^Нова Екопсихологія
Духовна екологія

Доля та її корекція

Живучи в своїх фізичних тілах, ми дуже часто думаємо, що можемо залишитися «зовсім самі», що можемо мати таємниці, про які «ніколи й ніхто не дізнається». Насправді все це — наші наївні ілюзії. Так думаємо тільки тому, що із своїх тіл бачимо лише тіла таких само втілених людей, від яких, справді, щось можна сховати, утаїти.

Але в реальному житті ми повністю оголені перед Богом і безліччю духів. Вони не лише постійно спостерігають за нашою поведінкою, чують нашу мову, відчувають наші емоції. Але для них абсолютно відкриті навіть всі наші думки.

І не буває таких ситуацій, щоб ми лишалися ніким не побачені. Коли ми, «усамітнившись», займаємось сексом у тому чи іншому варіанті — на нас також дивляться. Чи то ми в пустелі, чи у лісі, чи на маленькому безлюдному острівці в океані, вдень і вночі, у спеку і в холод — ми абсолютно відкриті для Бога і багатьох невтілених істот. Навіть якщо ми сидимо, зачинившись, у туалеті, ми — абсолютно на виду у них з усіх сторін, і знизу і навіть зсередини. Ні одяг, ні якісь інші перепони або оболонки для них — не перепона.

У зв’язку з цим буде досить корисна така медитація: «Я — на Долоні у Бога». Якщо ми постійно відчуватимемо себе перед Його Поглядом — це допоможе нам швидше очиститися від багато чого зайвого в собі.

… А вони (Бог і духи), хоча і є невидимими для нас, можуть виявляти на нас той чи інший вплив.

Разом з тим, вони запросто впливають на наші емоції, особливо, якщо ми не вміємо ними управляти самостійно.

Наприклад, нас легко примусити раптом закохатися у когось, когось несподівано розлюбити.

Або, гуляючи, нам «захотілося» зупинитися, піти ліворуч або праворуч, або піти швидше, а там…

Або нам можуть «підкинути» ту чи іншу думку. І ми її приймаємо за свою власну.

Або, діючи на мозкові центри, нас примушують посковзнутися, впасти, розбитися. Або, стріляючи, промахнутися.

І злочинець напав на мене і зробив мені те-то і те-то — не лише тому, що він — жорстокий і озлоблений примітив, що прагне до пекла, — але і тому, що його у цій ситуації звів зі мною Бог.

При цьому, чим примітивніший у людини інтелект — тим нею легше керувати: вона не має своїх міцних етичних переконань, не чинить спротиву такому управлінню.

Тваринами керувати ще легше. Тому, якщо когось покусала собака, — на те була не лише її воля.

Бог і духи керують людьми і тваринами. Але вони впливають і на неживі предмети. Так, і куля може бути, якщо потрібно, відхилена, і бомба, снаряд, граната можуть не зірватися, і вогонь може погаснути. І навпаки, вогонь, вода і що-завгодно можуть раптом з’явитися у найбільш несподіваному місці і в найбільш несподіваний час. Свідоцтва тому — і явища полтергейсту, і ті дива, які творять Месії, причому не лише поблизу Своїх тіл, але і на будь-якій відстані від них. Нині це демонструють нам, зокрема, Сатья Саї [10,14,42,58,64] і Девід Коперфілд [9].

Зрозумівши, що Бог є скрізь і що Він всемогутній, нам потрібно усвідомити, що ніякі зовнішні сили не можуть завдати нам шкоди, якщо на те немає Божої Волі. (Всіма духами він також керує). А якщо щось неприємне з нами трапилося — то причину варто шукати в собі: у своїй долі. У своїх помилках у близькому чи далекому минулому.

… Ми вже розповідали про те, що Бог створив все Своє Творіння зовсім не заради нас, людей. А заради Самого Себе! Ми, люди, — зовсім не самосутнісні. І не відділені об’єктивно від Бога. Навпаки, ми — у Ньому, а наша окремість від Нього — то лише наша безглузда ілюзія, яка і призводить нас до наших нещасть.

Ми повністю підвладні Йому. Він випасає нас, як своє стадо, посилає нас раз по раз зростати і дорослішати на «пасовиськах» Землі. Тепер, у взаємодії з подібними собі і з предметами матеріального світу, ми набуваємо і зміцнюємо ті чи ті наші якості — гарні чи погані.

Нам належить навчитися бачити, чути і слухатися нашого Пастира і любити Його. І одні цього навчаються з радістю, а інші намагаються заховатися від Нього, вдають, що Його зовсім немає, зате є — я! — ось такий здоровий, сильний і прекрасний!

Смиренних, добрих, люблячих, розумних — Він виховує ласкою і швидко наближає до Себе, впускає в Себе.

Решта ж продовжують втілюватися і втілюватися у нові тіла. А між втіленнями вони тривалий час живуть серед душ собі подібних — у тих станах свідомості, до яких звикли за життя на Землі.

Бог продовжує піклуватися про нас — аж до «кінця світу» — нагадуючи постійно про Себе через Своїх Месій і пророків, через святі книги. Він також показує нам, як то бути злими, брехливими, підлими, любителями чужого добра — показує, наводячи на нас людей-злочинців, лютих тварин… У такий спосіб він хоче пояснити нам, як то переживати біль, страх, чужий гнів, що означає бути обкраденими… — щоб навчитися не робити цього іншим.

Люди називають це «законом карми» — законом причинно-наслідкових відношень в наших долях. За цим принципом Він буде нас «бити» доти, поки не станемо такими, якими нас хоче бачити Він: ніжними, турботливими, альтруїстичними, абсолютно чесними, без погорди і зверхності, не здатними на гнів, на насилля. На насилля — крім як заради захисту інших людей, добра від чийогось злого насилля.

Він є Любов. Аби влитися в Нього або хоча б наблизитися до Нього, ми повинні також ставати Любов’ю.

Що ж таке — любов? Адже як мало людей розуміють, що означає це слово!

Любов — це, насамперед, емоційні стани. Найголовніше і дорогоцінне з них — витончена ніжність на тлі СПОКОЮ. Також — турботливість, доброзичливість, повага, пошана, вдячність тощо.

Емоції — це не думки, не міміка, не реакції поведінки, не електричні процеси у головному мозку. Емоції взагалі виникають зовсім не у голові, як вважають фізіологи-матеріалісти. Вони зароджуються в грудях, шиї, животі — в спеціалізованих емоціогенних органах — чакрах та меридіанах.

Перераховані вище різновиди любові продукуються в чакрі анахаті, розташованій у грудній клітці. Насправді їх знають тільки ті люди, у яких ця чакра розвинена і справно функціонує. Для решти людей такі слова, як ніжність, доброзичливість тощо — всього лише слова, за якими для них не стоїть жодного конкретного змісту. І якщо людина живе без «сердечної» любові — отже, вона живе «далеко» від Бога і шансів на духовний успіх, на пізнання Бога і Його Любові, навіть на рай — у неї поки що немає.

ЛЮБОВ та СПОКІЙ — є тими двома станами, живучи в яких, ми маємо шанси на швидке духовне вдосконалення, на зближення з Богом.

Гнів у багатьох його різновидах (ненависть, лють, роздратування, осуд, ревнощі, невдоволеність та ін.) і страх — це ті стани, які ведуть нас у протилежний від Бога бік, ведуть нас до пекла.

Ці дві пари станів — протилежні, такі, що одне одного взаємозаперечують.

Навчитися гнівові і страху — просто. Це вміють майже всі люди. Та чи хочемо ми самі туди? Як же нам протистояти злу, що тягне нас у пекло? Ненавистю до тих, які «все це влаштували»? Це — найпростіше і найдурніше рішення! Якраз воно і забезпечить і погану карму на це і наступне земне життя, і пекло між ними.

Ті умови, в які ми потрапили, — це та ж карма кожного з нас, яку ми заслужили минулими бездуховними життями. Чи хочемо ми ще гіршого на майбутнє?…

До гарної долі, до раю, до Бога — нас можуть вести лишень ЛЮБОВ та СПОКІЙ, з’єднані воєдино, незалежно від зовнішніх обставин.

Як же нам навчитися ЛЮБОВІ та СПОКОЮ? Першим способом, який здавен запропонував Бог, є гармонійна сексуальна любов, позбавлена пристрасті, похоті (егоїстичного бажання), ревнощів, — любов, побудована на взаємній повазі, на даруванні себе іншому, на діях заради іншого, заради спільної гармонії, а не заради себе.

Другий спосіб — гармонійне, щасливе виховання дітей.

Третій — гармонія спілкування з природою.

Четвертий — духовне мистецтво. А саме — те, яке сприяє розвиткові в нас, перш за все, ЛЮБОВІ й СПОКОЮ.

П’ятий — відвідування духовних зібрань, де організовані, в тім числі, гармонійні колективні медитації, що розвивають Любов.

Окрім того, існують езотеричні способи роботи над собою, де на першому місці має стояти розвиток головного органу емоційної любові — духовного серця. А далі застосовуються способи витонченої свідомості, пізнання Святого Духу, а згодом і Бога-Отця.

Ми — як свідомості, душі — випрацювали в собі впродовж всієї своєї особистої еволюції деякі індивідуальні ознаки, які називають «рисами характеру». Це можуть бути як благі, так і порочні риси.

Пороки, наприклад, можуть бути такі: гнівливість, агресивність, насильство, жовчність, погорда, пожадливість, егоїзм, занудність, брехливість, грубість, безтактність. В людині можуть проявлятися й такі дрібніші, але неприємні для оточуючих негативні риси, як звичка гризти нігті, «дрижати колінами», сидячи біля столу, також «шмигання носом», вимовляючи грубі слова та й просто забагато або голосно говорити.

Пороками можна називати відсутність позитивних якостей, наприклад, відсутність внутрішнього спокою, здатності до щирої і ніжної любові, вірності й відсутності віри в буття Бога й спрямованості до духовної Досконалості, щирої готовності добром допомагати людям.

Як боротися з пороками? За різних ситуацій рекомендації можуть бути різними. Так, інколи досить лишень дізнатися про те, що такі-ось мої дії є порочні — і звичка до них одразу ж зникає. Наприклад, автор цієї книги негайно припинив курити, вживати алкоголь і споживати тіла забитих тварин — одразу, як тільки дізнався, що є Бог, є сенс життя, що споживати трупи тварин — це для нас не необхідність, а жорстока забаганка нашої ненажерливості.

Тобто, є пороки від невігластва — і вони зникають легко, зразу ж після появи світла знань.

Проте бувають і такі порочні риси характеру — як звичка брехати, перебувати в роздратовано-гнівному стані, занудність, жадність егоїзм, боягузтво і т.п. — які зразу, миттєво не можуть бути усунені. Для того, щоб їх подолати, необхідна інтелектуальна праця з метою їхнього осмислення, вироблення нових, правильних стереотипів мислення, емоційного реагування й поведінки. Значну допомогу тут можуть надати читання духовної літератури, деякі психоенергетичні способи роботи, наприклад, налагоджування системи своїх чакр, серйозна робота щодо каяття.

Розглянемо тепер, що означає каяття: в чому його смисл і який його механізм.

У вироджених релігійних напрямках каяття також може бути, однак воно там втратило ефективність. Причина цього полягає в тому, що втрачені вірні уявлення про взаємостосунки людини і Бога. Бог там постає немов якийсь страшний суддя, котрий — для чогось — сортує людей за ознаками наявності або відсутності «неспокутаних» гріхів і згодом спрямовує їх на цій підставі вічно проживати у пеклі чи в раю. Рятівне від пекла «каяття», як стверджують там, полягає в тому, щоб справно доповідати «пастиреві» своєї секти про вчинені гріхи; тоді той «відпустить гріхи» й порятує таким чином від пекла. Тобто, грішити можна. Бо ж усі грішать. Якщо не грішитимеш — можеш загордитися від своєї праведності, а це ось і буде страшним гріхом. Тому — грішити дозволяється, не можна лише не ходити на рятівну сповідь.

Розумній людині зрозуміло, що така «формула каяття» є не чим іншим, як засобом залякування «пастви» і примусу ходити в храми, щоб сплачувати «добровільні пожертви» на утримання тих же «пастирів».

У контексті цієї книги нас цікавитиме запитання: що дозволяло теоретично оформити таку непосутню схему каяття? Річ у тім, що в концепціях таких «християнських» сект втрачені знання, що Бог-Отець ЧЕКАЄ НАС У СЕБЕ — досконалих, Богоподібних — якими нам належить бути.

Отже, сенс каяття — зовсім не в тому, щоб «доторкнувшись» до кого-небудь, у такий спосіб уникнути пекла. А в тому, щоб геть позбутися пороків як якостей душі, аби стати, як Бог, чистою Любов’ю. І потім, набувши Мудрості й Сили, злитися назавжди з Ним, ставши Часткою Його.

Інакше кажучи, ми маємо готувати себе — як гідний подарунок Йому, як дар нашої любові Йому, як Святе Підношення. А це Підношення має бути Божественно чистим!

Тепер стає зрозумілим те, що, скільки б ми не прикладалися і не вибачалися за свої гріхи, продовжуючи жити в емоційній грубості і завдаючи шкоди іншим істотам, це — не порятує від пекла, не наблизить ні до раю, ні до Творця!

… Головним механізмом каяття є розкаювання у вчинених провинах. Будь-яке наше корисливе, або через необережність, чи внаслідок нашого нерозважливого характеру завдавання шкоди будь-якій живій істоті — ось головна група наших гріхів. При цьому можемо завдавати шкоди як справами й словами, так і навіть просто негативними емоціями. Більш того, щоразу, коли ми виходимо із стану любові, то не тільки віддаляємо себе від Бога, але й засмічуємо енергіями своїх негативних емоцій навколишній простір всередині Абсолюту. І Бог вказує нам, що і такі наші стани є гріхами і ведуть до накопичення негативної карми.

Свої гріхи ми можемо уявити намистинками, нанизаними на нитки тих чи інших наших поганих якостей — пороків. Прагнучи їх позбутися, необхідно постаратися згадати всі ті ситуації в лінії кожного пороку, відчути на собі біль, завданий нами іншій істоті і після каяття пережити в уяві кожну ту ситуацію тепер уже правильно. Саме у такий спосіб ми зможемо зруйнувати свої невірні стереотипи і заготувати взірці правильних рішень.

… «Істина (правильне розуміння того, що є Бог, людина, Еволюція) — Простота — Любов — Карма-йога (служіння Богові, що проявляється у служінні людям у всьому доброму) — Знищення свого нижчого «я» заради злиття з Вищим «Я» Бога» — таку схему духовної роботи запропонував нам Аватар Бабаджі. Змінюючи себе так, як того хоче від нас Бог, ми змінюємо свої долі, наповнюючи їх все благотворнішими можливостями для духовного зростання, будуючи своє життя все щасливішим, наближаючи себе до Кінцевої Мети своєї особистої еволюції — Блаженства Злиття з Богом-Отцем.