^Нова Екопсихологія
Духовна екологія

Поради щодо харчування

Колись Бог через пророка пояснив людям принципи харчування: «… От, Я дав вам усяку траву, яка розсіває насiння, яка є на всiй землi, i всяке дерево, у якого плiд деревний, що сiє насiння, — вам це буде в їжу». Ця заповiдь була записана в єврейськiй Бiблiї (Буття, 1:29). Потiм Вiн додав через iншого пророка: їжте все, «… тiльки плотi з душою її, з кров'ю, не їжте» (Буття, 9:1-4). Про що говорилося в цiй фразi? Саме про «беззабiйне» харчування: їжте всi їстiвнi рослини, використовуйте молоко, яйця, але не вбивайте на їжу тих тварин, у тiлах яких ви бачите кров.

Що ж придумали тодi хитрi й черевоугодні iудеї, які одержали цю заповiдь? Вони стали випускати в землю кров тварин, яких убивали, i їсти їхнє м'ясо… — так, без кровi. Вони зробили вигляд, що зрозумiли, нiбито душа тварини — це i є її кров… Цей же спосiб надурити Бога згодом стали застосовувати й черевоугодні «християни». А заперечення проти цього Ісуса Христа [10,18]… — вони просто не включили до Нового Завiту…

Але ж щире християнство — це Учення про Любов. Невже ж заподiювання страждань iншим iстотам заради задоволення своїх почуттєвих пристрастей може бути сумiсне зi званням християнина?

Щирi християни — це не тi, хто формально приймає хрещення, зовсiм не збираючись дотримуватися Вчення Христа. І тим бiльше не тi, кого навiщось охрестили ще в дитинствi. І не тi — християни, хто носить на шиях хрести. Хрести носять хрестоносцi, чи не так?

Істинні християни — це тi, котрі дотримуються Учення Бога, яке передане нам через Ісуса Христа й iнших Месiй. Його суть можна коротко висловити трьома фразами:

1. Бог є Любов.

2. Ми повиннi влитися в Нього заради того, аби збагатити Його собою.

3. Для цього нам треба стати теж, як i Вiн, Любов'ю.

Ті, хто не дотримується цього Учення, називати себе християнами не мають права. Вони — лише збоченці, «християни» в лапках.

… Я народився й рiс у цьому життi в родинi комунiстiв-атеїстiв. Про грiх i співчуття тут не думали зовсiм, як i майже в кожній «радянськiй» родинi. Я теж харчувався з дитинства м'ясом i рибою: так було прийнято. Я навiть став рибалкою й мисливцем — i без усяких гризот совiстi вбивав i мучив тварин, навiть не замислюючись, що хтось ще, окрiм мене, може відчувати бiль.

І тільки вже, будучи старшим науковим спiвробiтником НДІ, я став уперше замислюватися про своє право вбивати тварин. Але вiдразу придумав собi виправдання: ми не можемо жити, не харчуючись м'ясом i рибою, тому я об'єктивно маю право добувати собi цю «їжу» самостiйно, не чужими руками — якщо вмiю й можу це робити.

Потiм одногу разу стався такий випадок. Я без рушницi пiдiйшов до берега озера й налякав родину качок: маму й з десяток каченят, якi ще не вмiли лiтати. Вони всi поспішили вiд берега й дуже тiсною дружною групкою, майже впритул один до одного, попливли до острiвця — метрів з 50 вiд берега. А на острiвцi сидiв, сховавшись, незнайомий менi мисливець. І коли родина качок пiдпливла до острiвця, вiн двома пострiлами побив їх усiх…

Тодi я вперше сприйняв смерть жертв цiєї жорстокої забави — полювання — як драму. Моє сум'яття збiльшувалося від того, що я став причиною їхньої смертi, ненавмисно їх налякавши. І вiдразу я побачив протирiччя: адже якби вбив їх я — то не переживав би! Адже — радів би удачi, великій мисливській здобичі!…

А згодом якось довелося їхати по Карелiї в автобусi з робiтниками лiсгоспу. Пiсля роботи вони випили горiлки й зiбралися на нiчну риболовлю — бити рибу острогою у променях фари. Але, поки їхали, один з них раптом «розчулився» i став уголос мiркувати: «Як же так: бити острогою живу рибу?! Адже живу ж! Острогою!…». Вiн багато разiв емоційно повторював цi фрази, звертаючись з цим запитанням i до себе, i до товаришiв. Видно було, що вiн стояв на гранi осявання, прозрiння…

Однак товаришi лише мовчки злегка посмiхалися: ну чого не буває, якщо трішки «перебрав»…

Тодi вiн, не бачачи їхньої пiдтримки, раптом засоромився своєї «слабкостi» i вигукнув: «Так! Їдемо бити живу рибу острогою!». І питання було зняте з порядку денного…

Якось одного разу я полював на качок на озерi. Поранив одну. Прагнучи добити, я стрiляв знову й знову, але качка, бачачи пострiли, щораз устигала пiрнути до того, як до неї долiтав дрiб. Тодi я застосував хитрiсть й, направляючи човен, вигнав її на мiлину, де пiрнути їй не вдавалося. І вона це зрозумiла. І здалася. Я стрiляв у неї раз- по-раз, її щоразу накривало дробом, i щоразу свинець простромлював її маленьке тiльце. Вона, поранена, з перебитими крильми, тiльки кричала вiд жаху й болю, вже будучи не в змозi врятуватися. Її крики, напевно, як i крики всiх безвинно й жорстоко убитих, лунали так: «За що?! Адже я не зробила нi тобi, нi комусь iншому нiчого поганого! Пожалій! За що ти завдаєш менi такого страшного болю?!». А я пiдпливав на човнi все ближче, цiлився i стрiляв…, але вона нiяк не вмирала! І лише пiдпливши ще ближче, я вiдiрвав їй черговим пострiлом голову.

Ми потiм їли її посічене дробом тiло, проте тодi якось я не відчув вiд цього смакового задоволення…

А останнє моє полювання було на лося. Загоничi тодi вигнали на лiнiю стрiльцiв лосицю. Тi почали стрiляти й поранили її. Вона кинулася убiк лiнiї загоничiв, тi теж вiдкрили вогонь. Двi мої кулi перебили їй хребет. Потiм iншi мисливцi стрiляли ще. Єгер, пам'ятаю, вiд звукiв багатьох пострiлiв увiйшов в екстаз й у захватi кричав: «Оце так — музика!!!». Нарештi вона впала.

Коли я пiдiйшов, вона вже не дихала. Але мисливцi розповiдали, як вона, впавши, ще повзла метрiв п'ятдесят, залишивши на снiгу дорогу, залиту кров'ю. Розповiдали вони це, сміючись і радіючи удачi. Співчуття не було в жодній душi…

Та i я сам стрiляв, думаючи про м'ясо, а не про бiль цiєї прекрасної тварини…

З тої пори я «зав'язав» i навiть продав рушницю.

… Потiм, коли я зустрiв авторитетну для мене людину, вiд якої вперше по-серйозному почув про те, що є Бог i що Йому не бажане наше харчування тiлами тварин, — тодi для мене повна вiдмова вiд цього страшного пороку була вже цiлком пiдготовлена…

Надалi я вивчив наукову лiтературу з фiзiологiї харчування й переконався в тiм, що в тiлах тварин немає жодного потрiбного людинi компоненту їжi, якого б не було також й у рослинних продуктах плюс у молоці й виробах з нього, а також у яйцях. У тому числi, у молоці i яйцях є всi необхiднi людинi так званi «незамiннi» амiнокислоти — найважливiшi складові компоненти бiлкiв. Харчування м'ясом i рибою виявилося зовсiм не необхiднiстю, а найяскравішим проявом пороку ненажерливості, прагненням наситити свою смакову примху за рахунок болю й смертi iнших!

І нехай нiхто не шукає собi виправдання в тому, що, мовляв, убиваю ж не я, вбивають «вони», а я тiльки поїдаю. Ні: «вони» убивають для нас. Ми — спiвучасники цих убивств безневинних iстот, втiлених зовсiм не для того, щоб ми їх убивали, а заради проходження своїх власних чергових еволюцiйних етапiв у даних їм Богом тiлах. У тих тiлах — такі ж душi, як ми самi, тiльки молодшi — як дiти…

… Я дуже багато вбивав тварин.

Ще з дитинства я був привчений насаджувати на рибальськi гачки живих черв'якiв. Менi й у голову не приходило тодi вiдчути себе на мiсцi кожного з них… Потiм на цих же гачках мучилися риби.

Риби не «засинають», як утiшають жорстокi батьки своїх дiтей, що жаліють умираючих рибок. Кожна риба, помираючи, відчуває жах, бiль вiд ран i муки ядухи…

Потiм я стрiляв по живих мiшенях: птахах i звiрах.

Згодом став екологом-зоологом — i вiд моїх рук загинули тисячi тварин — уже не на їжу, а «для наукових дослiджень»…

Пiзнiше, працюючи в медицинi, я також рiзав й убивав пацюкiв, кроликiв — цих ласкавих, ніжних тваринок…

Коли, нарештi, наступило прозрiння, я раптом усвiдомив увесь їхнiй бiль… Каявся, просив їх, аби мене простили… Та, видно, не всi тi жахи досить вистраждав у своєму каяттi…

І коли, кілька років пізніше, на мене, позбавленого можливостi пручатися, раптом без будь-якого зовнiшнього приводу напав iз засiдки примiтив двометрового зросту й смертельно скалiчив моє тiло, — тодi, помираючи в жорстокому болі, я теж мiг би дивуватися: за що? — адже я нiкому нiчого поганого не зробив…

Й коли-небудь, можливо, вже в майбутнiх земних життях, вiн i всi члени тiєї банди, кілером якої вiн тодi був, теж будуть помирати в муках i стогнати: за що?!…

… Найчастiше, люди, якi нiколи ранiше не замислювалися над тим, що їдять, вислухавши проповiдь про співчуття i погодившись з нею, раптом схаменуться: а що ж їсти, якщо не рибу та м'ясо?! Тому дуже коротко поговоримо про загальнi принципи харчування.

Перше: як правило, у нашому рацiонi бажано мати всi п'ять груп живильних елементiв: бiлки, жири, вуглеводи, вiтамiни, мiкроелементи. Навмисне збiдненi дiєти, включаючи «монодієти» (харчування лише якимось одним продуктом, наприклад, тiльки рисом, тiльки пророщеною пшеницею, тiльки вiвсом, тiльки яблуками й т.п.) успiшно застосовуються з лiкувальними цiлями, але вони не мають бути надто тривалими. Так, порадившись iз фахiвцем, можна «сiсти» на таку дiєту на 1,3,7 днiв, на мiсяць-пiвтора — залежно вiд тяжкості захворювання й обраної тактики лiкування.

Допомагає в лiкувальних й очисних заходах i повне голодування (обов'язково зi збереженням прийому води!) тривалiстю до трьох діб. Якщо ж є бажання поголодувати довше — то це можна робити тiльки пiд контролем фахiвця з лiкувального голодування. Вихiд з голодування має бути плавним. Першi прийоми їжi краще робити iз сокiв i фруктiв. На кiлька днiв варто повнiстю виключити кухонну сiль — iнакше можливий набряк тканин тiла.

Бiлки, жири й вуглеводи містяться одночасно практично в кожному природному продуктi: молоцi, будь-якому зернi, будь-якому овочеві й т.ін. — але в рiзних спiввiдношеннях. Згідно цього продукти харчування прийнято подiляти на «бiлковi», «вуглеводисті» й «жири».

До «бiлкових» продуктів належать молоко й молочно-кислi вироби, сир, яйця, горiхи, гриби, соя, горох, квасоля, боби. Бiлки бувають рiзними, що залежить вiд того або iншого набору складових їхнiх амiнокислот. Амiнокислоти ж подiляються на «замiннi» (тобто тi, якi потрiбнi людському органiзмові, але виробляються також й усерединi нього) i «незамiннi» (якi теж потрiбнi, але в органiзмi людини зазвичай не виробляються й тому мають поставлятися в нього з їжею).

Найбiльшою цiннiстю у забезпеченнi органiзму бiлком, таким чином, є тi продукти, якi мiстять повнi набори саме «незамiнних» амiнокислот. А це — молоко i яйця. Використання молока або яєць гарантує якісність харчування з погляду його бiлкової повноцiнностi. Якщо ж немає нi молочних продуктiв, нi яєць — треба намагатися урiзноманiтнити iншi види їжi, особливо тi, якi входять до групи «бiлкових».

Але при цьому має сенс урахувати, що бобовi в великих кiлькостях викликають значне газоутворення в кишечнику. Те ж буває вiд ячменю й жита, а в дорослих людей — вiд молока (але не вiд сиру). Молоко в таких випадках краще пити ввечерi, потроху й без сполучення iз чимось ще. Кисляк, до речi, у таких випадках засвоюється краще.

Газоутворення виникає також вiд змішування в один прийом великої кiлькостi бiлкової або жирної їжi — iз солодким.

Яйця й жирну їжу не треба їсти на нiч: цi продукти надовго залишаються в шлунку, а травлення саме в шлунку (на вiдмiну вiд травлення в кишечнику) пiд час нiчного сну йде погано. Їжа тодi може затриматися в шлунку неперетравленою на всю нiч, у нiй розмножуються мiкроби, виникають запалення стiнок шлунка, а потiм i кишок.

Особливо торкнемося двох питань щодо харчування яйцями.

Перше — це постулат про те, що яйця їсти не можна з етичних мiркувань: адже з них могли б вилупитися курчата! А з яєць, що продукують птахофабрики, курчата вилупитися нiяк не можуть. Справа в тому, що домашня курка — це такий унiкальний бiологiчний вид (виведений людиною шляхом селекцiї), самиці якого несуться незаплiдненими яйцями, тобто без допомоги пiвнiв. Із цих яєць курчата вилупитися не можуть. (Півнів на птахофабриках зводять iз курми тiльки заради тих яєць, якi потiм вiдправляють в iнкубатори для виробництва курчат).

Нема рацiї вiдмовлятися вiд уживання в їжу й заплiднених яєць: адже в ненасидженому яйцi ще немає зародка, немає й душi, що втiлилася, такi яйця не відчувають нi страху, нi болю, якщо їх варити або смажити.

Яйця, якi ми їмо, — це всього лише яйцеклiтини. І якщо вже жаліти яйцеклiтини — то треба набагато бiльше вболiвати про яйцеклiтини людини, що гинуть, а не курей! А кожна менструацiя в жiнки — це знак утраченої можливостi народитися людинi! Чи випливає з цiєї послiдовностi мiркувань, що всiм жінкам варто бути «хронiчно» вагiтними, аби не допускати даремної загибелi яйцеклiтин? (Жартую!)

Друге заперечення з приводу споживання яєць iде вiд фiзiологiв: вiд яєць, мовляв, обов'язково виникає атеросклероз, тому що в них багато холестерину.

Менi самому колись довелося брати участь як лаборантові у дослiдах над пацюками в лабораторiї акад. Н.Н.Анiчкова — у тих самих дослiдах, якi дозволили йому «зрадити анафемi» яйця. Я сам тодi, своїми лаборантськими руками, робив пацюкам атеросклероз. Але годували їх зовсiм не яйцями. А чистим порошковим холестерином, змiшаним з маслом. І дози цього хiмiчно чистого холестерину були дуже навiть значними: вони вимiрювалися грамами на прийом, не пам'ятаю скiльки разiв на день. І це — на маленького пацючка! Так, у пацюкiв виникав атеросклероз. Але ж дози холестерину були завищенi в мiльйони разiв — у порiвняннi з декiлькома яйцями у день на людину!

А насправдi холестерин є досить важливою для людини речовиною, тому що з нього утворюються всі — як чоловiчi, так i жiночi — статеві гормони.

Холестерин, до речi, виробляється й у наших тiлах. А високi його концентрацiї є не тiльки в яйцях, але й у тiлах тварин, особливо в печiнцi, мозкові й салi.

Ну, а щоб розпiзнати причину атеросклерозу, бажано, насамперед, з'ясувати, чи хворіють ним люди, які харчуються «беззабійно»?

Жири бувають рослинного й тваринного походження. Серед останнiх — як вершкове масло, так i жири, добутi з трупiв тварин. Останнє важливо враховувати, читаючи перекладену лiтературу. Справа у тому, що в росiйськiй мовi ми вiдносимо вершкове масло до тваринних жирiв. Але англiйською мовою воно видiляється в самостiйну групу. Там є три слова, що позначають жири: oil — жири рослиннi, butter — вершкове масло й fat — жири, що перебувають у тiлах або видобуті з них. Тому у перекладах iнодi виникають перекручування змiсту. Наприклад, ученi пишуть англiйською мовою висновки дослiджень, що споживання тваринних жирiв, за статистикою, значно збiльшує ризик захворювання на рак. Але ми мусимо розумiти, що до вершкового масла це стосунку не має.

Кориснi як рослиннi олії, так i вершкове масло. У тому числi, першi мiстять вiтамiн Е і розчиняють вiдкладення холестерину, якщо тi вже з'явилися. А вершкове масло багате на вiтамiни А і Д.

Проте пiдiгрiвати й смажити їжу краще на вершковому маслi. Тому що під час нагрiвання в присутностi кисню олії окисляються, утворюючи шкiдливі речовини, причому, чим рiдшою є олія, тим вона окисляється швидше.

А ще iснують у продажi маргарини — сумiшi рiзних жирiв. Якщо виникає бажання їх вживати, прочитайте на упаковці перелiк iнгредiєнтiв.

До вуглеводистої їжi вiдносять усi овочi, фрукти, ягоди, крупи, зелень, варення, мед… При цьому, рослиннi тiла й зерна багатi на клiтковину, важливу для нормальної роботи кишечника, i вiтамiни, особливо С і групи В, а цукор дає, у тому числi, енергiю, що швидко утилізується органiзмом.

Загальновiдомою зараз є iнформацiя про те, що дуже потрiбнi органiзмові вiтамiни групи В, які містяться в хлiбi. Але важливо знати, що в хлiбi з борошна вищих сортiв їх майже не залишається, як i бiлкiв. Набагато кориснiші сорти хлiба «грубого млива» або з додаванням висівок.

Те ж — i про рис. Набагато кориснiший рис нешлiфований, тому що саме вiн мiстить багато вiтамiнiв групи В, а також бiлок.

Щодо вiтамiнiв ми вже говорили досить багато. Додам лише, що, якщо ми їмо молоко, яйця, вершкове масло й рослинну олію, хлiб (з висівками), крупи, моркву, зелень i свiжi фрукти i ягоди, — то ми повнiстю забезпечуємо себе всiма вiтамiнами. Якщо ж є в цьому сумнiв або iснують спецiальнi застереження — можна купити в аптецi полiвiтамiни чи якiсь конкретнi сполучення вiтамiнiв за рекомендацiєю фахiвця-лiкаря.

Особливої уваги iз усiх вiтамiнiв заслуговує вiтамiн С. Вiн важливий для пiдтримки опiрностi органiзму, зокрема допомагає при застудних захворюваннях. Але вiн не термостiйкий. Тому заварювати трави, хвою або шипшину треба, не прокип'ячуючи їх. Дуже багато вiтамiну С міститься також у часнику й кропивi.

Мiкроелементами ми забезпечуємо себе в рiзноманiтному харчуваннi, що включає й молоко, i гриби, i багато чого iншого. Але найбагатшим продуктом, що мiстить гарантовано весь їхнiй повний набiр, є морська капуста. Вона привозиться в нашi краї або у виглядi консервiв, або в сушеному вигляді (останню можна купити в аптеках). Але можна і просто додавати в їжу морську воду або морську сіль.

… Життя любителя й знавця природи виявляється не тiльки багатшим на красу, здоровiшим, кориснішим з огляду на духовне зростання, але й набагато дешевшим. Знавець лiсу обов'язково заготує на зиму й варення, й навiть саморобний мед iз квiтiв, i насушить смачних трав для заварювання замiсть чаю. Але особливо, звичайно, знадобляться гриби. Особисто я харчуюся грибами весь рiк. Це рятувало й ранiше [9], i дозволяє видавати книги за свої грошi тепер.

Гриби, якщо їх уживати в смаженому або вареному вигляді, дуже смачнi, але засвоюються погано, тому що оболонки їхнiх клiтин важко пiддаються руйнуванню нашими травними ферментами. Не полiпшує ситуацiю й попереднє їхнє сушiння. Але вiд тривалого впливу оцтової або молочної кислот — у маринуваннi або квашеннi (засолюванні) — оболонки клiток руйнуються, i гриби тодi засвоюються чудово.

Зберiгати солонi гриби можна й безпосередньо в мiськiй квартирi, треба лише систематично (приблизно раз на тиждень) знiмати цвiль iз поверхнi рiдини над гнiтом. Тiльки не намагайтеся заквашувати окремо опеньки: вони при шумуваннi не утворюють молочну кислоту — i в пiдсумку виходить погано. Опеньки можна або додавати в посудину з iншими засоленими грибами, або ж консервувати з оцтом i сіллю.

* * *

Головне в проблемi правильного харчування — дотримання основного етичного принципу ненанесення шкоди. Лише тi люди, якi мають розвинене співчуття до чужого болю, зможуть досягнути успiхів на духовному Шляху. Тому що тiльки тих, які втiлили в собі принцип ЛЮБОВІ, Бог пiдпускає до Своєї Обителi.

Такому способові життя вчив ще в древньому Китаї Божественний Учитель Хуан-Ді. Цьому ж навчали Піфагор, Гаутама Будда, а потiм Ісус Христос [14,18]. (Ісус кiлька разiв робив виняток тільки, коли спiлкувався з рибалками i юрбами простолюдинiв, годуючи їх тiлами риб). Цьому ж у наш час навчав і навчає Бог через Бабаджі й Сатья Саї [10,14,18,19,42-51,58,60,64].

Цій думцi Бога начебто б суперечать Його ж слова в Коранi. Але зрозумiємо, що в роки становлення ісламу серед майже безперервних вiйськових боїв ситуацiя була зовсiм не така, щоб насаджувати в середовищi скотарiв, жителiв пустель, новий для них спосіб харчування. Тодi в Бога, що керував через пророка Мухаммада, було iнше завдання — установити в тому регiонi Землi монотеїстичну вiру. І лише потiм, коли iслам утвердився й устоявся, в мусульман з'явилася можливiсть міркувати і про етичний бік харчування.

Якщо iгнорувати етику харчування, то на цей випадок Богом передбаченi механiзми розвитку хвороб.

Так, у судинах, шкiрi, хрящовiй тканинi поступово вiдкладаються солi сечової кислоти, якi в найбiльшiй кiлькостi постачають саме м'яснi й рибнi страви. Ця хвороба називається подагрою. Її прояви — зниження пам'ятi, головнi болi, порушення сну й статевої функцiї, болі в м'язах i суглобах. А потреба зняти дискомфортний стан головного мозку веде до палiння й алкоголiзму.

Треба враховувати ще й енергетичний аспект такого харчування: адже трупними енергiями засмiчуються чакри й меридiани, i це веде до порушення біоенергозабезпечення багатьох органiв, сприяє виникненню раку. Цими ж енергiями вражаються травнi органи, виникають гострi й хронiчнi запалення, виразки. Тi ж енергiї ведуть до розвитку агресивних психічних тенденцiй. Енергiя свiдомостi таких людей стає грубішою, вони виявляються не спроможними до витонченості свiдомостi.

Вiдомi твердження про те, що, мовляв, тiльки в м'ясi й рибi містяться повноцiннi бiлки, як ми вже обговорювали, абсолютно неспроможнi i є ознакою медичного неуцтва тих, хто так говорить. Адже повнi набори необхiдних людинi амiнокислот (складових частин бiлкiв) містяться в яйцях i молоцi.

Найкращим пiдтвердженням правильностi саме «беззабiйного» харчування є рiзке полiпшення самопочуття, зникнення хвороб у тих, хто переходить на нього. При цьому працездатнiсть (у всiх її проявах) зростає.

Вiдзначу ще, що люди, якi, зi своєю обжерливiстю, харчуються тiлами вбитих тварин, повиннi бути готовi до того, щоб потiм не ображатися за власний бiль. Так нас Бог навчає Любовi. Це є проявом «закону карми»: хто не зважав на чужий бiль, повинен буде вчитися співчуттю через бiль власний, через пiзнання болю на собi.

Стосовно ж «чистих» продуктів харчування — рослин, молока й виробів з нього, яєць — етично вiрний пiдхiд полягає в тому, щоб до них ставитися дбайливо, з повагою, вони не повиннi гинути даремно.

Варто також вiдмовитися вiд надлишку кухонної солi, вiд вживання алкоголю, що нi в якiй мірi не сприяє наближенню до Досконалостi, вiд надмірного використання напоїв, що мiстять кофеїн (кава, какао, чай), вiд смаження їжi на рослинних оліях. І звичайно ж, у жодному разi не пийте сечу, що стала настiльки модним продуктом харчування в Росiї останнiм часом. Її систематичне вживання отруює головний мозок, призводячи до психiчних розладiв.

Чим же харчуватися? Як краще скласти рацiон для себе й родини? Зрозумiло, у кожного є свої смаки, свої звички в харчуваннi. Особисто ж для мене основою протягом усього мого духовного становлення був набiр iз чотирьох продуктiв: рис, яйця, томати (свiжi або у виглядi соусiв, паст, кетчупів). Плюс до цього я додавав гриби, зелень, картоплю, моркву, пшеничний хлiб, варення, ягоди, вершкове масло й рослинну олію, сир та iнше. Така дiєта поживна, дає досить енергiї для будь-якої роботи, включаючи медитативну. Лише на найвищих сходинках духовного сходження треба було вiдмовитися вiд яєць: енергiя, що міститься в них, не сприяла освоєнню Обителi Творця.

І остання порада: не думайте занадто багато про їжу! Позбувшись вiд порочного харчування, встановіть новий «алгоритм» — i думайте про Бога, свiй Шлях до Нього, включаючи своє служiння Йому. Остережiться помилки, у яку багато хто впадає, концентруючи майже всю свою увагу тiльки на «правилах чистого харчування», забуваючи при цьому про незрiвнянно бiльш важливе.