, виключення грубих емоцiй, сполучених з поганими думками, які часто супроводжуються брутальними словами та вчинками.

Нашi етичнi помилки, включаючи злочини, можуть бути викликанi або невiданням, неуцтвом, нерозумiнням будови Всесвіту та своїх мiсць i ролi в ньому, або ж потуранням таким емоцiям, як злiсть, осуд, ревнощі, образа, тривога, страх i т. ін., що є проявами iндивiдуального «я», що хибно «cтирчить».

На духовному Шляху одним з важливих завдань є знищення iндивiдуального нижчого «я» за допомогою злиття його iз всезагальним Вищим «Я» Творця. Робота в цьому напрямку починається боротьбою з усiма порочними проявами свого «я», насамперед — в емоцiйному реагуваннi.

Важливим методом тут є каяття: щире усвідомлення вчинених етичних помилок з ментальним аналiзом тих ситуацiй i знаходженням правильних їхніх розв'язань.

Багато хто не розумiє, що таке принцип неосуду. Осуд — це саме емоцiя, одна з форм гнiву. Це зовсiм не iнтелектуальний аналiз, не виявлення й обговорення чиїхось помилок. Аналiз — необхiдний: вiн дозволяє навчитися не повторювати чужих помилок. Але вiн повинен здійснюватися без емоцiй гнiву в будь-якому його варiантi.

Емоцiї — це стани свiдомостi. Вони випромiнюються за межi тiла, створюючи енергетичне середовище для оточуючих людей та iнших iстот.

Люди, котрі живуть у грубих емоцiйних станах, продукують руйнівне, хворобливе середовище перебування для оточуючих, спiлкування з ними може викликати важкi енергоураження та хвороби, особливо у дiтей.

Люди ж, котрі живуть у станах витонченої любовi, оздоровлюють, одухотворюють, облагороджують все навколо своїх тiл, зцiлюють однією лише своєю присутнiстю. І чим сильнiша їхня любов i потужніша свiдомiсть — тим бiльший простiр навколо вони одухотворюють — аж до планетарних масштабiв.

Повного освоєння контролю над своєю емоцiйною сферою духовний шукач досягає лише шляхом роботи зi своїми чакрами та iншими енергоструктурами й потiм об'єднанням себе (як свiдомостi) зi Свiдомiстю Божественною. Але починати зусилля належить уже з самого початку Шляху.

Другим правилом ями є сатья — істинність, чистота, правдивiсть.

Але бувають випадки, коли ми не можемо сказати правду, тому що це заподiє комусь шкоду. Тодi — краще промовчати або ухилитися вiд вiдповiдi…

Сказавши неправду, ми стаємо грiшниками перед Богом i заручниками своєї брехні перед людьми, тому що нам потiм доведеться побоюватися викриття, жити в тривозi, а не в стані стiйкого й чистого спокою.

Третє правило — астея — вiдмова вiд прагнення до володiння чужими речами. Ми повиннi всі сили спрямувати на пiзнання Бога. Прагнення ж мати матерiальнi речi, до того ж, чужі, — це є повне перекручення істинної спрямованостi свiдомостi, поєднане, до того ж, iз заподiянням шкоди iншим людям.

Четверте правило — апаріграха — свобода вiд непотрiбних (не необхiдних) речей, якi лише вiдволiкають увагу вiд головного: вiд спрямованостi до Злиття з Творцем.

П'яте правило — Брахмачарія, що означає «проходження Шляхом Брахмана (Святого Духу)». Це має на увазi вiдмову вiд власних «земних» бажань (крiм елементарного забезпечення потреб тiла) i перенаправлення своєї уваги на Бога, на пошук Його розумом, а потiм i розвиненою свiдомiстю.

Це правило має на увазi щиру вiдмову й вiд пошукiв земної слави та почестей, i вiд накопичення марних у свiтi Брахмана речей, i вiд прикрашання свого тiла.

Деякi люди трактують правило Брахмачарії лише як целiбат (статева помiрнiсть). Але це — занадто вузько, та й зовсiм не потрiбно з причини саме духовного ставлення до сексу. Навпаки, целiбат може призводити й до простатиту в чоловiкiв, i до енергетичного «зiв'янення» жiнок, i до «черствіння» свiдомостi в обох статей. Та й просто вiн зовсiм не сприяє прогресу на духовному Шляху. Насправдi важлива не вiдмова вiд сексу, а вiдмова вiд надмiрної захопленостi ним та вiд сексуальних стосунків з неадекватними партнерами.

Шосте правило — шауча — дотримання чистоти тiла. Головне тут — по можливостi щоденне миття всього тiла з милом теплою або гарячою водою. Це очищає шкiру вiд вiдкладень потових солей, якi порушують нормальне функцiонування всього органiзму. Згадаємо тi вiдчуття, якi виникають пiсля гарного миття тiла, якщо до цього довго не митися! Такий от стан комфорту можна й потрiбно створювати собi щодня, якщо митися вранці.

До шаучі також вiдносять чищення зубiв i т.п.

Є й спецiальнi лiкувальнi прийоми шаучі: такi, як промивання носа й носоглотки втягуванням через нiс солоної води. Застосовувати їх постiйно пiдстав немає. Проте ці прекрасні засоби допоможуть кому потрібно — позбутися хронічного нежитю.

Сьоме правило — мітахара — чисте харчування. Про це вже говорилося детально вище. Тут же вiдзначимо лише те, що їжа повинна вживатися в емоційно сприятливій обстановцi, у жодному разi не на тлi конфлiктних розмов, запеклих суперечок, не в присутностi злiсних, роздратованих людей.

Для гармонiзацiї стану можна перед трапезою робити медитацiю.

Наприклад, прекрасна щодо цього православна молитва «Царю Небесний».

Восьме правило — сантоша — постiйна пiдтримка позитивного емоцiйного тла. Якщо ми відчуваємо присутнiсть Господа і своє життя цiлком присвячуємо Йому, якщо у нас немає власної корисливостi в наших справах, якщо ми знаємо, що за нами безупинно спостерiгає Вiн, веде нас, навчає, Сам створює нам навчальнi труднощi й Сам же допомагає знаходити розв’язання проблем, — чому ж нам не жити в постiйнiй радостi?

«Ти — робиш свою справу, Я — керую подiями», — так Вiн навчав колись автора цієї книги [9].

Дев'яте правило — свадхіяна — фiлософськi мiркування, бесiди, читання, що сприяють повному усвiдомленню сенсу свого життя й Шляху до Досконалості.

«Спрямуй свiй розум на Мене…» — так визначив Крішна першi кроки людини на Шляху до Бога [10,18].

Десяте правило — тапас — будь-якi самообмеження й примушування себе заради боротьби зi своїми пороками. Тапас навчає, у тому числi, духовнiй дисциплiнi, сповідуванню принципу «треба!» замiсть «хочу!».

Одинадцяте правило — Ішварапранітхана — вiдчуття пройнятості всього сущого Свiдомiстю Творця (Ішвари), вiдчуття постiйної Його присутностi поза й усерединi мого й iнших тiл, а також предметiв, вiдчуття Його як Учителя й Свiдка всього, що робиться мною й вiдбувається зі мною.

І ще чотири дуже важливi правила:

— кшама — терпимiсть до тих, хто думає iнакше, ніж я,

— дайя — милосердя, доброта,

— арджава — простота, вiдсутнiсть зарозумiлостi,

— хрі — смиренномудрість, вiдсутнiсть а) самозамилування, гордостi за свої реальні успiхи й б) марнославства — самовихваляння за свої надумані достоїнства.

Асана

Слово «асана» означає (у даному контекстi) позу, стiйке положення тiла. Мова йде про спецiальнi прийоми роботи з тiлом, що готують адепта для наступних ступенів духовної роботи. Системи з асан та iнших вправ цього рiвня роботи поєднуються пiд загальною назвою «хатха-йога». Вони також дають першi навички спрямованої концентрацiї й розвивають на початковому рiвнi енергосистеми органiзму.

Асанами варто займатися тiльки пiсля вивчення й прийняття принципiв попереднього ступеня. Якщо ж, наприклад, практикувати йогу на тлi «забiйного» харчування, то вiдбувається огрубiння енергетики, нарощування грубої сили, а це веде в протилежний вiд істинного Шляху бік.

Асанами найкраще займатися рано вранці — приблизно з 4-5 години ранку.

Завершувати кожне заняття треба обов'язково шавасаною — глибокою релаксацiєю тiла й розуму, лежачи на спинi, тривалiстю близько 20 хвилин. Якщо цього не робити — можуть наступати порушення здоров'я, такi, як погiршення зору, тривожнi стани, втрата нiчного сну й т.ін.

У рамках хатха-йоги категорично не слiд намагатися що-небудь робити з енергiєю кундаліні: це може призвести до тяжких порушень здоров'я — як фiзичного, так i психiчного. Робота з кундаліні — завдання ступеню будхи-йоги. Пiдняття кундаліні припустиме тiльки пiсля ретельного прочищення й розвитку всiх чакр та основних меридiанiв.

Треба також розумiти, що хатха-йога — це лише пiдготовчий етап до власне шляху йоги, тому присвячувати їй життя, розраховуючи на якийсь значний успiх, — це не серйозно. Серйозне ж просування може забезпечити лише робота з духовним серцем у рамках раджа-йоги, а згодом і будхи-йоги.

Пранайама

Робота з енергiями в межах тiла і енергетичного «кокона», що оточує його, є завданням раджа-йоги. Одним з методів тут є пранаяма, що перекладається як «робота з енергiєю».

Інодi цей термiн зовсiм неправильно розуміють — як «дихальнi вправи». Це — наслiдок атеїстичних оман. Насправдi ж під час виконання пранаями перемiщується саме енергiя свiдомостi, але це може вiдбуватися — для зручностi — у такт дихальним рухам.

Частину свідомості, що переміщається під час виконання пранаями, ми перетворюємо в білий потік світла. Цим свiтлом змиваються всерединi тiла всi осередки бiоенергетичних забруднень та порушень. В результатi настає загальне оздоровлення й усунення найрізноманітніших хвороб. Також i сама свiдомiсть перетворюється в рухливу, активну силу.

Пратьяхара

Слово «пратьяхара» означає «видалення індрій з об'єктiв матерiального свiту». Пратьяхара — це ступiнь, на якiй адепт навчається керувати «щупальцями» свiдомостi, що на санскритi називаються «індріями». Це вiдкриває можливiсть до освоєння бачення в тонких i найтонших шарах багатовимiрного простору, навчає виходити в них зi своєї матерiальної оболонки, «обживати» їх, привчаючи себе до їхньої тонкостi, нiжностi й чистоти.

Поняття «індрії» iснує тiльки в iндiйськiй духовнiй культурi. Європейцi з їхніми спрощеними, заплутаними i здеградованими релiгiйними уявами зазвичай не вмiщують таких знань. Навiть у перекладах з iндiйських мов вони слово «індрії» замінюють на слово «почуття», що втратило своє первинне значення, повністю вiдмiтаючи в такий спосiб усю величезну методологiчну значущiсть поняття пратьяхари та принципiв роботи на цьому ступенi.

Адже що таке «контроль над почуттями» (так європейцi перекладають термiн «пратьяхара»)? Для обивателя слово «почуття» походить вiд «розчулитися», тобто «розплакатися». У повсякденнiй мовi це слово також вживається замiсть слiв «вiдчуття» (відчуття холоду, голоду, великої ваги якоїсь події і т.ін.) i «емоцiї» (почуття страху, почуття радостi).

Для вченої ж людини «почуття» — це функцiї органiв почуттiв — зору, нюху та ін. Але i це — ще не всi індрії. Тому, що до індрій належить ще й розум.

Також дуже важливо, що образ «щупалець», який міститься у словi «індрії», вже сам по собi дає глибоке розумiння дiї розуму i свiдомостi й керування ними.

Основнi знання про роботу з індріями виклав Крішна в Бхагавад-Гіті [10,18]. Вiн говорив про індрії зору, слуху, нюху, дотику, пропріорецепції, а також розуму. І справдi: концентрацiя уваги на якомусь об’єкті з допомогою будь-якого органу почуттів чи розуму подібна до витягування з тiла щупальця. Перемiщаючи концентрацiю на iнший об'єкт, ми вiдокремлюємо i перемiщаємо свою індрію.

Можна поспостерігати, як розум створює свої індрії, коли ми думаємо про когось чи про щось.

Дотики чужими індріями вiдчуваються людьми з розвиненою чутливiстю. У деяких випадках чужi індрії можна навiть бачити, а, отже, i впливати на них.

Людина, як говорив Крішна, повинна навчитися, у тім числi, втягувати всi свої індрії зi свiту матерiї подiбно до того, як черепаха втягує в панцир лапи та голову. А потiм треба індрії простягнути в Божественнi еони, щоб обiйняти ними Бога, притягти себе до Нього i злитися з Ним.

Про індрії нинi постiйно говорить Сатья Саї — сучасний Месiя. Багато Його книг перекладалися росiйською мовою, але в усіх них внаслідок неадекватних перекладів була втрачена інформація про роботу з індріями.

Керуванню індріями неможливо навчитися без попереднього освоєння чiткого перемiщення концентрацiї свiдомостi по чакрах i головних меридiанах, тобто меридiанах «мiкрокосмiчної орбiти» i серединному. Ми поговоримо про це спецiально в однiй із наступних глав.

Дхарана

Дхарана — це «пiдтримання правильної концентрацiї». «Правильна концентрацiя» означає утримання індрій на Богові. Іншими словами, це є реальний прояв повного устремління людини до Бога, до Злиття з Ним.

Але Бог в аспектi Творця чи Святого Духу ще недоступний для прямого сприйняття на цiй стадiї учнівства.

Допомога в частковому угамуваннi любовi-пристрастi до Бога може прийти за допомогою роботи з Образом конкретного Божественного Вчителя, яким може стати, наприклад, Ісус, чи Бабаджі, чи Сатья Саї — Той, чий реальний Образ з останнього Втiлення нам добре знайомий.

Якщо довго утримувати цей Образ обличчям у своїй анахаті на тлi емоцiй найвищої любовi до Нього, то поступово настає стан, коли це вже не я дивлюся на свiт з анахати, а дивиться Він. Це означає «оживання» Їдама (так називається такий Образ), часткове Злиття з Ним. Тепер можна жити в Єднаннi з Ним в анахаті, чи ж, перейшовши концентрацiєю в головнi чакри, звертатися до Нього у власній анахаті — як до Порадника, Вчителя.

І це — не iлюзiя, а реальне входження Божественного Вчителя в створений тим, хто практикує Його Образ. Вiн може стати i Наставником у медитацiї, Вiн поведе вiдданого i люблячого учня за допомогою Своєї Свiдомості — в Обитель Всесвiтньої Свiдомостi Творця.

«Якщо можете уявити у свiдомостi своїй Лик Учителя до цiлковитої виразностi, то можете (перенестися)… свiдомiстю в Його Свiдомiсть i ніби дiяти Його Силою. Але для цього потрiбно бачити Лик Учителя чiтко до найдрiбніших подробиць, щоб Зображення не тремтiло, не спотворювалося, не змiнювало обрисiв, як це часто буває. Але якщо пiсля вправ зосередження вдається одержати стiйке Зображення Вчителя, то можна мати за допомогою цього досягнення велику користь i собi, i найближчим, i справам». [1]

«Вас можуть запитати, як позначається вступ на шлях служiння? Звичайно, першою ознакою буде — вiдмова вiд минулого i повне устремлiння до майбутнього. Другою ознакою буде усвiдомлення в (своєму) серці Вчителя, не тому, що «так потрiбно», але тому що iнакше неможливо. Третьою буде позбавлення страху, тому що озброєний Владикою — невразливий. Четвертою буде неосуд, тому що спрямований у майбутнє не має часу займатися покидьками вчорашнього дня. П'ятою буде заповнення всього часу роботою для майбутнього. Шостою буде радiсть служiння i віддавання усього себе на користь свiту. Сьомою буде духовне устремлiння до далеких свiтiв, як шлях суджений». [1]

Якщо робота з адамом не виходить одразу, суттєву допомогу нададуть тренування щодо створення образних уявлень. Це можуть бути й образи, що допомагають розвиткові чакр, і занурення в блаженні картини спілкування з живою природою і т.п.

Правильному духовному розвиткові сприятимуть лише образи, переповненi радiстю гармонiї, витонченостi, блаженства.

Методичною пiдмогою можуть також послужити вiдповiднi твори живопису, музики, художньої фотографiї i т.п.

Дхіана

Дхіана — це ступiнь медитативних тренувань, що приводять до Самадхі.

Медитацiя — це робота свiдомостi, спрямована на її розвиток по шляху до Досконалостi та Злиття з Творцем. Медитацiя практикується на трьох ступенях розглянутої схеми.

На ступенi дхарана адепт, у тім числi, вчиться розливати свiдомiсть у найтоншому i найпрекраснішому із свiту матерiї. За допомогою такого співналаштування він зміцнюється в гуні саттва.

А за допомогою роботи з Божественним Йідамом вiн може вiдразу ж доторкнутися Вогненного прояву Божественної Свiдомостi, пiзнавши Самадхі.

На ступенi дхіяни ведеться робота, спрямована на зростання, збiльшення свiдомостi, на знаходження сили у витонченості.

А на наступному ступенi зусилля будуть зосередженi на взаємодiї iндивiдуальної свiдомостi зi Свiдомiстю Вселенського Бога i Злиттi з Ним у Його Безмежності.

У рамках дхіяни найефективніша медитативна робота на мiсцях сили — енергетично значущих для людини дiлянках поверхнi Землi. Серед великої кількості таких мiсць повиннi бути обранi тi, котрi сприяють розширенню свiдомостi в найтонших еонах. Правильно пiдiбрана послiдовнiсть таких мiсць забезпечує легкiсть i простоту розв’язання найскладніших завдань правильної «кристалiзацiї» — кiлькiсного зростання свiдомостi.

З цiєю ж метою можна використовувати спортивнi навантаження на тлі спецiальних медитативних прийомiв, «моржування», «медитативний бiг».

Структурою органiзму, вiдповiдальною за медитацiю, є нижнiй «мiхур сприйняття» (термiн Хуана Матуса; див. [10]), головною суттю якого є чакра анахата, що енергетично живиться нижнiм дань-тяном (комплексом трьох нижнiх чакр).

Iз самого початку медитативних тренувань i до повної Перемоги в Злиттi з Первинною Свiдомiстю треба постiйно пам'ятати про те, що головне достоїнство людини полягає в її розвиненому духовному серцi. Саме ним людина першопочатково зливається з Богом і саме тому його потрібно всiляко зберiгати в чистотi й розвивати. Все сказане вище дозволяє прийняти цi слова не як красиву метафору, а як цiлком конкретне знання, як практичне керiвництво до дії.

Розглянутi ступені духовного сходження призначаються безпосередньо для того, щоб навчитися спочатку помiщати свiдомiсть повністю в очищену анахату, потiм забезпечувати зростання анахати всерединi тiла, а згодом i за його межами — у масштабах «кокона», потім — Землi, а потiм i за її межами у вищих еонах.

Так ми ростимо себе як Любов.

Бог є Любов, тому злитися з Ним можна, лише ставши також Великою Любов'ю, Великою Душею ((Махатмою), що складається з Любові!

Й iншого варiанту розвитку себе до Божественностi, крiм розглянутих нами зараз принципових ступенів, — немає.

Самадхі

Цей ступiнь мiстить у собi вищий рiвень духовних досягнень — вiд перших Самадхі до Злиття з Первинною Свiдомiстю і Абсолютом.

Пiдготовлена роботою на попередньому ступенi свiдомiсть адепта стає здатною доторкнутися до Божественної Свiдомості у вищих еонах. Такi першi дотики дарують яскраву новизну блаженства, що i позначається термiном Самадхі [10,18].

На вiдмiну вiд Самадхі, Нiрвана — це достатньо стiйке Злиття саме зi Свiдомiстю Бога — зі втратою вiдчуття локалiзованого «я». Термiн «Нiрвана» означає «згорання», тобто знищення своєї індивідуальності — за допомогою Злиття з Богом в аспектах Святого Духу або Творця. Так насправді й відбувається.

У Бхагавад-Гіті Крішна говорить i про Самадхі, i про два принциповi ступенi Нiрвани: Нiрвана в Брахманi (Святому Духові) i Нiрвану в Ішварі (Творцеві).

Але в Iндiї термiн «Нiрвана» свого часу стали широко використовувати буддисти, i потiм вiн виявився «витісненим» індуїстами з Iндiї — разом з буддизмом. Замiсть нього індуїстські школи почали розширювати значення термiну «Самадхі», додаючи до нього рiзнi слова-додатки. Цi комплекснi слова почали застосовуватися в рiзних значеннях — рiзними школами, термiн вiд цього «розплився», втратив визначенiсть. Тому має сенс повернутися до цiлком чiткої термiнологiї, введеної в духовну культуру Богом в особi Крішни.

Отже, щоб перейти вiд Самадхі (Дотику) до Нiрвани (Злиття), потрібно мати досить велику i сильну iндивiдуальну свiдомiсть, розвинену попереднiми тренуваннями. До того ж, вона має бути стiйкою у Божественнiй витонченостi.

Якщо цих умов дотримано, то залишається лише знайти вхiд у потрiбний еон, увiйти в нього i розчинитися в його Свiдомостi методом «тотальної реципрокальності», якому також потрібно попередньо навчитися.

Проте це завдання вміщує в себе не лише медитативнi навички, але й етичну пiдготовку: всіляке знищення свого нижчого «я», стремління до заміни його «я» колективним, а потiм i всезагальним «Я», тобто Параматманом.

Лише так людина може стати причетною до безмежної Божественної Сили.

«У Нас… — резервуар невичерпної психiчної енергiї!» [2], — говорить Бог.

Але «якщо викласти умови i призначення йоги, то кількість бажаючих долучитися буде зовсiм не такою великою. Жахливим буде для них явище вiдмови вiд самості…» [2].

Вищi еони Абсолюту освоюються практикуючим послiдовно. Щоб почати освоєння чергового еону, доводиться довго, iнодi роками, накопичувати силу свiдомостi — щоб виявитися здатними проникнути в нього й утриматися в ньому. Це не стосується лише тих людей, котрі пiдiйшли до цих рубежiв ще в минулому втiленнi i зберегли ще з тих пiр необхiдну особисту силу свiдомостi й витонченiсть.